Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"

Розділ шіснадцятий. Шрами

З кожним днем ставало все холодніше. Садівники готували сад до зимування, прислуга щодня прибирала пожовкле листя. Персія була пригнічена. Вона сиділа на лавці біля фонтану у герцогському саду і задумливо дивилась на райдужну воду. З моменту прибуття леді Айшес минуло майже два тижні. І за цей час, дівчина ні на крок не зблизилась з майбутньою герцогинею. І це не аби як її турбувало. На відміну від Тревора, вона не відчувала до лімерійки негативних емоцій. Їй навпаки здавалось, що Айшес дуже потрібен друг, хтось, кому б вона могла відкритись і довіритись. І чомусь їй хотілось стати цим другом.

Персія була дівчиною уважною і відповідальною. Тому вона багато чого помічала. Наприклад те, що Айшес дуже подобається квітковий чай і що замість цукру вона додає мед. Вона майже не звертається до прислуги по допомогу, переодягається і зачісує собі коси сама. Її сукні дуже стримані і вона майже не одягає коштовності. Вона багато часу проводить в саду, їй не комфортно у маленьких приміщеннях. А ще, ледь помітно здригається, коли чує свист батога з конюшень. Персія помітила це ще тоді, коли вони відправлялись з графського маєтку і кучер поганяв коней. Айшес здавалась спокійною, але сильно стискала подол своєї сукні. Це насторожувало Персію.

Було дещо і хороше у поведінці майбутньої герцогині. Її погляд оживав, коли вона була поряд з Лукасом. Вона завжди підтримувала діалог, відповідала на його питання, але сама у нього нічого не запитувала. Вони проводили не багато часу разом, лише за вечерею. У герцога перед весіллям було багато справ, які потрібно було вирішити, тож більшість свого часу він проводив поза маєтком. Але так чи інакше, саме присутність Лукаса змушувала дівчину проявляти емоції. А ще, скринька, що стояла у неї на столику. Вона завжди відкривала її перед сном і посміхалась. Посмішка її була справжньою.

А от Персію Айшес до себе не підпускала занадто близько. За наказом герцога Елетта мала супроводжувати його майбутню дружину куди б вона не пішла. Але було більш ніж очевидно, що компанія Персії лімерійці не подобається. Точніше, здавалось, що їй просто не комфортно знаходитись з кимось, хто  намагався їй догодити. Вона мало говорила, погляд її лишався безбарвним, а інтонація завжди байдужою. Ситуація загострювалась, коли поряд з’являвся Тревор, якому з дитинства було важко приховувати свої істині емоції та почуття. У нього на лобі було написано, що донька дому Вієрте йому не подобається. В такі моменти на обличчі Айшес застигала натягнута посмішка, кожне слово вона наче вичавлювала із себе, а руки починала заламувати.

Персія Елетта завжди вміла знаходити спільну мову з будь-ким. І вона ніяк не могла зрозуміти, це щось у ній не так? Чи Айшес так ставиться до всіх нових знайомих? Скільки б вона не намагалась знайти до неї підхід, Вієрте просто була ввічливою і не більше. Наче закриті на сотню замків двері. Але Персія не планувала здаватися. От і зараз вона думала над тим, як би краще провести сьогоднішній день з майбутньою герцогинею. Вони мали обрати весільну сукню для леді та прикраси. Проте, Персії хотілось показати Айшес свої улюблені крамнички та кав’ярню, у якій готували найсмачніші десерти. І вона була готова мало не силоміць тягнути її за собою, якщо та раптом вирішить відмовитись. Хоча, вона розуміла, як сильно їй може влетіти від герцога за таку витівку. А це означало лише одне – вона має переконати Айшес йти за нею!

- Так, Персія Елетта, - дівчина плеснула себе долонями по щоці, - зберись! Зараз потрібна вся твоя витримка та терпіння!

***

До екіпажу Айшес проводив сам герцог. Він подав своїй нареченій руку, коли та спускалась сходами і вона, на подив Персії, ледь помітно зашарілась. А сам герцог і справді посміхався аж занадто щасливо, Елетта вже давно такого не бачила. Навіть синці під очима не псували вираз його обличчя.

- Ну серйозно… - прошипів Тревор, що стояв позаду Персії, - та відпусти ти її вже. Вона що, до карети не дійде?!

- Тревор, - шикнула дівчина, - закрийся.

- Та буде тобі… наче вона з королівства їде. Через пару годин повернемось! Навіщо було кидати роботу, аби її проводити?!

- Треворе! – Персія штовхнула його ліктем.

- Все, все, мовчу… - пробурмотів лицар і натягнув свою чергову посмішку, - мого коня вже осідлали. Давайте поквапимось. Раніше приїдемо – раніше звільнимось.

Лукас допоміг Айшес піднятися у карету і поцілував її руку.

- Гарно вам провести час, моя леді. Ні в чому собі не відмовляйте! – промовив він і одразу ж обернувся до Персії, - подбай про те, аби леді Айшес отримала все, чого побажає!

- Так, Ваша світлосте, - схилилась Персія.

Карета рушила з місця. Айшес дивилась у вікно на Лукаса. Від Персії це не приховалось. Погляд Айши знову був живий, очі немов сяяли, потрібно було ловити момент.

- Ваша світлосте! Чи не хотіли б ви прогулятися містом після відвідування модистки? Я б могла показати вам цікаві крамниці, торгові ряди, місцеві ресторани та кав’ярні!

- Так, я не проти, - відповіла Айша.

- Як майбутній герцогині, це буде вам корис… що? – Персія запнулась на півслові.

- Я кажу, що не проти. Давай прогуляємось, - знизала плечима Айша.

- Ви прогуляєтесь зі мною?! – вигукнула Персія, немов мала дитина.

- Ми обговорювали з герцогом мої обов’язки після весілля, - промовила Айшес, - я маю займатися світською сферою життя. Було б дивно, якби я не поцікавилась володіннями герцога.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍