Читати книгу - "Сонячна магія"

Цієї миті на шляху чаклуна трапився якийсь сніжняк. Почувся зойк, а чужодальня луна зашепотіла: «Наступив… заступив… причавив… придушив…»

Ще за якусь мить те саме над міру загострене відчуття підказало, що Мармадук уже десь поруч. Кукса майже досягла межі табору, коли з туману обіч неї виткалася висока постать із піднятими над головою руками та очима, що світилися в кисільних сутінках, немов дві жаринки.

— Ніхто не подолає Синього, ніхто! — голосно сичав чаклун. — Я могутній і страшний, тільки Жовтий міг би змагатися зі мною!

«Ріжже… Голить… Рубає… Шпарить…» — зашепотіли голоси.

Чаклун робив якісь повільні, дивні рухи, туман під його руками звивався кільцями, йшов великими брижами та хвилями розходився навсібіч. Кукса пригнулася й по широкій дузі почала обережно обходити темну постать.

— Акса?! — вигук пролунав так похмуро, ніби той, кому належав цей голос, був уже давно мертвий. Кукса б назвала його замогильним. — Агов, тут вона! Купадоре, хапай!

Раптом почувся тихий переливчастий звук, начебто хтось подув у сопілочку. Темна постать із тліючими червоним очима похитнулася. Почувся зойк, постать почала відсовуватися від Пронози, немовби корабель-примара, що безшумно пливе над озером туману. Ліворуч виникла ще одна постать — це наближався Амор Купадор.

Сопілочка змовкла. Кукса почула в себе за спиною зловісний шелест і шипіння, тому, не тямлячись від жаху, кинулася геть. Темні постаті залишились позаду, таємничих голосів також не стало чути. Вона пригнулася нижче, додала швидкості — й вдарилася лобом у дерево.

— Що це з вами? — Амор Купадор впритул розглядав Мармадука.

Чаклун якось дивно змінився: він помітно схуд, обличчя загострилося і стало сірим. Мармадук накинув на плечі плаща, якого вчора забрав у хлопчиська, супутника акси. На запитання Купадора він лише мотнув головою та наказав:

— Піднімайте загін!

Щойно почало світати, темно-сині тіні огортали табір з вогнищами, які давно догоріли, та зруйнований дерев’яний будинок. Бранців там уже не було: і ліліпути, і хлопчисько втекли під час нічного візиту Кукси. Зате лишився акс — Мармадук виявився доволі завбачливим: не замкнув Спритника разом з іншими, а сховав під одним із возів. Тепер за наказом Купадора, його витягли звідти й поклали у фургон. Чаклун наблизився, ледь погойдуючись при ходьбі, зазирнув усередину, вдивився в розовощоке обличчя сонного акса. Повіки в того раптом затріпотіли. Мармадук поквапливо дістав пляшечку, відкоркував і підніс до носа Спритника. Змійка білого диму втяглася в ніздрі сплячого. Акс голосно зітхнув і перестав ворушитися.

Одяг чаклуна змок від роси, у чоботях хлюпотіло. Крім того, Мармадук страждав від головного болю. Відчувалося, що нічна пригода не минула для нього марно. Він потрусив пляшечку, підніс до очей, розглядаючи, й раптом з розмаху пожбурив на землю та почав топтати, потрясаючи кулаками.

— Це все Сокольник, Сокольник! — вигукував він. — О, я все зрозумів! Для чого вивозити акса з Літона, якщо маленьке чудовисько переслідує нас і тут? Треба було з самого початку окопатися в палаці й тримати оборону! Та ж він просто хотів відіслати мене з міста, щоб самому посісти трон!

Купадор, зворушений жалюгідним виглядом свого наймача, спробував його заспокоїти — поклав долоню на плече чаклуна, та відразу й відсмикнув руку.

— Що з вами?

— Га?! Що? — Мармадук звернув на нього безтямний погляд.

— Ви якось змінилися, — пробурмотів Купадор, мимоволі задкуючи. — Ви… не такий, як раніше.

— Змінився! — заревів чаклун так голосно, що сніжняки почали занепокоєно озиратися на нього, а з фургона вистромили заспані писки Топ із Ганкою. — Звісно, я змінився! Хтось застосував проти мене чаклунство. Не знаю, що це таке, але я відчув, як у мене щось дивне вселилося. Таке, чого навіть я, великий Мармадук Синій, не можу зрозуміти! Я намагаюся впоратися з цим, але поки що не вдається… — він по-старечому зігнув спину, поплескав себе по плечах і грудях. — Ця сила поступово опановує мене. Знаєте що, Купадоре, ну-бо запитайте в того пацюкоподібного капітана, чи готовий його корабель до відплиття. Я вирішив якнайшвидше повернутися до Літона.

Купадор вклонився й шанобливо відступив з виглядом граничного занепокоєння. Стан чаклуна вселяв у нього сумніви щодо прибутковості всього заходу для вояків. Проте віддалився він на досить нетривалий час і невдовзі повернувся, скрушно похитуючи головою.

— Капітан Харон каже, що фрегат суттєво пошкоджено під час шторму й зіткнення з ворожим судном. Матросам знадобиться ще не одна година, аби завершити ремонт. А ось той другий корабель… — найманець вказав на покинуте, заросле мохом судно, що погойдувалося в бухті поруч із фрегатом Харона, — зважаючи на все, воно, хоча й старе, але цілком придатне до плавання. Однак Харонової команди не вистачить, аби керувати обома суднами. Крім того, старий відмовляється залишити свій фрегат тут і відплисти на іншому кораблі. Тож доведеться чекати.

Мармадук вліз у фургон і глянув на Ганку. Той сидів на плечі Топа й дерев’яним гребенем розчісував шерсть.

— Ну, з якого приводу галас? — Ганка глузливо зморщив свій чорний носик-п’ятачок. — О, шановний, та ви стали… — він придивився до Мармадука. — Начебто потоншали… Поглянь-но, Топе!