Читати книжки он-лайн » Дитячі книги 🧒📖🌈 » П'ятнадцятирічний капітан

Читати книгу - "П'ятнадцятирічний капітан"

179
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 99
Перейти на сторінку:
– в будь-якому випадку вона була десь неподалік. Можливо, що, поблизу цієї великої річки (вона мала право називатися великою, оскільки впадала прямісінько в океан), вони натраплять на одну з її притоки, і маленький загін зможе спуститися на плоту. Словом, неподалік, без сумніву, пролягав якийсь водний шлях.

Дійсно, впродовж останніх миль переходу вигляд місцевості змінився: схили стали пологішими, а земля – вологішою. То тут, то там зміїлися струмочки, що вказувало на велику кількість підземних вод. В останній день загін йшов вздовж розмитого берега одного з таких струмочків: вода в ньому була червоною від окису заліза. Відшукати його було не важко. Звичайно, спуститися на плоту цим бурхливим струмком було б неможливо, однак, притримуючись його берегів, загін, без сумніву, дістався б до більш повноводної річки, в яку вона впадає і якою вже можна буде плисти.

Таким дуже простим виявився план, який Дік і затвердив, попередньо порадившись із старим Томом.

З настанням ранку подорожні прокинулися один за одним. Місіс Уелдон передала до рук Нен ще сплячого маленького Джека. В проміжках між нападами лихоманки дитина була такою блідою, що на неї було боляче дивитися.

Місіс Уелдон наблизилися до Діка Сенду.

– Діку, – сказала вона, подивившись йому в очі, – де Гарріс? Я його не бачу.

Дік не хотів порушувати впевненість своїх супутників, що вони знаходяться на землі Болівії, проте зраду американця він приховувати не збирався. Тому він не вагаючись відповів:

– Гарріса тут більше немає.

– Він поїхав вперед? – запитала місіс Уелдон.

– Він втік, місіс Уелдон, – відповів Дік Сенд. – Гарріс виявився зрадником. Він завів нас сюди, тому що вони з Негоро змовилися.

– А навіщо він це зробив? – з тривогою в голосі запитала місіс Уелдон.

– Не знаю, – відповів Дік Сенд. – Однак я знаю, що нам потрібно негайно повернутися до океану.

– Ця людина… зрадник? – промовила місіс Уелдон. – Я передчувала це! І ти, Діку, вважаєш, що він змовився з Негоро?

– Ймовірно, місіс Уелдон. Цей негідник увесь час йшов по нашому сліду. Якась випадковість об’єднала цих двох шахраїв і…

– І я сподіваюся, що вони не розлучаться до тих пір, доки не потраплять до мене в руки, – втрутився в розмову Геркулес. – Я зіштовхну їх лобами так, що голови відіб'ються! – додав гігант, піднімаючи в повітря величезні кулаки.

– А Джек? – закричала місіс Уелдон. – Я сподівалася, що в асьєнді Сан-Фелісе зможу отримати все, чого він потребує!

– Джек одужає, як тільки ми дістанемося берега, там повітря краще, – сказав старий Том.

– Діку, – знову заговорила місіс Уелдон, – ти впевнений, що Гарріс нас зрадив?

– Так, місіс Уелдон, – коротко відповів юнак, який хотів уникнути пояснень із цього приводу. Тому він поквапився додати, дивлячись на старого негра: – Цієї ночі ми з Томом розкрили його зраду. Якби він не скочив на свого коня і не поїхав, я убив би його!

– Отже, ця ферма…

– Тут немає ані ферми, ані села, ані селища, – відповів Дік Сенд. – Місіс Уелдон, я повторюю: нам треба негайно повернутися до океану.

– Тим самим шляхом, Дік?

– Ні, місіс Уелдон. Ми спустимося вниз річкою на плоту. Течія доставить нас до моря. Це безпечний та лекгий шлях. Ще декілька миль пішки і я не сумніваюся, що…

– О, я сповнена сил, Діку! – вигукнула місіс Уелдон, намагаючись надати собі бадьорого вигляду. – Я піду. Я понесу свого сина.

– А ми тут для чого, місіс Уелдон? – заперечив Бат. – Ми понесемо вас обох!

– Так, так, – підхопив Остін. – Два патички, декілька гілок впоперек…

– Дякую вам, друзі мої, – відповіла місіс Уелдон, – однак я хочу йти сама. І я піду! Рушаймо!

– Рушаймо! – повторив Дік Сенд.

– Дайте мені Джека, – сказав Геркулес, забираючи малюка у Нен, – я стомлююся, коли нічого не несу.

І велетень так дбайливо підібрав сплячу дитину своїми могутніми руками, що той навіть не прокинувся.

Зброю уважно перевірили. Все, що залишилося від провізії, поскладали в єдиний тюк, щоб його могла нести одна людина. Актіон закинув цей тюк на плече; таким чином, руки його товаришів залишилися вільними.

Кузен Бенедикт, чиї довгі сталеві ноги не знали втоми, був готовий до походу. Чи помітив він, що Гарріс зник? Було б необачно стверджувати це. Кузенові Бенедикту взагалі не було ніякого діла до Гарріса, а тим паче зараз, оскільки з ним трапилося найстрашніше з нещасть, які могли спіткати його. На жаль, бідолаха втратив окуляри та збільшувальне скло!

На щастя (хоча кузен Бенедикт про це й не знав), Бат знайшов обидва дорогоцінні прилади у високій траві поряд з місцем привалу, однак за порадою Діка Сенда сховав їх. Тепер можна було розраховувати на те, що ця велика дитина дорогою поводитиметься сумирно, адже він далі свого носа, як кажуть, нічого не бачив.

Саме тому, коли йому вказали на місце поміж Актіоном та Остіном і суворо наказали ані на крок не відходити від них, бідолашний кузен Бенедикт навіть не намагався заперечити і покірно поплентався за своїми супутниками, як бандурист за поводирем.

Маленький загін не встиг зробити й п'ятдесяти кроків, як раптом старий Том зупинився.

– А Дінго? – вигукнув він.

– Дійсно! Дінго немає, – відгукнувся Геркулес.

І він голосно покликав собаку. Перший раз, другий, третій.

Проте у відповідь не пролунало знайомого гавкання.

Дік Сенд мовчав. Зникнення собаки було дуже неприємним, оскільки він завжди міг підняти ґвалт у випадку неочікуваної небезпеки.

– Чи не побіг Дінго слідом за Гаррісом? – запитав Том.

– За Гаррісом? Ні. – відповів Дік Сенд. – Однак він міг взяти слід Негоро. Він увесь час чув, що португалець йде за нами.

– Цей клятий кухар одразу пристрелить його! – вигукнув Геркулес.

– Якщо тільки Дінго не встигне загризти його! – заперечив Бат.

– Можливо, – сказав Дік Сенд. – Проте, ми не можемо чекати, доки Дінго повернеться. Якщо він живий, йому вдасться розшукати нас. Вперед!

Було дуже спекотно. Від самого світанку небо було вкрито хмарами. Задуха. Відчувалося, що насувається гроза. Схоже було на те, що без громовиці не минеться. На щастя, в лісі, хоч він і прорідів, було ще порівняно прохолодно. Подекуди серед заростей вигулькували великі галявини, вкриті жорсткою та

1 ... 53 54 55 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П'ятнадцятирічний капітан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П'ятнадцятирічний капітан"