Читати книгу - "Сини змієногої богині"

тамтешні мешканці так рятувалися димом від комарів.)

Чи його розповіді про напівлюдей-напівсобак з копитами. А коли Карпіні повернув на південь, то «напроти Арменів» зустрів у пустелі «деяких чудовиськ, які мали людську подобу», але було в них лише по одній руці і по одній нозі. Хоча на одній нозі вони, виявляється, скакали швидше за коня, а коли стомлювалися, «то ходили на руці й нозі, так би мовити, вертячись колом».

І цьому тоді вірили. Як і ще більшим чудасіям.

Примітки до власних назв народів і племен, вжитих у розділі

ФРАКІЙЦІ – загальна назва численних груп індоєвропейських племен, що населяли Балканський півострів. Основні племена: беси, гети, трібали, мізійці, фригійці.

АНДРОФАГИ (грец. людоїди) – назва, приписувана давньогрецькими істориками та географами племенам, які в середині І тис. до н. е. жили в лісовій зоні Східної Європи, включаючи територію на півночі сучасної України. Гадають, що давні греки буквально переклали назву «самоядь», якою давньослов’янське населення Східної Європи позначали т. зв. самодійські[25] племена (чутки про них доходили до греків понад 2 тис. років тому).

МАССАГЕТИ – іранське плем’я.

МЕЛАНХЛЕНИ. Деякі дослідники вважають, що їхні племена мешкали від Чернігівщини до Курщини та Воронежчини. Від грец. чорний, темний, або – одягнені в чорне – давні племена, що жили на півдні від царських скіфів. Близькі до скіфів.

АГАФІРСИ – племена раннього залізного віку, сусідили зі скіфами та неврами. Міфічним родоначальником А. був син Геракла від Змій-Дівиці – Агафірс. Вважається, що А. займали сучасну Трансільванію та Валахію на заході, на півночі – Південне Поділля. Більшість дослідників вважають їх фракійцями, предками гетів і даків, інші – скіфами, але змішаними з фракійцями, які сприйняли їхні звичаї.

НЕВРИ. Їхня Неврида розташовувалася ймовірно на території теперішньої Південної Білорусі, південніше річок Прип’яті та Сожу. Тотемними тваринами у них був вовк, тож вони «родичалися» з вовками. Деякі вчені, напр. О. О. Шахматов, вважають їх слов’янами, або протослов’янами, інші – С. М. Биховський – норманами, В. П. Кобичев – кельтами.

САВРОМАТИ – давньогрецька назва великого масиву кочових племен східно-іранської мовної групи, які мешкали у VI–III ст. до н. е. на території степової Євразії, від Приуралля до Дону і передгір’їв Карпат. Східні сусіди скіфів. Нащадками С. вважаються сіраки – сарматські племена Прикубання.

ГІПЕРБОРЕЇ – грецькою люди, що живуть на далекій півночі, як ГІПЕРНОТІЇ – люди з далекого Півдня.

КАЛІПІДИ – племена раннього залізного віку. Мали більш розвинене як у скіфів землеробство. Деякі дослідники (М. І. Артамонов, І. В. Яценко) ототожнювали з племенами Побужжя.

АЛАЗОНИ – племена раннього залізного віку. Північні сусіди каліпідів, мали розвинуте землеробство.

ГЕТИ – північнофракійські племена, були західними сусідами скіфів. Населяли простір від Балкан до Нижнього Дунаю.

БУДИНИ – нескіфське плем’я. Можливо, належало до групи східних балтів. Ймовірно, посідали землі у межиріччі Дону й Волги.

ФІСАГЕТИ (тісагети). Дослідники відводять їм місце на землях теперішніх Мордовії, Пензенської, Ульяновської та Самарської областей Російської Федерації.

ЇРКИ. Мешкали ймовірно на землях теперішньої Татарії. В. В. Латишев вважає їрків уграми (предками мадьярів), котрі проживали на півночі Уралу.

АРГІПЕЇ (плішиві, бритоголові). Дослідники розташовують їх на землях теперішніх Башкортостану та Оренбуржчини. Можливо, предки нинішніх башкирів.

ІСЕДОНИ – очевидно, посідали землі за Уралом.

АРІМАСПИ – близько не визначений народ.

Під дзвін мечів і співи стріл…
Держава Aреса та його воїнів

Професор Мавродін одну із своїх книг розпочав несподівано поетичною (як для науковця) фразою: «Під дзвін мечів і співи стріл вступили слов’яни на арену світової історії».

Його колега, автор монографії «Скіфи» О. П. Смирнов зауважив, що «мабуть, для скіфів така характеристика була б ще більш справедливою». З одним, однак, уточненням: це так лише для тих скіфів, чиїм головним богом був не бог сонця Гойтосір, а Арес – бог війни та військової доблесті.

«Могутня скіфська держава, коли придивитися пильніше, мовби розпадається на кілька держав: державу воїнів, державу хліборобів, державу чудотворців, чиє золото й досі знаходимо в степових могилах», – якось справедливо зауважив Павло Загребельний в одному із своїх романів.

Отож про Скіфію, власне, про її першу і найголовнішу державу, державу воїнів, чиїм богом був Арес. Він не мав свого обличчя – навіщо воно богові війни!

Ареса уособлював старовинний залізний меч – давньогрецькою мовою «арес» була одна з назв меча, що згодом і стала йменням бога війни. Син Зевса й Гери, Арес був чи не найжорстокішим богом, богом руйнівних, кривавих і багатостраждальних війн, тож і не дивно, що Ареса мало шанували в