Читати книгу - "Менгеттен, Джон Дос Пассос"

у мене є пальто… Міллі, ви справжній янгол, що клопочетеся з цим усім.

— На добраніч, голубко, й пам’ятайте, що я вам казала… Бо говорила все це тільки тому…

— Стене, виступай дрібніше, і, якщо кого зустрінемо, йди просто й стрибай до першого-ліпшого таксі… Якщо йтимеш швидко, тебе ніхто не роздивиться. — Руки Еллен тремтіли, як вони простували сходами. Схопивши Стена під руку, вона жваво зацокотіла: — Знаєш, люба, учора чи позавчора тато таки прийшов на виставу, але все це неприємно вразило його. Він каже, що жінка принижує себе, виявляючи отак почуття перед юрбою… Ну, то як на твою думку? Проте йому приємно було читати оцінку моєї гри в недільному «Геральді» й «Світі»… На добраніч, Барні, препогана година… Ось таксі. Куди ти поїдеш?

У темному нутрі таксі його очі під блакитним капором на довгастому обличчі були такі яскраво-чорні, що вона аж злякалася, немов би підійшла несподівано у темряві до краю глибокої безодні.

— Поїдемо, мабуть, до мене… Однаково, плескатимуть… Повезіть нас, будь ласка, на Банк Стріт.

Автомобіль рушив. Вони трусилися по Бродвею, крізь світляні перехрестя червоні, зелені, жовті, немов намистом унизані літерами реклям. Зненацька Стен нахилився й швидко поцілував її в уста.

— Стене, ти мусиш облишити пити. Це вже виходить поза межі жарту.

— А чому не можна виходити поза межі жарту? Ось ти теж виходиш, і я не нарікаю.

— Але, коханий, ти занапастиш себе.

— Ну, то що.

— Не розумію я тебе, Стене.

— Я теж не розумію тебе, Еллі, але кохаю дуже… над міру…

Тихий його голос пересікся тремтінням, що залило її почуттям щастя. Еллен заплатила шоферові. Пронизувато завила сірена, але їй забракло голосу й вона глухо застогнала. Промчала пожежна машина, червона й блискуча, тоді розсувна драбина з дзвоном, що бевкав ненастанно.

— Поїдемо на пожежу, Еллі.

— У твоєму вбранні? Краще не робити нього.

Він мовчки попростував слідом за нею вгору сходами. У довгій її кімнаті повівало прохолодою і чистим повітрям.

— Еллі, ти не гніваєшся на мене?

— Звичайно, ні, дурне хлоп’я.

Вона розгорнула мокру його одіж і понесла до кухні, щоб висушити на ґазовій плиті. Звуки грамофона, що грав «Він паливода у рідному місті», примусили її вернутися. Стен скинув її сукню. Він танцював з стільцем замість партнера. Блакитний її купальний халат мотлявся навколо його тонких волосатих ніг.

— Ой, Стене, любий дурнику!

Поставивши стільця, він пішов до неї, брунатний, мужній і стрункий в нікчемному халаті. Грамофон дограв до кінця мелодію, але пластинка крутилася й крутилася з хрипінням…

V. Пішли на базар до звірів

Червоне світло. Дзвін.

Збита в чотири шереги маса автомобілів чекає на спадистому перехресті. Запобіжні рами напирають на задні ліхтарі, дашки над колесами труться об дашки інших автомобілів, гаряче мурчать мотори, виходить газ, автомобілі з Вавілону та Ямайки, автомобілі з Монтоку, Порт-Джефферсону, Патчоґу, лімузіни з Льонґ Бічу, Фар Рокавею, дорожні машини з Ґрейт Ґек… автомобілі повнісінькі айстр, мокрого купального одягу, опалених сонцем ший, ротів, що пересохли від содової води і гарячих пиріжків… автомобілі обсипані пилком золотух і безсмертників.

Зелене світло. Мотори шарпаються вперед, скрегочуть поршні, переходячи на першу швидкість. Автомобілі рушають, течуть довгою стрічкою примарним асфальтовим шляхом, поміж чорновіконних нагромаджень бетонних фабрик, поміж яскравих, липких кольорів вивісок до заграви над містом, що встає химерно до нічного неба, немов заграва велетенського світляного намету, немов висока жовта споруда цирку.

Сараєво — слово застрявало їй у горлі, як вона намагалася вимовити його…

— Жах бере, як тільки подумаєш про це, жах? — простогнав Джорж Болдвін. — Волл Стріт провалиться в пекло… Єдине, що лишається зробити, це закрити біржу.

— Я ніколи не була в Европі… Війна, певно, така надзвичайна справа, що її варто подивитися. — Еллен, одягнена у синю оксамитну сукню і ясне манто, відкинулася на подушку в таксі, що лагідно дзичало під ними. — Історію я завжди уявляла собі літографіями у шкільних підручниках. Генерали пишуть накази, маленькі смішні постаті біжать, розкинувши руки, через поле, факсиміле підписів…

Конуси світла врізаються в конуси світла вздовж гарячого гомінкого шосе, ліхтарі широкими білими мазками плещуть на дерева, будинки, вивіски й телеграфні стовпи. Таксі завертає й спиняється перед готелем, звідки з кожної шпарки цяне рожеве світло й розгониста музика.

— Багато сьогодні людей, — зауважив шофер, коли Болдвін платив йому.

— Цікаво, чому? — спитала Еллен.

— Гадаю, певно, через те вбивство у Кенерсі.

— Хіба там було вбивство?

— Щось жахливе. Я бачив його.

— Ви бачили, як убивали?

— Ні, цього я не бачив. Але бачив задубілі тіла, перед тим, як їх забрали до морґу. Ми називали старого Дідом Морозом за білу його бороду… Я пам’ятаю його ще відтоді, як був хлопчиком. — Позад їх гули й харчали автомобільні клаксони. — Мені, мабудь, треба їхати. Бувайте здорові, леді!

У червоному передпокої був дух омарів, гарячих креветок і коктейлю.

— Галло, Ґесе! Еляйн, дозвольте зазнайомити вас з містером і місис Мак-Нійл… Міс Оґлторп. — Еллен стисла величезну руку червоношийому кирпатому чоловікові й маленьку, туго обтягнену рукавичкою руку його дружині. — Ґесе, ми ще поговоримо з вами перед відходом.

Еллен попростувала слідом за фалдами фраку метрдотеля краєм танцівної залі. Вони сіли до столика під стінкою. Музика грала «Кожен робить це». Болдвін підспівував стиха, коли схилився, опоряджаючи її манто, що його вона скинула на спінку стільця.

— Еляйн, ви чарівна жінка… — почав він, сідаючи насупроти неї. — Це такий жах! — Не вірю навіть, що це можливо!

— Що саме?

— Війна. Я не в силі думати про щось інше.

— А я в силі… — вона почала продивлятися меню.

— Ви помітили тих двох, що з ними я зазнайомив вас?

— Так. Це певно, той Мак-Нійл, що про нього пишуть весь час у газетах? Там зчинили галас про страйк будівельників та про Інтерборовські папери.

— Це все політика. Ручуся, що сердешний старий Ґес радіє з війни. Вона йому стане в пригоді, бо зжене його ім’я з першої сторінки газет. За хвилинку я розповім вам про нього… Ви мабуть, не любите креветок? Вони добрі тут.

— Джордже, я страшенно люблю креветки.

— Тоді ми візьмемо звичайний, старосвітський курортний обід. Якої ви думки про це?

Кладучи на край столу рукавички, Еллен зачепила вазу з бляклими червоними й жовтими трояндами. Сипнув дощ сухих пелюстків. Вона струсила їх з рук.

— Джордже, скажіть, щоб забрали ці паскудні троянди. Нетерплю зів'ялих квітів.

Пара з срібної миски з креветками крутилася в рожевому світлі лямпи. Болдвін стежив, як Еллен витягала рожевими тонкими пальцями шийки креветок із довгастої шкарлупи, окунала їх у розтоплене масло й клала в рот. Її цілком захопила їжа.