Читати книгу - "Без крові. Така історія"

на його думку, людське життя триває багато років, але насправді люди живуть лише декілька з них, зовсім небагато, у той час, коли їм удається зробити те, задля чого вони прийшли у цей світ. У цей час вони справді щасливі. А решта часу вони або чекають на цей момент, або згадують його. Ультімо сказав, що, коли чекаєш або згадуєш, ти ні сумний, ні щасливий. Ти лише здаєшся сумним, але насправді ти в цю мить або чекаєш, або згадуєш. Люди, які на щось очікують, не бувають сумними, а надто не сумують вони, коли згадують. Вони просто далекі.

— Я чекаю, — промовив він.

— На що?

— Доки зроблю те, для чого народився.

Ультімо вважає, що народився для того, щоб побудувати трасу. Він хоче побудувати автотрасу для перегонів. Так, саме так — дорога, якою б їздили виключно гоночні автівки. Це дорога, що йде у невідомість, більш того, вона замкнена, тому, почавши шлях, ти нікуди не приїдеш. Він сам її придумав, у реальності її не існує.

— Неправда, що вона не має кінця, — заперечив він.

Тоді Ультімо розповів мені історію про те, як вони з батьком у затопленому туманом місті кружляли дорогами, що всі йшли під прямим кутом.

Ультімо й досі ображається на батька.

Та, може, він таки має рацію, і всі дороги йдуть по колу і ведуть не кудись, а у самих себе, бо надто густим є туман нашого страху і надто примарними шляхи, що, як нам здається, ведуть деінде.

— А я, а для чого я прийшла у цей світ? Коли я почну жити насправді? Чи коли жила?

Власне, Ультімо можна було б назвати привабливим. Проте, коли ти знаходишся з ним поруч, чомусь завжди складається враження, що ти заважаєш якійсь дуже значущій справі. Завжди почуваєшся напруженою. Бути з ним — це ніби виконувати роботу.

Хай там як, лише Богу відомо, де він їх знайде, ті гроші на свою трасу.

Навряд чи можна зробити щось таке, коли в кишені 389 доларів.

Він, як дитина.

А я не дитина.

Я — жінка.

Жінка

Жінка

Жінка

Жінка

Голодна. Триклятий світ.

10:06 вечора.

Не забудь: потрібна нова сукня.

23 квітня 1923 року

Що я вмію:

1. Грати музику (Шуберта, Скрябіна, але не Баха і не Моцарта).

2. Розмовляти з людьми так, щоб вони не розуміли, до чого я веду.

3.

4. Бути у курсі подій.

5. Займатися сексом.

6. Не здаватися.

7. Триматися гідно в товаристві багатих і освічених людей.

8. Подорожувати без ускладнень.

9. Бути самотньою.

Чого я не вмію:

1.

2.

3.

Я пішла до пастора Вінкелмана і сказала йому, що в Коулів відбуваються речі, що мене дуже турбують. У них дуже бентежний хлопчик.

— Я благаю вас, я заклинаю вас не говорити нікому про мій візит, бо як хтось довідається, я втрачу свою роботу, а без роботи мені кінець, у мене немає родини, навіть майна власного і того немає. Обіцяйте, що нікому не розповісте. Ні, я вас Христом-Богом молю, не казати нікому, що я приходила до вас, бо як хтось дізнається, що я була у вас і щось казала, я втрачу свою роботу, а без роботи я

З іншого ж боку, я розповідаю вам про це задля добробуту цієї родини, а також усієї сільської громади. Повірте, я лише намагаюся

І я розповіла пасторові про те, що одного дня чула, як малий сидів за фортеп’яно і, їй-богу, грав украй складну музику, якої навіть я не знаю, а музика та була, так би мовити, бісівська.

— Ні, жодна душа більше тої гри не чула, я пішла покликати матір хлопчика, але коли та прийшла, дитина сиділа в кутку і, немов янголятко, гралася іграшками. І ви, певно, помічали, що всі інші діти в його присутності ніяковіють, та і решта родин, так би мовити, занепокоєна.

— Проте, що я можу зробити, не говорячи про цю дивину. Я не вірив, але зараз…

— Ні-ні, хлопчик не вміє грати, адже ніхто і ніколи його не вчив, я викладала музику для пані Коул.

— А правду кажуть, що коли тварини проходять повз цей будинок, вони видають дивні стогони?

— Ні, але так подейкують.

Пастор пообіцяв, що не видасть мене.

— Я ж бо роблю це задля їхнього добра. Я хочу добра пані Коул. Вона — гарна жінка.

Тепер треба було почекати лише кілька днів.

Я продовжую налагоджувати інструмент, кожного разу перед початком уроку. Якось Ультімо спитав, нащо я це роблю.

— Він постійно розлагоджений, — відповіла я.

— Може, я зміню ключі?

— Ні, не варто нічого міняти, — кажу.

Уже рік, як я так живу. Мені нагадав про це Ультімо. Це щось на штиб нашої річниці, якщо можна так сказати. Я спитала, який він хоче подарунок. Пожартувала. Але він відповів:

— Дозволь мені спати з тобою.

— Тобто?

— Спати з тобою, у твоєму ліжку.

Я розреготалася.

— Ти здурів?

— Але ж ти спитала, що я хочу у подарунок.

— Так, спитала. Але ж я пожартувала. Крім того, я ні про що таке не думала.

— Це ж лише подарунок, — відповів він.

— Знаю, але…

— На річницю.

— Тьху, що це тобі припекло зі мною спати?

— Та ти не хвилюйся.

— А мені, що ти мені подаруєш натомість?

— Проси, що хочеш, — відповів він.

Я трохи поміркувала.

— Дай почитати твої листи.

— Які ще листи?

— Ті, які ти ніколи не відкриваєш. Тим більше, що я знаю, де ти їх ховаєш.

— А що тобі з моїх листів?

— Пусте. Дай почитати.

Він поміркував хвильку.

— Прочитавши, запечатаєш їх знову і ніколи більше про них не заговориш, добре?

— Добре.

— Гаразд.

— Почекай, поки я перевдягнуся, а потім приходь.

— Гаразд.

— Принеси мені листи.

— Зараз?

— Так.

Ультімо пішов до сховку.

Безглузда історія. Усі листи до Ультімо приходять з Італії, пише їх італійський священик. Звуть його дон Саверіо. Спочатку він хотів знати, чи це дійсно Ультімо Паррі, бо мав упевнитися, що пише саме йому. Тож він засипав Ультімо питаннями і вони всі стосувалися війни. Питав про події, що сталися на війні. Панотець дуже сподівався, що Ультімо відповість, і тоді чоловік напевне знатиме, що листується саме з Ультімо. Безперечно, Ультімо не написав і рядочка. Тоді священик відписав, що, як про нього, то він перестав би писати, бо не довіряє Ультімо, але Кабіріа наполягає, щоб листування тривало. За словами Кабіріа, саме те, що відповіді немає, і свідчить, що вони пишуть саме до Ультімо. Напевно, Кабіріа — це його товариш, з яким вони