Читати книгу - "Подвійне диво для генерального, Тая Смоленська"

Глава 29.3

Ближче до першої години ночі мій телефон раптом оживає, іскриться на темному столі. Серце завмирає, коли я бачу ім'я Артура на екрані. Я швидко беру слухавку, відчуваючи, як руки злегка тремтять.

- Привіт, Таню! З новим роком! - його голос звучить весело і безтурботно. Жодної напруги, жодних натяків на таємниці між нами і про наречену.

- Привіт, Артуре... З новим роком, - відповідаю я, намагаючись звучати так само радісно, як він.

- Ти вже відкрила подарунок? Сподіваюся, він тобі сподобався?

Мій погляд ковзає до сережок на столі. Вони прекрасні, і в цьому немає сумнівів.

- Так, Артуре, вони неймовірні. Дякую, мені дуже сподобалося, - мої слова щирі, але мені хотілося б поговорити не про це.

У голові крутиться питання про жінку, яка відповіла на мій телефонний дзвінок. Я хочу запитати, хто вона, але страх почути те, що могло б зруйнувати всі мої мрії, утримує мене.

- З ким ти зустрічаєш новий рік? - запитую я замість того, щоб ставити пряме запитання про наречену.

- О, тут уся моя родина, а також кілька близьких друзів батька. Ми в готелі, тут досить шумно, - пояснює він.

Я киваю, хоча він і не може бачити цього.

- Звучить весело, - вимовляю я, намагаючись приховати своє розчарування і поганий настрій.

- Таню, я так  сильно сумую за тобою, - його голос стає м'якшим. - Хочеться послати все до біса і рвонути до тебе, але тоді батько мене вб'є. На носі рада директорів і батько хоче протягнути мене на посаду генерального директора. Для цього потрібно залучити на свій бік деяких людей, - важко зітхає він.

- Я теж за тобою сумую, Артуре, - зізнаюся я, відчуваючи, як горло стискається. - Залишилося зовсім небагато і ми знову будемо разом. Правда? - запитую, затримавши дихання.

- Я вже приготував для тебе невеличкий сюрприз. Як приїдеш - покажу, - вимовляє загадково. Чорт, зачекай хвилину, - по той бік слухавки чути якусь метушню і голоси. - Це мій дядько. Помилився номером. Йому не можна пити. Взагалі.

Ми говоримо ще кілька хвилин, обмінюємося побажаннями і враженнями від свята, але всю розмову я відчуваю тягар невисловлених слів і не поставлених запитань.

Коли ми закінчуємо розмову, я лягаю на ліжко, почуваючись водночас щасливою від його дзвінка і самотньою через відстань між нами. 

Питання про таємничу жінку все ще крутяться в мене в голові, але я вирішую дати йому шанс розказати все, коли він повернеться. Найімовірніше, я маю рацію - у цієї незнайомки види на нього. І вона вирішила нас посварити. Ось тільки як у неї опинився телефон Артура?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍