Читати книгу - "Заспокійливе для химери , Козел Валерія"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ааа… - Персія розуміюче кивнула, - сьогодні я покажу вам центр міста! Можете ставити будь-які питання!
- Дякую, Персія.
Запала тиша. Айшес дивилась у вікно. Персія відчувала себе трохи некомфортно у цій тиші.
- Леді Айшес.
- Ммм?
- Чому ви проти того, аби я була вашою фрейліною? – наважилась запитати Персія, - ви навіть говорили про це з Його світлістю. Я настільки вам не подобаюсь?
- Ні, - похитала головою Айшес, - ти тут ні до чого.
- Тоді в чому справа? Я не підхожу вам? Якщо це так, ми можемо знайти вам іншу фрейліну. Але я б не хотіла…
- Я не маю до вас довіри, - раптом тихо промовила Айша, - не особисто до тебе, Персія. До прислуги, лицарів, фрейлін… всі, для кого важливий статус…
- Статус? – не зрозуміла Персія.
- Одного разу в мене вже були кандидатки у фрейліни, донька віконта, юна маркіза… коли я ще була нареченою Його високості принца Аймера, вони ні на крок від мене не відходили. Все говорили про те, що добре, якщо я обиратиму у якості фрейлін своїх подруг… Та варто мені було лишитися без статусу нареченої принца і вони навіть імені мого чути не хотіли. Тож, я вже краще без фрейлін.
- Але ж я…
- …не така? Та буде вам. Якби не наказ герцога…
- Я сама визвалась!
- Але навіщо?
- А хіба потрібні якісь причини?
- Ви ж нічого про мене не знаєте, - сумно посміхнулась Айшес.
- Того, що я знаю, мені достатньо! Та і я все ще сподіваюсь, що дізнаюсь більше від вас особисто.
- А ти наполеглива… - задумливо промовила Айшес.
- Навіть шансу мені не дасте? – глянула їй в очі Персія.
- Шансу? – погляд лімерійки раптом став стальним, - доведи, що ти гідна довіри. Покажи родову відмітку.
- Родову… відмітку?.. – Персія на мить розгубилась.
Родова відмітка – особливість роду химер, її не демонстрували аби кому. Це була особливість клану. Її відкривали лише найближчим союзникам. Так, наприклад, у королівської родини це були крила. У родині Мірель – пухнасті котячі вуха та хвіст. А у родині Елетта…
- Тц… - Персія скривилась, - а ви обіцяєте не сміятися?
- Ти серйозно покажеш? – щиро здивувалась Айшес.
- А що тут такого? Це ж ви, леді Айшес, - знизала плечима.
- Так… - замахала руками Айша, - на цьому зупинимось. Нічого не показуй! Достатньо і того, що вже погодилась…
- Я серйозно налаштована! – повторила Персія.
- Хмм… навіть хочеться тобі повірити, - прихильно посміхнулась Айша, - дякую, Персія.
***
Попри все, Айшес трималась як істина аристократка. Її постава була впевнена, рухалась вона плавно, рухи її були витончені. Зараз навіть її погляд здавався більш поважним, ніж в той день, коли Персія прибула за нею в Лімерію. Не дивлячись на бар’єри, які стримували Айшу, в Елібрії вона почала оживати. Вона йшла попереду, роздивляючись торгівельну площу, зупиняючись біля різних крамничок. Персія та Тревор йшли трохи позаду.
- Вона завжди так виглядала? – раптом запитав лицар, - наче потроху починає вживатися у роль майбутньої герцогині.
- Вона і є майбутня герцогиня, - хмикнула Персія, - думаю, вона тебе ще здивує.
- Щось ти занадто в неї віриш, - хмуро мовив Тревор.
- Це ти не достатньо дружній до неї, - відповіла дівчина спокійно, - дай їй шанс. А вона дасть шанс тобі.
- У Лімерії всі аристократки пихаті та зухвалі. Навіть якщо вона зараз здається такою тихою, то це лише тому, що її статус ще не підтверджено. Щойно вони одружаться, от побачиш, почнеться… та щоб тебе!.. Ваша світлосте!
Дівчина-химера, що тримала поперед себе декілька корзин виставлених одна на одну, не побачила лімерійку і врізалась в неї. Айшес похитнулась і впала на гранітну бруківку. Химера побачивши перед собою аристократку, моментально зблідніла. Тревор вже було кинувся до Айши, але та жестом зупинила його. Піднявшись на ноги, вона протягнула руку дівчині.
- Ти не забилась? – запитала вона.
- Пробачте, Ваша світлосте, я прошу пробачення!
- Каліс! – з крамниці вибіг чоловік, - о Світове древо! Що ж ти… я прошу пробачення за свою підлеглу!
- Все гаразд, - посміхнулась Айшес, - краще поясніть, чому така тендітна дівчина тягає такі важкі товари?
- Ваша світлосте, ви не місцева? – обережно запитав торговець.
- Так, - кивнула Айшес, - але яке це має значення?
- Каліс, - кивнув дівчині чоловік, - поясни Її світлості.
- Я з роду химер-мулів, леді, - посміхнулась дівчина, - ми витривалі та сильні. І як правило, займаємось вантажами. Та я трохи незграбна.
- За зіпсований товар вирахую із зарплатні, - похитав головою торговець.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заспокійливе для химери , Козел Валерія», після закриття браузера.