Читати книгу - "Донька пастора"

195
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 83
Перейти на сторінку:
стала шкільною вчителькою. Невидимий адвокат усе влаштував менше ніж за три дні. Як виявилося, така собі місіс Кріві, яка завідувала школою для дівчаток у Саутбриджі, потребувала помічниці й була тільки рада віддати цю роботу Дороті. Дороті не могла збагнути, як так швидко вдалося все влаштувати і що це за така школа, що отак запросто готова посеред триместру найняти незнайомку, до того ж без належної кваліфікації. Звісно, вона не знала, що не останню роль тут відіграла «премія» у п’ятсот фунтів, яка перейшла з рук у руки.

Отож, через десять днів після того, як її заарештували за жебрацтво, Дороті йшла до «Академії Рінгвуд-хаус» вулицею Браф-роуд у Саутбриджі з набитою одягом маленькою валізою у руках і чотирма фунтами у сумочці (залишилися з десяти фунтів, які дав їй сер Томас). Коли Дороті думала про те, з якою легкістю її вдалося влаштуватися на цю роботу, і порівнювала це з тим, як вона оббивала пороги якихось три тижні тому і її ніде не хотіли брати, контраст просто вражав. Дороті нарешті чітко усвідомила, яку насправді велику владу мають гроші. Їй пригадалося, як містер Ворбертон любив повторювати, що якщо у главі тринадцятій Першого послання до Коринтян слово «любов» замінити на «гроші», викладена у посланні істина була б ближчою до реальності[69].

2

Саутбридж — глухе передмістя за десяток миль від Лондона. Браф-роуд проходить через самісіньке серце Саутбриджа, оточена лабіринтом убого-пристойних вуличок, схожих одна на одну як дві краплі води. Уздовж цих вуличок тягнуться ряди котеджів на дві родини, огороджені живоплотом з бирючини та лавру, а на перехрестях висаджено острівці хирлявих кущів. Загубитися тут чи не простіше, ніж у бразильському лісі. Повторюються не лише самі будинки, але навіть їх назви. Коли ви читаєте таблички на воротах уздовж Браф-роуд, у вас виникає неясне відчуття, ніби вони складаються у куплет напівзабутого вірша, аж ось нарешті у вашій пам’яті зринають перші два рядки з поеми Джона Мілтона «Люсідас»:

«І знову мирт засохлий,

Знову лавр і плющ вічнозелений...»

Рінгвуд-хаус — понурий триповерховий будинок з жовтої цегли на два під’їзди, нижні вікна заховані від дороги муром запилюжених і нестрижених лаврових кущів. На фасаді будинку — табличка з вицвілим золотим написом:

«РІНГВУД-ХАУС»

АКАДЕМІЯ ДЛЯ ДІВЧАТОК

Вік від 5 до 18 років

Навчання музиці і танцям

Брошури можна отримати всередині

На другій половині будинку ще одна така сама табличка:

РАШИНҐТОН-ҐРАНДЖ

СЕРЕДНЯ ШКОЛА ДЛЯ ХЛОПЧИКІВ

Вік від 6 до 16 років

Спеціалізація — бухгалтерія та прикладна арифметика

Брошури можна отримати всередині

Цей район ряснів маленькими приватними школами; на самій тільки Браф-роуд їх було чотири. Між місіс Кріві, директоркою «Рінгвуд-хауса», і містером Болгером, директором «Рашинґтон-ґранджа», йшла справжнісінька війна, хоч їхні інтереси й ніяк не пересікалися. Ніхто не знав, з чого все почалося, навіть самі місіс Кріві та містер Болгер; цю ворожнечу вони успадкували від своїх попередників. Вранці, після сніданку, директори походжали задніми двориками своїх шкіл, розділеними лиш низенькою стіною, злісно скалили зуби і вдавали, що не помічають один одного.

Побачивши «Рінгвуд-хаус», Дороті підупала духом. Звісно, вона не очікувала чогось надзвичайного, але все ж сподівалася на щось краще за цей похмурий вбогий будинок, де у жодному вікні не світилося, хоч і було вже по восьмій вечора. Дороті постукала у двері, ті відчинилися, і на тлі темного коридору перед нею постала висока змарніла жінка, яку Дороті прийняла за служницю, але, як виявилося, то була місіс Кріві власною персоною. Дізнавшись ім’я Дороті, жінка мовчки повела її темними сходами до зануреної в морок вітальні. Тут місіс Кріві трохи підкрутила гасову лампу, і Дороті змогла розгледіти обриси чорного піаніно, набиті кінським волосом крісла і кілька пожовклих примарних фотографій на стінах.

Місіс Кріві було трохи за сорок, худа, жилава й кістлява, рухалася вона рвучко та рішуче, що свідчило про вольовий характер та, ймовірно, запальний норов. Не сказати щоб вона була нечупарою чи неохайною, але було у ній щось безбарвне, ніби вона все своє життя прожила у підвалі й не бачила сонячного світла; а її невдоволено скривлений рот з відкопиленою нижньою губою чимось нагадував жаб’ячий. Говорила вона різким командним голосом із сильним акцентом, час від часу вставляючи лайку. По ній одразу було видно, що вона знає, чого хоче, і, немов танк, змете все на своєму шляху, щоб дістатися мети. Вона б не стала вас залякувати — для такого ви її просто недостатньо цікавите, — але така людина використає вас, вичавить усі соки, а тоді без жодних докорів сумління викине на узбіччя, ніби зужиту швабру, яка відслужила своє.

Директорка не стала марнувати слів на обмін люб’язностями. Вказавши Дороті на крісло, вона, здавалося, не стільки запропонувала, скільки наказала сісти, а тоді сіла й сама, схрестивши кістляві руки.

— Сподіваюся, ми з вами поладнаємо, міс Міллборо, — почала вона пронизливим голосом з нотками погрози. (За порадою мудрого адвоката сера Томаса Дороті продовжувала використовувати свій псевдонім.) — І я сподіваюся, що з вами у мене не буде таких неприємностей, які я мала з двома вашими попередницями. Кажете, ви ніколи раніше не викладали?

— У школі ні, — відповіла Дороті, притримуючись невеличкої брехні в її рекомендаційному листі, мовляв, вона мала досвід «приватних уроків».

Місіс Кріві зміряла Дороті поглядом, ніби намагалася вирішити, чи посвячувати її у таємниці шкільного викладання, але, видно, передумала.

— Що ж, побачимо, — мовила вона. — Мушу сказати, — додала роздратовано, — нині дуже важко знайти хорошого помічника. Ти їм і хорошу зарплату дай, і добре ставлення, а натомість навіть слова подяки не дочекаєшся. Ваша попередниця — та, яку я нещодавно спровадила, — міс Стронг, добре розумілася на тонкощах викладання. Та, зрештою, вона була В. А., а що може бути краще для школи, ніж В. А.? Хіба тільки М. А. У вас часом немає В. А. чи М. А[70]., міс Міллборо?

— Ні, боюся, що ні, — відповіла Дороті.

— Шкода, звісно. У брошурі набагато солідніше виглядає, коли перед іменем вчителя стоїть кілька літер. Але що поробиш! Може, це й нічого. Сумніваюся, що багато з наших батьків знають, що узагалі означає В. А., а вони не захочуть демонструвати своє невігластво. По-французькому говорите, звісно?

— Ну... Я вчила французьку.

— От і славно. Так і напишемо

1 ... 53 54 55 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька пастора», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донька пастора"