Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Катаріна зробила глибокий вдих і повільно випустила повітря. Вже краще.
Арсен Касьян неспішними кроками зайшов у “Вовчу Колибу”. Він кинув зневажливий погляд на інтер'єр, так, ніби це була якась забігалівка. За ним, як завжди, маячили його охоронці — два бритоголові качки.
Запримітивши, Катаріну, Касьян розплився у притворній усмішці, а його очі хижо блиснули.
— Золотце моє, нарешті я тебе знайшов. Я так скучив, моя дівчинко. Іди ж но до мене, привітаємося по-людськи.
Ката не спромоглася з себе видавити ні звуку. Зате зміг Макс.
— Доброго вечора, панове. Радий бачити вас у своїй “Вовчій колибі” — сказав він якомога ввічливіше. — Ви знайомі з моєю дівчиною? Вона в мене така товариська, так що я не здивований, — перевів все в жарт хлопець.
Арсен аж зуби зціпив зі злості. Було видно, що йому неймовірно важко стримувати емоції.
— То це ти хазяїн цього помийного відра? Като, я думав в тебе кращий смак. Ти проміняла Київ на оцей Задрипанськ? Та ти ще тупіша, ніж я думав, — показово голосно засміявся.
— Чого ти сюди приїхав? — нарешті вичавила з себе слова Катаріна.
— Як чого — за тобою! Чи ти думала втечеш від мене просто так? Маленька пронирлива шмара! Арсен Касьян своє не віддає. Забирайте її, — кивнув він своїм головорізам. Ті почали повільно підходити ближче до Макса і Катаріни, зневажливо посміюючись.
— Лети скоріше в клітку, пташко, — шкірячи зуби, сказав один з них.
— Ех, чувак, тут ти не вгадав. Кату ти отримаєш тільки через мій труп, — Макс вже розминав кулаки. Настав час згадати молодість. Що, дарма він проводив дні й ночі на рингу колись? Дуже сподівався, що ні.
— Це ми легко влаштуємо, — розсміявся Касьян.
Охоронці Арсена насувалися на Макса, мов мара. Хлопець передбачливо сховав Катаріну собі за спину. Дівчина забилася в куток і тряслася від страху. Вона була біла, як стіна, а ще постійно озиралася. Вона знала, що за планом Прохор з хлопцями мають вийти тільки, коли сам Арсен влізе у бійку. Вона 100 разів казала, що ця сволота зазвичай нічого не робить своїми руками, але Макс запевнив, що спровокує його. У тому, що хлопець дасть доброго прочухана охоронцям Касьяна, вона не сумнівалася, адже не раз бачила його бої на рингу, але все ж їх двоє, а Макс один.
Проте, як виявилося, сумнівалася вона дарма. Макс розкидав головорізів Касьяна у різні боки, як нашкодивших котенят. Він, звісно теж мав не найкращий вигляд. З губи текла кров, а ніс, скоріш за все був зламаний. Але ті двоє валялися у відключці. Недарма він славився своїми нокаутами.
— Ну, що? Ти наступний? — хижо блиснув зубами він перед Арсеном. — Чи ти такий хоробрий лише зі своїми шавками за плечима?
З Касьяном, ще, мабуть, ніколи не говорили у такому зневажливому тоні. Він дивився на своїх оглушених охоронців, вирячивши очі, немов не міг повірити, що це правда.
— Так я й думав, — розсміявся Макс. — Ти просто сцикло! — гидливо додав він, розвернувся і покрокував у сторону Катаріни.
У цей момент у злющого Арсена зірвали гальма, і він з нелюдським риком кинувся на спину Макса.
Мить… Блиск леза… Крик… Кров…
Хлопці Прохора спрацювали моментально. Вони вискочили зі своєї засідки та скрутили Касьяна за кілька секунд. Катаріна кинулася до Максима, який повільно осідав на підлогу. В нього в спині стирчав держак. Арсен все ж встиг шпурнути його ножем.
— Максе! Максе! Не відключайся, прошу, — кричала Катаріна, нестримні сльози застилали її очі.
Краєм вуха вона чула, як Прохор викликав швидку. Як метушилися навколо якісь люди. Катаріна помітила, як стрімко збільшується калюжа крові біля Макса, і була за крок від того, щоб самій втратити свідомість. Дівчину просто калатало від жаху і від усвідомлення того, що сталося.
— Дивись на мене, прошу, тільки дивися, — благала вона Макса.
Хлопець ледве-ледве підняв голову. Його погляд був затуманений.
— Соню, це ти? — крізь біль прохрипів він і все ж відключився.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щастя у спадок, Лія Стейс», після закриття браузера.