Читати книгу - "The Russia Conundrum - Mikhail Khodorkovsky-ua, Mikhail Khodorkovsky-ua"

добре і для російського народу, і для Заходу; що “помірковано” злий правитель - це найкращий спосіб - можливо, єдиний спосіб - тримати дуже злий і некерований народ під певним контролем. Такий правитель, мовляв, утримав би Росію від суперництва із Заходом у боротьбі за економічне майбутнє; а оскільки росіяни все одно не пристосовані до життя в умовах демократії, для них було б корисно мати помірковано авторитарний режим, який не лякав би Захід російськими соціальними мерзотами і не провокував би масові хвилі еміграції. Такі думки, разом з простими особистими інтересами, зіграли свою роль у зростанні Трампізму в Америці і шредерства в Європі протягом останніх двох десятиліть. Якщо Росія не збирається розпадатися, вважають вони, то такий результат - свого роду освічені монархічні репресії - не такий вже й поганий.

Таке ставлення є помилкою. Росія може бути однією з двох речей: деспотичною, агресивною і небезпечною; або демократичним, стратегічним союзником. Захід ніколи не може бути в безпеці з авторитарним російським ведмедем. Такий ведмідь вічно шукатиме здобич, вигадуватиме зовнішніх ворогів, на яких можна буде звалити внутрішні невдачі, і згуртовуватиме російський народ навколо свого керівництва. Російський авторитаризм завжди буде войовничим і агресивним. Його модус операнді (Спосіб діянь (лат.) завжди будуть месіанство, мілітаризм і авантюризм. Він не має можливості внутрішньої стабільності; він може бути стабільним лише тоді, коли агресивно просувається назовні. Така доля всіх імперій, які відмовляються трансформуватися в національну державу.

Парадокс полягає в тому, що слабка Росія буде прагнути утвердити свою силу, взяти бажане силою, порушити правила цивілізованої поведінки; в той час як сильна, впевнена в собі Росія має достатньо впевненості в собі, щоб зосередитися на власних проблемах всередині країни і грати за правилами за її межами. Безпека Заходу може бути гарантована лише тоді, коли Росія буде сильною і демократично керованою. Захід, як це не парадоксально, повинен заохочувати гідного конкурента в Росії, якщо він хоче бути впевненим у власній безпеці. Це може здатися контрінтуїтивним, але воно того варте: Вибір Європи - між Росією як складним, але цивілізованим конкурентом і Росією як агресором, що загрожує основам європейської цивілізації. Деспотизм в Росії завжди буде загрозою, скільки б Європа не намагалася переконати себе в протилежному. Саме тому в інтересах Європи допомогти Росії стати сучасною, цивілізованою країною зі стабільною економікою та передбачуваною політикою.

Росія не може стати сучасною країною, зберігаючи нинішню архаїчну систему управління. Це тягар, який обтяжує її, прирікаючи націю на стагнацію в індустріальних або навіть доіндустріальних умовах, а також посилюючи невдоволення серед найбільш продуктивних сил суспільства недостатнім розвитком своєї країни. Виїзд за кордон найбільш активних і освічених членів російського суспільства загострює проблему, оскільки від їхньої втрати страждає економіка. Як і всі авторитарні режими, Путін відповідає ще більшою зовнішньою агресією, щоб тримати Європу завжди в обороні, а після вторгнення в Україну - на межі війни.

Якщо Захід хоче захистити себе від загрози зі Сходу, було б помилкою намагатися послабити або розвалити Росію. Наслідком цього стане внутрішня боротьба за владу в Росії з передбачуваним результатом - владу захопить найжорсткіший, найбезпринциповіший автократ, який, щоб зберегти своє становище, неминуче спровокує конфронтацію із Заходом. Щоб уникнути цього, нам потрібно, щоб демократичні держави Сходу і Заходу працювали разом. Конкуренція і співпраця з сильною Росією є набагато кращим рішенням для всіх. Як географічний сусід і сестринська цивілізація, майбутня Росія може бути або частиною проблеми, або стати частиною вирішення набагато більших проблем. Створення російської громадянської держави є найбільшою метою, до якої історично прагнув народ Росії, але вона ще не досягнута. Завдяки більшій інформаційній свободі, Інтернету, соціальним мережам, міжнародним подорожам і все більш інтегрованому світовому співтовариству це завдання стає можливим.

*Розділ 18

ЕКСПАНСІОНІСТСЬКІ МРІЇ

Що б не говорили політики, зовнішньополітичний порядок денний усіх країн ґрунтується на власних інтересах. Політичні лідери можуть заявляти, що вони вживають заходів для підтримки інших народів і допомоги у виправленні моральних помилок, але альтруїзм рідко є справжньою мотивацією.

Коли Захід направив підтримку антиасадівській опозиції в Сирії, це була гра, спрямована на посилення власної присутності там. Коли Володимир Путін відправив російських військових на захист Асада, він робив те ж саме. Це був не моральний хрестовий похід, а армрестлінг між Сходом і Заходом. Різниця полягала в тому, що Путін грав більш безжально і цілеспрямовано, і його цілями були не стільки інтереси російської держави, скільки продажний егоїзм його кліки наближених. З іншого боку, західні лідери були обмежені тиском з боку парламентів і критичних голосів у себе вдома, на відміну від Путіна.

Метою Путіна завжди було забезпечити для себе і свого оточення сильну позицію у відносинах із Заходом, яка дозволить йому утримувати владу в Росії без критики методів, які він використовує, легітимізувати свою владу вдома через визнання за кордоном і переконати російських громадян у тому, що країна оточена ворожими силами. Захід дозволив йому це зробити. США пішли з Сирії, залишивши поле бою силам Кремля, а американські коливання щодо майбутнього НАТО залишили країни Балтії та інші в тривожній невизначеності. Можливо, НАТО і наблизилося до порогу Росії, але воно більше не стримує Кремль.

Невдовзі після того, як Джо Байден став президентом США, американський інтерв’юер запитав мене про мою думку щодо зовнішньополітичних намірів Володимира Путіна і про те, чи ймовірно, що його агресія проти сусідніх країн продовжиться. Я бачив, що мій співрозмовник був стурбований шкодою, яку Кремль завдає перспективам миру в усьому світі, але я не міг запропонувати йому нічого, що могло б його заспокоїти. Моя оцінка, сказав я йому, полягає в тому, що Путін - колишній агент КДБ, який шкодує про втрату СРСР і поставив собі за мету відновити контроль над якомога більшою частиною колишнього Радянського Союзу.

Коли мій інтерв’юер запитав мене, що Захід може зробити, щоб стримати ескалацію міжнародної конфронтації, моя відповідь була такою ж похмурою. Я передбачив, що Сполучені Штати нічого не зроблять, за винятком, можливо, запровадження ще кількох санкцій. Відсутність рішучості у демократів дала б Трампістській фракції Республіканської партії достатньо підстав для того, щоб побити Байдена і заявити, що США тепер очолює слабкий і некомпетентний президент. Що стосується Європи, то я очікував, що ЄС зробить ще менше, ніж США, оскільки Німеччина, єдина країна, чия думка дійсно має значення, не хоче відштовхувати Кремль і ризикувати поставками російського газу або закриттям російських ринків для німецьких промислових товарів. Наслідком слабкості Заходу, на мою думку, буде подальше заохочення Путіна в