Читати книгу - "Юпітер з павою, Павло Гануш"

вікно. Виглянувши надвір, він жадібно вдихнув свіже повітря.

— Ну, я ще пішов до опервідділу, — кинув він, відірвавшись нарешті од вікна. — Богуміл Шимандл, Їржі Шимандл і Едуард Коржан будуть ув'язнені протягом дня. А ви, хлопці, гайда спати!

— Ми посидимо з тобою, — запропонував Войта.

— Це зайве! Вам уже тут нема чого робити, ідіть додому! Вранці подзвоніть!

І вони пішли спати.

Та Марек, заснувши спочатку як мертвий, через кілька годин прокинувся.

Східний виднокруг білів світанням, у верховітті дерев під вікном горобці влаштували ранковий концерт. Станіслав хропів, наче труба. Войта досадливо усміхнувся: «Цього рудиголову ніщо не розворушить».

Марек сів і механічно обмацав кишені, шукаючи сигарети. «Ех, якби слова Станда справдились і Матоуш виявився спільником Піттермана! Ми б зараз підвели риску, закрили справу, спокійно виспалися, а завтра надвечір я пішов би до Яни і сказав: люба Янічко, так, мовляв, і так, я хотів би… — Він роздратовано замахав рукою, розганяючи дим. — А власне, я навіть радий, що все це насправді не так. Кривдно було б мені за Зденека Матоуша, страшенно кривдно. Досить того, що він виявився таким слабодухим, але то було б гірше. Бідолашний хлопець… поганий вихід знайшов. Найгірший. Нашкодив собі, родині, армії, усім нам… Адже він особисто зустрічався з «резервом», він міг би сьогодні привести нас до нього! Ну чому не знайшлося в нього мужності… адже, напевно, цьому чоловікові не бракувало хоробрості. Він не вагаючись став би до кулеметного двобою з ворогом. А от у цьому двобої, набагато складнішому і підступнішому, де єдиною зброєю людини є його моральна сила, показав себе боягузом і дезертирував. Шкода».

Небосхил на сході став жовтогарячим. «Ще мить і сонце продемонструє своє щоденне диво воскресіння. А я змушений буду визнати, що мені завдали мат. Навіть більше того: коли оті троє будуть арештовані, я дістану такий нокаут, якого ще ніколи не отримував. Наш «резерв» крутне хвостом і зникне!..

Щоправда, він уже буде нешкідливий, але хіба можна допустити, щоб такий мерзотник вислизнув?» — Войта вийняв з кишені монету і вмостився біля вікна. — «Юпітер з павою». Старовинний боже, здається, ти востаннє прийшов погратися з бідолашним жителем Землі…

Може, ти й справді впав з неба? А чи не обдурив мене, чи не заманив на хибний шлях?

Ех, Конайзер, Матейка, Ранда, Жлува, Райнбергер, Краль, Цацак, Волейнічек, Пошовський… Цей отче наш я не забуду до смерті. Якщо старе повір'я не бреше, то на цю компанію доброчесних і бездоганних панів цими днями напала безжальна гикавка. А решта, решта не потребує ніяких пояснень…

Піттерман і Вагант, безперечно, співробітники закордонної розвідки. Коли Алоїз Піттерман готувався до виконання свого завдання, йому дали адреси надійних людей. Шимандл і Коржан — це давно підготовлені агенти.

Але чому вибрали Матоуша? Ну, це ще з'ясується… Найімовірніше, вони шукали відповідний характер, а про хлопця, мабуть, ходили чутки, що він легковажний чоловік і має пристрасть до прекрасної статі. Як же інакше вони могли його обкрутити? Адже політичних спільників серед льотчиків не знайдеш з мікроскопом.

Зацікавившись Матоушем, вороги розкопали його анкетні дані і наштовхнулися на Вацлава Тламіху. Коржан, старий резидент, одразу пригадав листопад сорок п'ятого року. Можу заприсягтися, що та історія з коштовностями Піттермана — то був своєрідний зашморг, який затягнули на шиї Тламіхи: «Або, мовляв, ти зараз же підпишеш нам зобов'язання, або підеш до буцегарні!» Можливо, ті людці знали за ним якийсь грішок.

Після такого відкриття Піттерман і «резерв» вирішили завітати до старого Тламіхи. Тепер ясно, для чого він їм знадобився — щоб остаточно «обробити» небожа. І Піттерман, попри всі правила, пішов домовлятися сам, адже вони були знайомі з Тламіхою ще з «Розетти». Але ви помилилися, панове, і щодо Тламіхи, і щодо Матоуша; навіть вони, найслабіші серед нас, не пішли з вами! Вони боронилися, хай погано, не так, як слід, але боронилися.

Сьогодні все скінчиться.

От і добре, дуже добре… Але того, що мені особисто потрібен, ми не побачимо.

Ні, ні, цього не можна допустити!

Треба йти за «резервом» далі! Ще є деякі нитки, наприклад, будинок у Вршовицях. Адже Коржан — посередник у передачі інформацій і вказівок Шимандла до «резерва», отже…»

— Ой, боже мій!

Войта здригнувся, але тут же зрозумів, що трапилося. На ліжку сидів розкуйовджений Станіслав Коукол, обхопивши руками обличчя.

— Знов починається! — заквилив він у розпачі. — Я здурію! Тільки оце минеться, побіжу до лікаря, щоб я пропав, щоб я пропав… аби тільки минулося!

Він зарився головою в подушки, але одразу схопився і почав бігати по кімнаті. Войта вилаявся. Сцена була, без перебільшення, зворушлива. Станіслав бігав навколо столу, а Войта переконував його, що треба регулярно ходити до лікаря (чого сам, звичайно, не робив). Старшина заприсягався все зробити, якщо переживе цей кошмар.

Після сніданку Войта, незважаючи на лемент Коукола, подзвонив Котрбатому.

Зайнято. Натис пальцем на важіль і хвилину почекав. Ще раз набрав. Знову короткі сигнали: ту-ту-ту-ту…

Марек вилаявся. Щоб заспокоїтися, почав тихо наспівувати якусь мелодію, потім втретє набрав шість цифр.

Зайнято.

Він уперто натиснув важіль, неприязно поглядаючи на апарат.

І раптом закляк, завмер, заціпенів. Сталося щось схоже на коротке замикання! Старшина саме завершував соте коло навкруг стола. Войта несподівано підскочив, наче наступив на міну, — і пронизливий вигук струсонув приміщення.

— Знайшов! — Він, буквально не володіючи собою, затанцював навколо Станіслава. — Знайшов, чоловіче, знайшов! Зрозумій нарешті, що я знайшов! До чого ж це просто… до чого зрозуміло! Конайзер, Матейка, Ранда, Жлува…

— Що ти знайшов? — заревів Коукол, забувши про свої зуби.

Войта розкинув руки.

— «Резерва»! Останнього з банди, шумаржовського вбивцю, «Юпітера з павою»! — На секунду він замовк і схопився за голову. — Так, так, — промимрив, — саме так це мусить бути! Це не збіг. Це мусить бути саме так!..

Здивований Станіслав повалився на тахту. Він ще ніколи не бачив свого приятеля