Читати книгу - "Відродження-2, Кулик Степан"

В'язні не зрушили з місця, викликавши тим самим у охоронця потік нецензурної лайки, а я вчасно згадав, що вони чекають на мій наказ і продублював його подумки. Тільки після цього загримів засув і двері прочинилися. Я, звичайно, міг спробувати взяти під контроль конвоїра і через двері, але не був певен, що вийде. А ризикувати не хотів.

Але тепер мені ніщо не заважало.

— Струнко! Дивитись в очі! Як звати! Доповісти за формою!

Охоронець виструнчився і віддано витріщився на мене.

— Олег Вилко. Старший зміни третього поверху, крило «Б»

— Скільки людей охорони на поверсі?

— Троє разом зі мною.

— Де ще двоє?

— Сергій Плахтин наприкінці крила. Андрій Тихонов — біля сходової клітки.

— Ключі від камер у кого?

Це питання увігнало охоронця у ступор. Він дуже хотів відповісти, навіть губами прицмокував, але, схоже, не знав що. Очевидно, я неправильно сформулював питання. Ступнув до дверей, охоронець спокійно поступився. Виглянув… Ну так. Які ключі? Камера закривалася на звичайну, хоч і масивну засувку. Просто та надійно. Зрозуміло.

— Можеш покликати когось із напарників?

— Так. Плахтина, — кивнув охоронець.

— Клич.

Той визирнув у коридор і голосно крикнув:

— Сергію! Йди сюди!

— Чого?

— Зеки буріють! Потрібно профілактику провести.

— Ааа… Ну, це запросто. Заодно розімнуся...

Коридором забухали важкі кроки, двері відчинилися і у дверному отворі з'явилася потужна постать другого охоронця.

— Струнко!

Плахтин завмер, витягнувшись у струну.

— Кругом!

У тісному дверному отворі чисто виконати прийом не вийшло, охоронець зачіпав плечима одвірок, але це нікого не збентежило.

— Свист. Вирубай його.

Зек зробив крок до охоронця і завдав міцного удару в основу черепа. Плахтин навіть не охнув, осів мішком.

— Покладіть його на шконку.

Темень і Рябий підхопили збайдужілого до всього охоронця та закинули на шконку.

— Клич Тихонова, — наказав я.

— Він не підійде. Не можна залишати пост.

— Зрозуміло. Тоді веди мене до нього.

— Заборонено. Для переміщення ув'язненого треба викликати конвой!

— Як із тобою складно. А якщо зеки в коридор вискочать?

— Тихонов натисне тривожну кнопку і за чотири-п'ять хвилин тут буде група швидкого реагування.

— Скільки у групі людей?

— П'ятеро.

— Озброєння?

— У старшого групи пістолет. В інших — помпові рушниці.

— Те що треба. З того місця, де Тихонов, усе крило проглядається?

— Так.

— Погано. Значить, треба щось вигадати таке, щоб він підійшов. Ммм... А якби ти, наприклад, ногу підвернув?

— Не має значення. Він пост не покине. У будь-якій позаштатній ситуації він повинен викликати чергову групу. Тільки не через тривожну кнопку, а по рації.

— Яка зброя?

— Як у мене. Штатна. Дубинка. Шокер.

— Що ж, варіантів немає. Вважатимемо підготовку закінченою і перейдемо до активної фази. Навколо. Свист, вирубай його.

Все повторилося до дрібниць. Зек ступив уперед. Потужний удар у потилицю, і охоронець сповзає на підлогу. Темінь і Рябий підхоплюють обм'якле тіло і укладають поруч з попереднім.

— Значить так. Зараз виходимо та відчиняємо всі двері. Свист — ліворуч. Темінь — праворуч. Рябий — зі мною. Завдання зрозуміле? Повторити.

— Відчинити двері всіх камер праворуч, — бубонить Темень.

— Відкрити всі камери ліворуч від нашої, — повторює Свист.

— Іти за тобою, — завершує інструктаж Рябий.

— Чудово. Тоді вперед! El pueblo unido jamas sera vencido! [*ісп., — Поки ми єдині — ми непереможні!]. — І першим вийшов з камери.

— Не зрозумів? — одразу ж пролунав здивований голос? — Це що за приколи? Ану, скоренько назад к камери! Що за борзота? І де Олег із Сірим? Стояти! Я кому говорю!