Читати книгу - "Янові скарби"

169
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:
— прямо на баржу. Вельбот подався в другий бік і опинився якраз перед носом «Двох братів», коли гігантське стерно велетенської чорної баржі закрутилося і судно почало розвертатися. З шумом завирувала вода під гвинтом, і Віллем мусив круто повернути праворуч, щоб не зіткнутися з могутньою кормою. «Норець» просковзнув мимо корми якраз вчасно, щоб вся його команда могла побачити, як Білл стрибнув у воду, коли вельбот з тріском врізався в баржу саме посередині її сталевого корпусу вагою в тисячу двісті тонн і, відлетівши, перекинувся на край мулистої мілини.

— Урра! — закричав Майкл, плескаючи в долоні. — Тепер їм кінець! Стерновий з Білла нікудишній.

— Ну, не кажи, — великодушно визнав Віллем. — Білл стернував непогано. Але ми з татом стернуємо краще за нього, — додав він, усміхаючись.

— А як же скарби? — скрикнула Джіл. — Вони ж пропадуть.

Віллем заперечливо похитав головою.

— Зараз приплив досяг найвищого рівня, — пояснив він. — Через три-чотири години скарби будуть на суші. Не хвилюйся.

Він підвів мале суденце до борту «Двох братів», і Керол вибралася на баржу по канати — їхні останні було відрізано разом з тросом до барильця. Тим часом Пітер, ухопившись руками за баржу, держав катер на місці.

Одразу після катастрофи шкіпер баржі вискочив із стернової рубки й побіг на ніс вияснити, яка доля спіткала чотирьох людей, судно яких він потопив. Команда «Норця», пришвартувавши катер, теж прибігла до нього. Виглядаючи з височенного носа баржі, діти побачили, що Білл плаває поблизу уламків розбитого вельбота, а Джо та рибалка ледве тримаються на ногах по пояс у воді. Ватажок банди, жалюгідний в своєму мокрому й брудному плащі, намагався вибратися на мілину, але з кожним кроком його ноги провалювалися в багнюку вище колін.

Шкіпер баржі, приклавши долоні до рота, крикнув:

— Кепські справи. На берег йому не вийти. — Він показав на «хазяїна», одчайдушні зусилля якого вибратися з багнюки ставали дедалі слабшими — його тягла вниз мокра одежа.

Обернувшись до Віллема, батько сказав йому щось по-голландськи. Віллем у відповідь кивнув головою. Вони вдвох відчинили здоровенний люк переднього трюму і спустили за борт мотузяну драбину аж до самої води.

— Підніміться на баржу! — крикнув Віллем. — Крізь цю багнюку вам не пройти. А якщо попливете, ми спіймаємо вас на «Норці». Піднімайтесь на баржу, хутко!

Білл, з властивим морякам здоровим глуздом, одразу ж підплив до драбини і почав вибиратися по ній на баржу. Голландці стояли на палубі обабіч драбини, озброївшись про всяк випадок: батько — важким гайковим ключем, а Віллем — товстою жердиною.

— По-моєму, у Білла, коли він оце видирається по драбині в мокрому одязі, вигляд просто-таки молодецький, — захихотів Майкл.

Зійшовши на палубу, моряк злегка вклонився Віллемові.

— Це був чудовий маневр, — мовив він. — Хочу віддати вам належне: ви вмієте вести судно. — І, глянувши на команду «Норця», додав: — Жаль, що я зв'язався з цією зграєю, та що вже тепер говорити — пізно! Але одного я ніяк не второпаю: як ви дізналися, що ми розшукуємо скарби, коли так раптом відійшли від пристані й покинули нас в Рамсгіті?

— Ха! — засміявся Пітер. — Хтось нам сказав про це.

— Сказав? А хто?

— Джо, — усміхаючись, відповів Пітер. — Ми чули його крізь вентиляційну трубу, коли ви розмовляли вдвох у стерновій рубці.

— Отакої! — здивувався Білл. — І хто б міг подумати!

Білл глянув на голландців, і шкіпер показав йому на залізну драбину, яка вела в трюм.

— Вниз! — наказав він.

Білл знизав плечима, переступив мокрими йогами через поріг і зник у трюмі.

— Мені жаль Білла, — сказала Керол. — Не віриться, що він і справді така погана людина.

— Те саме й тато каже: люди завжди жаліють шахраїв, — обізвався Майкл.

— Ну, а тобі хіба не жаль його? — спихала Джіл.

Майкл переступив з ноги на ногу.

— Угу, — сказав він, — мабуть, і мені…. трішечки його жаль.

Другим вибрався на борт рибалка і, зиркнувши на всіх з-під лоба, мовчки спустився в трюм. За ним показався Джо, мляво усміхнувся Джіл і Керол, але сердито глянув на молодого голландця, котрий викинув його з «Норця» за борт. Він теж не проронив ні слова.

Останній член банди добре застряв у болоті, так що Віллемові довелося кидати з носа довжелезну линву і з її допомогою витягати його на чисту воду. Засапавшись, ледве переводячи дух, майже до пояса закаляний багнюкою, він піднімався драбиною на баржу — вигляд цього бандита викликав відразу. Вибравшись на палубу, він подивився на голландців.

— Прошу… ви одпустите мене, еге? Я вам добре заплачу, — мовив він хрипким голосом.

У відповідь шкіпер мовчки показав йому на трюм і, ніби замахуючись, підняв гайковий ключ. «Хазяїн» аж зіщулився.

— Я дам вам великі гроші! — верескнув він.

Шкіпер знов замахнувся, але Віллем міцно взяв бандита за комір.

— Ану вниз! — наказав він.

І «хазяїн», підковзуючись на багнюці з власних черевиків, незграбно спустився в трюм, де вже сиділи його компаньйони. Голландці з грюкотом засунули кришку люка і позакручувала болти.

Шкіпер знов щось сказав синові по-голландськи і пішов на корму.

— Батько каже, що йому треба вивести баржу на глибоке, доки не почався відплив. Зараз він дасть задній хід, а потім стане на якір.

— А як же скарби? — спитала Керол.

— Їх діставати краще, коли спаде вода. Ми витягнемо їх на борт за допомогою мотора. — Він показав на потужну лебідку внизу дерик-крана.

— Керол! — звернувся Майкл до дівчини, коли баржа почала вібрувати: запрацював мотор і гвинт потяг її кормою вперед. — Ти обіцяла розповісти щось того дня, коли ми знайдемо скарби. Що ж ти хотіла розповісти?

— А-а, то пусте, — знітилася Керол. — Просто… Ну, ми з Джіл звали, що рибалці відомо про нашу мандрівку до Голландії. Розумієш, ми якось прохопилися про це

1 ... 53 54 55 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янові скарби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Янові скарби"