Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

Розділ 24

Я сиділа на кухні, розглядаючи повідомлення про борги, що надійшли сьогодні вранці. Їх було два - одне з банку, де я працюю, інше - з адвокатської фірми, що представляє інтереси кредиторів Каті. Я розглядала їх, як чужі речі, немов вони стосувалися когось іншого. Папери були холодними, байдужими, немов механічні знаряддя, готові знищити все, що я намагалася зберегти. Дім. Наш дім.

Коли я тільки отримала перше повідомлення, я не повірила своїм очам. Але тепер, коли ці документи лежали переді мною, я не могла відмахнутися від правди. Катя залишила за собою слід руйнувань, які стосувалися не тільки її життя, а й мого, і життя Ігоря. Знову. Знову вона.

Рука тремтіла, коли я піднесла лист до очей і прочитала ще раз його холодні рядки. "Сімейний будинок підлягає вилученню за несплату боргу ". Ці слова різали по серцю. Увесь наш дім, усе, що ми будували, усе, що колись було нашою фортецею, може зникнути через борги Каті. Ігор, виявляється, був поручителем на одному з її кредитів. Як він міг? Як він міг підписати щось, не зрозумівши всіх наслідків? Чи він знав, але просто... не сказав мені?

 

Я опустила голову на долоні, відчуваючи, як сльози котяться по щоках. У голові крутилося одне й те саме запитання: "Що ще вона зробила? Що ще залишилося, крім того, що вже зруйновано? "

Звук дверей, що відчинилися, привів мене до тями. Ігор увійшов до кімнати, його обличчя було втомленим, змарнілим, немов він теж був розчавлений цими подіями. Але в мені кипіла лють, змішана з відчаєм. Я не могла більше мовчати.

- Ти був поручителем на її кредит? - мій голос прозвучав тихіше, ніж я очікувала, але він тремтів від напруги.

Ігор завмер на місці. Він зустрів мій погляд і зробив кілька кроків до столу, але не сів. На його обличчі була печатка здивування, а в очах - тінь страху. Він знав, що зараз буде.

- Про що ти? - запитав він, хмурячись, і в його голосі прозвучала нотка розгубленості.

Я підняла документи і кинула їх перед ним на стіл. Він швидко пробіг очима по рядках, і я побачила, як його обличчя змінюється. Він відсунув стілець і сів, схилившись над паперами. Час завмер, і я чекала його реакції.

- Я... Я не підписував цього, - його голос був майже пошепки, ніби він і сам намагався переконати себе у своїх словах.

- Твій підпис, Ігор. Ось він, на кожному документі, - я вказала пальцем на рядок, де чорним по білому стояло його прізвище.

Він похитав головою, явно не розуміючи, як це могло статися. Я бачила, як його очі знову і знову поверталися до цих рядків, ніби він намагався знайти пояснення. І я відчувала, як усередині мене наростає гнів. Я більше не могла терпіти.

- Ти навіть не знав, що підписав? Як ти міг бути таким сліпим? Ти зруйнував не тільки своє життя, а й моє! Ти залишив мене з цими проблемами, з цим проклятим боргом, - мій голос ставав дедалі голоснішим із кожною фразою. - І тепер цей будинок, наш будинок, заберуть через тебе... через твоє... кохання до неї!

Ігор у цей момент виглядав розчавленим. Він підняв голову і подивився на мене очима, сповненими провини і болю. Але це не зупинило мене.

- Як ти міг?! Як ти міг допустити це?! - у моїх очах були сльози, але я більше не могла стримуватися. - Катя мертва, а ти все одно продовжуєш руйнувати наше життя!

Я вдарила кулаком по столу. Цей жест був так само безглуздим, як і наші останні розмови. Я хотіла, щоб біль зник, щоб я більше не відчувала цього спустошення. Але нічого не змінювалося. Ігор сидів переді мною, мовчазний і розгублений, і я ненавиділа його за це.

- Це не я, Інно, - його голос, нарешті, прорізав тишу, як лезо. - Я не підписував нічого. Катя... вона якось обдурила мене. Вона використала мій підпис.

Він говорив це так тихо, немов не вірив сам собі. Але я бачила, що він відчайдушно шукав пояснення.

- Катя знала про мої проблеми на роботі. Про махінації, в які мене втягнули. І вона... вона маніпулювала цим. Вона погрожувала, що якщо я не зроблю, як вона хоче, вона розповість усе. Вона... шантажувала мене.

- Ти справді думаєш, що я повірю тобі після всього? - я схрестила руки на грудях, намагаючись утримати себе від вибуху. - Ти міг би просто сказати мені тоді. Але ти мовчав. Ти дозволив їй керувати тобою, а тепер усе зруйнувалося. Як що це взагалі правда. Легко звинувачувати мертву Катю і брехати. 

Ігор стиснув кулаки, але нічого не сказав. Я бачила, як він усередині себе бореться з демонами.

- Я не міг... - почав він, але його голос здригнувся, і він замовк, а потім продовжив – це підписати. Розумієш? Не міг! 

- Але ти хотів продати будинка і все розділити? Ти казав це моєму адвокатові! 

- Мені було треба гроші…Але потім я впорався. Я ж нічого в тебе не забрав. 

- Ну як бачиш все ж таки забрав. Щоб розплатитися з цім боргом мені треба буде продати дом? Її боргом! Або твоїм! Чому я нічого не знала? 

- Я не міг тобі розповісти. Все було складно. Я надто забурився в це. Мій бізнес тріщав по швах. 

- Не міг що? Сказати мені правду? Визнати, що вона втягнула тебе в це? Чи, може, ти просто боявся втратити її?

Він різко піднявся з місця, і тепер його очі метали блискавки.

- Це не так! Я намагався все виправити! Проклята частка в бізнесі, ці кредити... Я продав частку, щоб витягнути себе з цього! І що тепер? Я все одно програв. Я втратив усе... І найголовніше - я втратив тебе.

Мої слова, здається, остаточно зламали його. Він знову сів на стілець, уткнувши обличчя в руки, наче не міг витримати ваги своєї власної провини. У повітрі повисло тяжке мовчання, наповнюючи простір болем, який неможливо було висловити словами.

- Ти втратив мене тоді, коли вибрав її, - я вимовила це хрипло, дивлячись на його опущені плечі. - Коли дозволив їй увійти в наше життя і зруйнувати його. Усе, що ми з тобою будували, усі наші мрії - усе це розвалилося того дня, коли ти став її... - голос зрадницьки здригнувся, і я прикрила обличчя руками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍