Читати книгу - "Планета трьох сонць"

біля чудного глобуса зібрались усі троє. Ватсон повторив свій дослід. Мадараш старанно досліджував кулю найрізноманітнішими приладами.

Цікаво! — сказав він задумливо. — Жоден з апаратів не реагує на речовину кулі!..

Дослідіть ще раз, чудес на світі не існує! — вимагав Навратіл.

Усе ясно! — раптом вигукнув Мадараш, показуючи на один із приладів. — Глобус виготовлено з нейтронів, виключно з нейтронів.

Гм… — похитав головою Навратіл. — Справді, матерію робить непроникною речовинне поле атомів; коли б між ними не існувало сил взаємодії, ми пересувалися б у кожному твердому тілі, немов у лісі, в якому дерева стоять одне від одного не менш як за вісімдесят кілометрів… Це шкільна істина — всепроникна речовина може бути створена тільки з нейтронів, які не взаємодіють між собою… Але таємниця цим не розкрита… Незбагненного тут більш ніж досить. Як удалося квартянам утворити цю нейтронну речовину? Навіщо вони зробили з неї глобус?

Можливо, вони дадуть на це відповідь самі, коли ми зустрінемося з ними, — сказав Ватсон. — А зараз краще ходімо звідси. Кожної хвилини квартяни можуть повернутись, і як вони зустрінуть нас — не знаю…

Але минала година за годиною, а ніхто не з’являвся. Вчені заходились досліджувати дивні конструкції та музей більш старанно.

Висновок був одностайний: селище залишено цими днями; квартяни перебувають зараз десь у іншому місці, - може, в селищі біля моря Данте. Атомна електростанція працює автоматично. Подача пального здійснюється з допомогою сонячної енергії. Її збирають великі параболоїди на пірамідах.

Атомну електростанцію ми не можемо використати доти, доки не дістанемо на це згоду квартян, — сказав Навратіл. — Негайно, завтра ж, вирушимо до них, у селище біля моря Данте.

Розділ XX Море данте

Я ситий цим триклятущим життям вже по самісіньку зав’язку! — досадливо сказав Краус, коли вертоліт з ученими залишив селище. — Вони живуть, як люди, а ми… Не хочу гинути, як тварина! Не хочу, розумієш!.. Повернусь до них, здамся добровільно!

А вони тебе добровільно застрелять! Ти — член «Братства сильної руки», з тобою панькатись не будуть.

Членом «Братства» я був, але злочинів на своїй совісті не маю, як ти! — вигукнув Краус. — Я спіймався на ваші обіцянки. Тепер я розумію, що повстати проти всього людства — безумство!.. Ти тут пануй собі на Кварті, прошу, але я повернусь. Голову мені, можливо, не відірвуть, а коли навіть і так, то швидше настане кінець. Хочеш — підемо разом?

Зараз?.. Негайно? — запитав здивовано Мак-Гарді, коли Краус пішов до берега, де в очереті було заховано гумовий човен.

Краус не відповів. Енергійними рухами він звільняв човен із заростей.

Ти сказився?! — зарепетував Мак-Гарді й побіг слідом за ним.

Пролунав постріл. Потім ще один…

Краус схопився за плече й захитався. Однак зразу ж випростався, схопив з кишені пістолет і вистрелив теж.

Мак-Гарді зробив кілька кроків і звалився в болото за очеретом. Голова його занурилась у рідке жовте багно.

Краус дивився на нього з хвилину; побачивши, що той не ворушиться, скочив у човен і відштовхнувся від берега.

Човен поплив по течії.

***

Над морем Данте клубочилися хмари диму й пари. Вода в ньому вирувала й кипіла, — так, ніби його дно було жерлом велетенського вулкана. Береги моря становили собою кам’яний хаос. Усе свідчило про те, що тут відбулось кілька вулканічних вибухів такої сили, яких на нашій Землі, мабуть, не траплялось ніколи.

Вертоліт кружляв пошматованим узбережжям уже не першу годину, а вчені все не могли відшукати селище квартян.

Там! Там! — вигукнув раптом Ватсон. — Погляньте, на обрії видніється силует лілії!

Вертоліт швидко наближався до незвичайної будови. Вона височіла на скелястому стрімчаку, схожа радше на пам’ятник, ніж на житлове приміщення.

Вертоліт повис у повітрі. Навратіл із Ватсоном розсувною драбиною зійшли на землю. Підійшли до споруди і застигли в скорботному мовчанні.

Мабуть, це й справді був пам’ятник. Біля його підніжжя лежало кілька металевих покручених плит, які мали на собі сліди вибуху чи різкого зіткнення.

Це, безперечно, рештки якогось літального апарата. Ось уламок крила…

Маєте рацію, Навратіле, — кивнув головою Ватсон.

На середньому листку лілії на пам’ятнику була прикріплена маленька модель космічного корабля чудної форми з кулястим тулубом. Під кораблем було зображено вогонь.

На протилежному боці пам’ятника виділявся барельєф якоїсь планети, схожої на Сатурн із його кільцем.

Навратіл сів на скелю і, задумавшись, дивився у просторінь.

Пам’ятник розповідає красномовно… — сказав він повільно. — На цьому місці зазнав аварії міжпланетний корабель; ось чому це полум’я і ця планета. Мені здається, ми марно шукаємо тут істот, які володіють атомною енергією… На Кварті їх немає.

Чому ви так гадаєте?

Гадаю, що так само, як і ми, Кварту відвідали люди з якоїсь далекої зоряної системи. При аварії деякі з них урятувались, а може, їхній корабель не був знищений повністю. Вони оселились біля Нової Волги, де з часом поставили атомну електростанцію, щоб відремонтувати зореліт або побудувати новий. Зрештою їм це вдалось, і вони повернулись додому…

Можливо, — погодився Ватсон. — Ваше припущення підтверджує і барельєф крилатих квартян. Люди, які вирізьблені біля загадкової атомної електростанції, певно, і є гостями з невідомої планети, тому вони в скафандрах. Цим пояснюється