Читати книжки он-лайн » Любовне фентезі 🧝‍♀️💘🗡️ » Полонянка власних снів, Любава Олійник

Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

95
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 87
Перейти на сторінку:

Проходячи повз свій кабінет, краєм ока я відмітила легкий спалах свічки, невеликий вогник у темряві. Лише пройшовши кілька кроків, наче прокинувшись від сну, я усвідомила, що це дивно і тихо, як злодійка, наблизилася до дверей свого кабінету, навіть не думаючи, що зараз робитиму, і що на мене чекає. Цікаво, хто міг хазяйнувати у моєму кабінеті, як його впустила охорона, і головне, — для чого? Мимоволі почали закрадатися сумніви, наче отруйні змії, і я відчула, як моє серце стиснулося від тривоги. Хто б це міг бути? І для чого ці таємні візити?

Серце моє калатало, коли я наблизилась впритул до дверей кабінету, і тиша ночі, наче завіса, дозволяла мені почути їхній діалог, що долинав з-за дверей. Голоси були чоловічі, приглушені та неспокійні, і я здогадувалася, що в кабінеті перебувало двоє, а можливо й троє чоловіків. Спочатку, мов крізь товщу води, було складно розібрати їхні слова, проте прислухаючись, напружуючи свій слух, наче струну, мені все ж вдалося вихопити з їхньої розмови окремі фрагменти, що пронизували моє тіло.

— Та я вже пробував різні варіанти, — промовив один з голосів, і в його тембрі відчувалася розчарування та роздратування, — проте не можу відчути її сліду. Такого раніше ніколи не було, — додав він, і його слова, наче тінь, заповзли в мою душу, викликаючи тривогу.

— Дивно, — відповів інший голос, і в його інтонаціях прозвучала здивована нотка, — раніше, навіть за її відсутності в палаці, я також міг чітко прослідкувати за її переміщеннями, — слова чоловіка, наче отрута, просочувалися у мою свідомість, сіючи сумніви та страх.

Очевидно, що вони говорили про мене, про мою душу та тіло, як про об’єкт спостереження, і від цієї думки по тілу пробігли крижані мурашки. Один голос, м’який та знайомий, нагадував голос мого помічника Неґояна, а от інший, низький та оксамитовий, нагадував голос мого коханого Емрé, і від цієї згадки, неприємно кольнуло в районі серця, немов гострий камінь впав на мою душу. Я відмовлялася вірити в те, що він здатен на зраду чи підступ, що він, мій коханий, на якого я покладала свої надії, міг перетворитися на мого ворога, та гіркота розчарування, наче отрута, поширювалася по всьому тілу. Мій слух став напруженим, як струна, і я не лише прислухалася до їхньої розмови, а й спробувала заглянути у напівпрочинені двері, немов злодійка, що підглядає за таємними змовами.

— Дай мені предмет, до якого Ананія найбільше прив’язалася, — сказав низький голос, і на цей раз я чітко впізнала у ньому голос Емре, і моє серце затріпотіло від сподівання. — За допомогою нього я налаштую свою магію на неї, — додав він, і його слова, наче ніж, розрізали простір.

—Але такого предмету немає, пані Ананія дуже обережна у своїх діях, тому вона не затримувала свою увагу на речах, - безсумнівно це був голос Неґояна, в цьому я переконалася, коли побачила його постать, що ледь вимальовувалася у легкому сяйві свічки, що нагадувала танцюючий вогник серед темряви.

— Прокляття! — відчайдушно носився по кабінету чоловік, і від його різких рухів, полум’я свічки замерехтіло, як від сильного вітру, і я відчула, як моє серце стиснулося від тривоги. Це збило мене з пантелику, і завадило розгледіти  чоловіка, але вловила, що на ньому довгий плащ з капюшоном, якого я ніколи не бачила на своєму магу, і від усвідомлення, кому може належати цей голос, я відчула, як всередині мене похололо, немов мене занурили у крижану воду. Я не втрималася на ногах, вхопившись за стіну, як за останню соломинку. Лише дивом я не вхопилася за двері, які могли скрипнути, видавши мою присутність. Подальші слова пройшли повз мої вуха, я судомно хапала повітря,  задихалася від відчуття неймовірного жаху, що сковував моє тіло, мов кайдани, що неможливо розірвати.

— Прокляття, — повторила я ці самі слова у своїй голові, і вони звучали, як відлуння мого власного страху. За мною полює Шаруккін, — промайнула у моїй голові думка, як блискавка серед ночі, — і якщо його спільником є Неґоян, — і ця думка була настільки нестерпною, що моє тіло почало тремтіти від жаху, — то ситуація нааааабагато серйозніша, ніж здавалася мені спочатку, і я опинилася у смертельній пастці, з якої не знала виходу.

Решту розмови я не слухала, і поквапилася до своєї кімнати. Думки розбігалися, а перед очима стояла картина перед війною і згода, дана мною добровільно Шаруккіну, що тепер нагадувала пастку, у яку я сама потрапила. Залишалося з’ясувати, чи були вони спільниками тоді, коли розігрували безнадійне становище фінікійського міста, і чи була я просто маріонеткою у їхній грі... Залишалося з’ясувати чи були спільниками вони тоді, коли розігрували безнадійне становища фінікійського міста.

А ще непокоїло, чому я не зустрілася зі своїм коханим Емрé, а натомість зустріла Шаруккіна.

Так, стоп! А тепер потрібно розібрати усе і взяти знову справи під свій контроль.

Зайшовши в свої покої, зачинила їх зсередини. Оскільки ніхто з присутніх не знає про моє повернення, зараз вони були найбезпечнішим місцем. Принаймні, поки вони зачинені.

Отже, Неґоян і Шаруккін є спільниками, або принаймні добре знайомі, — промайнула у моїй голові думка, наче холодний дощ. Чи може Шаруккін представився Неґояну як Емрé? — це припущення могло б бути більш реальним. Поки що не слід його відкидати, адже в такій перспективі Неґоян може бути просто заручником обставин, і нічого не підозрювати про те, що своїми словами і діями допомагає не другу, а підступному ворогу, і я відчула, як моє серце стиснулося від співчуття. Щодо Неґояна, — міркувала я далі, — мені слід ретельніше придивитися до нього, щоб з’ясувати його справжні мотиви, а от щодо Шаруккіна, то слід якомога швидше з ним розібратися, щоб він не перетворив моє життя на пекло. Адже моє тіло ще й досі пам’ятало його мерзенні спроби заволодіти мною, — і я відчула, як мої щоки спалахнули від ганьби, — тоді все обійшлося, але він пообіцяв, що наступного разу не зупиниться, доки не досягне своєї мети, і від цих спогадів по тілу пробігли колючі іскри.

1 ... 53 54 55 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка власних снів, Любава Олійник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полонянка власних снів, Любава Олійник"