Читати книгу - "Моя в борг, Джулія Ромуш"

Надворі цілковита ніч. Я не знаю котра година, але дуже темно. Бакер сідає у машину, заводить мотор. Ми виїжджаємо. У салоні автомобіля стоїть цілковита тиша і я не наважуюсь її порушити. Машина плавно їде дорогою, мене починає потихеньку хилити в сон. Зрештою я здаюся і засинаю.

Мій сон неспокійний. Мені знову сняться ті виродки, що мене викрали. Тільки в моєму сні вони ще жахливіші й жорстокіші. У моєму сні за мною не приходить Бакер. Він мене не пошкодував. Вирішив, що я маю поплатитися за свій непослух. Я відмовляюся від усіх пропозицій смердючого виродка, якого вже немає в живих, але в моєму сні він живий. Розмовляє, дихає, перетворює моє життя на пекло. Мене виставляють на торги. Продають на аукціоні мерзенному чоловікові. Садисту. Це все настільки жахливо, що я починаю плакати та кричати. Прошу мене не чіпати, погрожую всім навколо. Кричу, що Бакер мене забере. Він лише вирішив мене провчити, а так він усім голову з плечей знесе. Кричу і сама в це не вірю.

- Таша! - Гучний крик, мене хтось трясе за плечі, а я все продовжую плакати. - Таша! - Знову цей голосний крик і я раптом розплющую очі. Плескаю віями кілька разів. Після різко обертаюся на всі боки. Поруч немає ніякого мерзенного мужика. Але є Бакер, який дивиться на мене дивним поглядом. - Ти кричала уві сні, - Аарон перший подає голос. 

Я торкаюся пальцями до щоки й розумію, що я плакала по-справжньому. Мої щоки мокрі, а у горлі дере.

- Мені наснився поганий сон, - хриплю у відповідь і починаю обертатися на всі боки. Надворі вже ясно. А машина стоїть на узбіччі дороги. Я не бачу будинків та багатоповерхівок. Ми, здається, у якомусь селі?

– Ми ще не приїхали? - Обертаюся до Бакер.

– Вже майже на місці. Залишилось знайти наш будинок.

Як це вже приїхали? Ми що, житимемо у селі?

- Ми поки що зупинимося тут?

- Ми будемо тут поки все не заспокоїться, - Бакер примружується і дивиться на мене з якимось глузуванням. - Сподіваюся, ти вмієш готувати.

У цей момент я прикушую щоку зсередини. Як мені сказати йому про те, що його надії абсолютно безнадійні? Я знаю, як замовити їжу. Але навряд чи є ресторан, з якого нам її зможуть доставити.

- Я можу зварити вареники... - Кажу невпевнено, бо сама їх ніколи не варила.

- Для того, щоб їх зварити, їх ще потрібно наліпити. - З якимось глузуванням говорить чоловік, а я плескаю очима. Що означає наліпити?

Плескаю віями, дивлюся на нього поглядом повної надії.

- Швидко переодягайся, у мене зараз немає часу на твої ігри. - Він різко усувається, ніби боїться так довго перебувати зі мною поряд, і знову його колючий голос.