Читати книгу - "Засвідчення"

морок. Задощило. Шалений ураган розігнав сирість. Став укрився брижами, а сарай зарипів, коли вітер почав його хитати. Маленька ялиночка захилиталася туди-сюди.

— Ви тут самотні, хіба ні, Джоне?

Йому не довелося відповісти, бо дощ линув як із відра. Керманич хотів поквапитися потрапити до помешкання, щоб не змокріти до рубця, але Жар-птаха не дозволила. Вона наполягла на повільних, розважливих кроках, нехай і дощові струмки колють обличчя, нехай заливає шию та промочує сорочку.

Блакитна чапля анітрохи не зворухнулася, націлившись на якусь здобич на гладіні ставу.

ПОЯВИ ПРИМАР

0

Тепер у нього в снах небо набуло глибокої синяви, з єдиним зигзагом світла. Він вглядається з води на скелю, яка набагато вища, ніж він сам. Він бачить чиюсь сильвету — того, хто дивиться на нього з вершини… Було помітно, як ця людина дуже нахиляється над урвищем, аби роздивитися щось удалині, далі, ніж будь-яка людина здатна розгледіти, але нахиляючись під набагато різкішим кутом, скидаючи гальку, що розбризкує воду навколо нього. Доки він закляк в очікуванні, там, на дні, під скелею, плаває щось неосяжне і незбагненне, не схоже на інших чудовиськ. Очікуючи в темряві на безгучне падіння, без бризок чи брижів.

20. ДРУГЕ ВІДНОВЛЕННЯ

Неділя. Крижана скалка, що вп’ялася в мозок, уже покрилася вінчиком тупого, але невідступного головного болю, який випромінюється й пульсує від задньої стінки черепа. Своєрідний пульсуючий захисний супутник, щит, який боронить від будь-чого ворожого, здатного провиснути й просочитися до його орбіти, яка вже загниває і розкладається.

Філіжанка кави. Обсипана крихтами стільниця з матеріалу «форміка», з видом на закіптюжену вулицю крізь чисту шибку. Хисткий дерев’яний стілець, ще й руки, які трусяться, намагаючись рівно втримати цей предмет меблів. Непевний спогад про дешевий засіб дезінфекції, що лине з підлоги і просто душить за горло. Жінка повторювала за ним замовлення, доки він намагався розлягтися по всій стійці так, щоб ніхто з клієнтів не зміг до нього долучитися. Судячи з вішака ліворуч, на якому висіли пальта, дехто із замовників прийшов сюди взимку, та так тут і залишився.

Голос, слабкий, але наполегливий, кожне слово калатає як барабан, із численних минулих століть:

— Чи все в порядку у вас удома? Чи все в порядку у вас удома? Скажіть мені, будь ласка: у вас удома все в порядку?

Чи все у нього вдома в порядку?

Керманич не перевдягався і не приймав душу вже два дні. Він міг зачути власний сильний запах, подібний до мускусу, неначе в якогось звіра — винагорода для мисливця, що ставить капкани. Піт знову просочувався крізь його пори на чолі, зглядаючись на благання нестерпно палючого сонця Гедлі, яке пропікало вікно, а кондиціонери в кафе не були надто потужними. Від дощу, який періщив з учорашнього вечора до ночі, лишив глибокі калюжі, переповнені малесенькими брунатними тваринками, схожими на креветок, що скорчилися та й умерли в муках іржавого кольору, коли вода випарувалася.

Керманич зупинився в кінці Емпайр-стрит, де вона перетинала далекий кінець Мейн-стрит. Коли Керманич був ще підлітком, кав’ярня була кафе-морозивом у стилі ретро, за яким він сумував. Він сидів біля вікна з кондиціонером, за шинквасом із парочкою приятелів, відчуваючи вдячність за морозиво та рутбір,[25] базікаючи про такі собі дурниці, як про дівчат і спорт. Тоді це був приємний час, певний прихисток. Але плинув час, і непримиренно-пуританські[26] богемні смаки так званих залізничників були узурповані кишеньковими злодіями, шахраями, наркоманами та безхатьками, яким нікуди було більше приткнутися.

Крізь вікно, чекаючи на телефонний дзвінок, який точно буде, Керманич аналізував повсякденну теруарну виставу на вулиці, перед крамницею міцних алкогольних напоїв. Двоє скейтбордистів, такі неприродно-худющі, що нагадували ненагодованих хортів, стояли навпроти, на протилежному розі, у футболках і подертих джинсах, у п’ятирічних кросівках, але без шкарпеток. В одного з них був брунастий кудель-кудлай на конопляному повідку, призначеному явно для набагато більшого пса. Керманич бачив цих двох скейтбордистів під час пробіжки того вечора у вівторок, чи не так? Тоді була така темрява, що й годі точно сказати, чи це були вони. Але можливо.

За ті хвилини, коли Керманич стежив за ними, до скейтбордистів приєдналася жінка, якої він точно раніше не бачив. Висока, у синьому військовому кашкеті на фарбованому в руде короткому волоссі та в синьому жакеті на довгий рукав, із золотою бахромою на плечах і манжетах. Біла безрукавка з круглим викотом під жакетом не прикривала її декольте. Сині брюки з тьмяно-золотими смугами лампасів доходили до половини її литок, а далі — босі брудні ступні, з яскраво-червоними цятками лаку на нігтях. Це нагадало Керманичеві образ якоїсь рок-зірки кінця вісімдесятих. Або, майнула проста химерна думка: вона просто офіцер у відставці, чи не з «Науково-спіритичного загону», покинута, забута, безпам’ятна, приречена на вихід із гри, далека від будь-якого сприяння їй з боку науки чи спіритизму.

Спашівши на виду, червонолиця, вона жваво і натхненно розмовляла зі скейтбордистами, трохи аж маніакально, водночас указуючи на вулицю, але негайно уривалася на півслові, щоб підбігти до першого-ліпшого перехожого та, виразно жестикулюючи, розповісти йому складну повість про злигодні чи логіку — на вибір. Або навіть і більше. Вона стенула плечима, коли перші два пішоходи проігнорували її, але скейтбордисти напосілися на неї, і тоді вона заволала до третього перехожого, котрий ніби виявився грубіяном. Розв’язавши собі цим руки до дії, чорношкірий гладун у сірому непромокальному плащі, надто спекотному як на Гедлі будь-якого сезону, з’явився, мов рояль із кущів, із-за великого сміттєвого баку на далекому розі фасаду магазину алкогольних напоїв. Цей чоловік публічно палко звернувся до того, хто уник рудокосої; Керманич розчув непристойну лексику крізь скло. А потім гладун повалився назад, на свою колишню позицію, випарувавшись так само стрімкливо, як і проявився.

Та жінка могла бути в перуці. Той чоловік у плащі, можливо, не має нічого спільного з цією маленькою шарадою. А ще, можливо, Керманич геть утратив нюх і розучився вести спостереження.

Рудокоса жінка, уже викинувши з голови те приниження, пішла за ріг, щоб стати просто в серці вуличного руху Емпайр-стрит, у тіні бічної стіни магазину спиртного. До цієї жінки приєднався один зі скейтбордистів, який запропонував цигарку, і обоє, спершись на цегляний мур, далі повели жваву розмову. Другий скейтбордист зараз-таки вийшов із крамниці спиртного, тримаючи відкорковану бляшанку собачого корму — Керманич випустив з уваги щось важливе про цю крамницю — і зі скреготом та