Читати книгу - "Друга одіссея"

ти втрутишся. Гадаю — як ви кажете? — ти маєш козирі в рукаві.

— Надіюся, — відповів Флойд, сьорбнувши солодкого вина і вдячно його смакуючи. — Вибачте, якщо з Чандрою надто багато мороки.

— Зі мною теж. Добре, що в нас на борту тільки один божевільний науковець.

— Мені ти якось казала інше, — усміхнувся академік Василій. — У будь-якому разі, Вуді, кажи.

— Ось що я пропоную. Дозвольте Чандрі робити те, що він вважає за потрібне. Існують лише два варіанти розвитку подій. Перший: Еал зробить те, що ми просимо, тобто контролюватиме «Діскавері» протягом двох етапів запалювання двигунів. Пам’ятайте, перший етап — не критичний. Якщо щось піде не так, доки ми відриватимемося від Іо, у нас буде ще досить часу, щоб усе виправити. І це дасть нам змогу перевірити здатність Еала до… співпраці.

— А як же обліт навколо Юпітера? Він справді важить. Там ми маємо не лише спалити більшу частину палива «Діскавері», а й точно розрахувати час і вектори.

— Це можна зробити вручну?

— Не хотілося б пробувати. Найменша помилка — і ми або згоримо, або обернемося на комету. Підлетимо сюди знову за кілька тисяч років.

— Проте якщо не буде іншого вибору? — наполягав Флойд.

— Ну, якщо припустити, що ми вчасно візьмемо все під контроль і у нас буде гарний набір заздалегідь обчислених орбіт — ну, можливо, ми впораємося з цим.

— Знаючи тебе, Василію, я певний, що «можливо» означає «достоту». І це підводить мене до другого можливого варіанту, про який я говорив. Якщо Еал покаже найменше відхилення від програми — ми припинимо це.

— Ти маєш на увазі, вимкнемо його?

— Точно.

— Минулого разу це було нелегко.

— Відтоді ми дечого навчилися. Облиш це мені. Я можу гарантувати тобі повернення ручного управління за півсекунди.

— Хіба це безпечно? Гадаю Еал щось запідозрить.

— Василію, ти вже стаєш параноїком. Еал не настільки людина. А ось Чандра — людина, він може дати комп’ютеру привід сумніватися. Тож не кажіть йому ні слова. Усе повинно мати такий вигляд, наче ми цілком погодилися на його план і не висловлюємо жодних заперечень, бо певні, що Еал зрозуміє нашу позицію. Правильно, Таню?

— Правильно, Вуді. І я тебе вітаю, добре, що ти настільки завбачливий: цей маленький прилад — гарна ідея.

— Який прилад? — запитав Василій.

— На днях я тобі поясню. Даруй, Вуді, це все вино, яке я можу тобі дати. Хочу зберегти його, доки ми безпечно станемо на шлях до Землі.

Розділ 46. Зворотний відлік

«Без фотографій ніхто в це не повірить», — думав Макс Брайловський, виводячи на орбіту два кораблі, що їх доти роз’єднували півкілометра. Перед ним виникло комічно непристойне видовище: здавалося, «Леонов» ґвалтує «Діскавері». Астронавту спало на думку, що обрізаний компактний російський корабель схожий на чоловіка, якщо порівняти його з делікатним струнким кораблем американців. Більшість стикувальних операцій дійсно мали сексуальний підтекст. Брайловський згадав, що одному з перших космонавтів (він не міг пригадати його ім’я) оголосили догану за надто фривольні вислови, коли його місія добігала еее… кінця.

Після ретельного огляду здавалося, що все в порядку. Розташування двох кораблів і міцне поєднання їх докупи тривало довше, ніж очікували. Це було б зовсім неможливо без одного з тих дарів фортуни, які іноді, але не завжди дістаються тим, хто на них заслужив. «Леонова» завбачливо спорядили кількома кілометрами вуглецевої стрічки, не ширшої, ніж стрічка, якою дівчата перев’язують волосся, проте здатної утримувати багатотонне навантаження. Ця стрічка мала прив’язати відповідні інструменти до Старшого брата, якщо все інше не подіє. Тепер вона сполучала «Леонова» й «Діскавері» в міцні обійми; варто сподіватися, досить міцні, щоб запобігти деренчанню чи трусу на всіх етапах прискорення до однієї десятої сили тяжіння, яку могла продукувати максимальна тяга.

— Хочете, щоб я ще щось перевірив перед тим, як повернутися? — запитав Макс.

— Ні, — відповіла Таня. — Виглядає надійно. І ми більше не можемо гаяти часу.

Правда. Якщо сприймати загадкове попередження серйозно — а його нарешті почали сприймати серйозно, — вони мали почати маневри в наступні двадцять чотири години.

— Добре, я поверну «Ніну» назад у стійло. Вибач, стара.

— Ти ніколи не говорив, що Ніна — це кінь.

— Але ж так і є. Не покидати її ж у космосі заради додаткових жалюгідних кількох метрів на секунду.

— Максе, можливо, за кілька годин вони вирішать нашу долю. У будь-якому разі є надія, що одного дня хтось прибуде сюди й забере її.

«Щось я в цьому дуже сумніваюся», — подумав Макс. Зрештою, може, це найкращий варіант — залишити маленьку космічну капсулу тут як постійне нагадування про перший візит Людини в царство Юпітера.

Із м’якими, точно розрахованими запалюваннями контрольних двигунів Макс провів «Ніну» навколо сферичного житлового модуля на «Діскавері»; його колеги на льотній палубі заледве глянули на нього, коли він пропливав повз вигнутий спостережний ілюмінатор. Відчинені двері космічного гаража позіхнули перед Максом, і він обережно відштовхнув «Ніну» вниз.

— Затягніть мене, — сказав він, щойно клацнув засувок. — Оце я називаю гарно спланованою місією, пального стало вдосталь.

Зазвичай розганятися в космосі не надто цікаво; це вам не ризиковане видовище з вогнем і ревінням, коли відриваєшся від поверхні планети. Якщо раптом щось піде не так і мотори не зможуть запрацювати на повну потужність — ну, такі випадки зазвичай просто коректуються трохи довшим запалюванням. Або можна почекати на орбіті, доки випаде слушна мить і спробувати ще раз.

Утім, цього разу, коли зворотний відлік наближався до нуля, напруга на борту обох кораблів майже дзвеніла в повітрі. Усі розуміли, що це перше справжнє випробовування Еалової лояльності, але лише Флойд, Керноу та Орлови знали про страховку на крайній випадок. І навіть вони не були абсолютно певні, що вона спрацює як слід.

«Хай щастить, “Леонов”!», — передав Центр керування польотом; повідомлення надійшло за п’ять хвилин до старту. — Сподіваємось, усе мине якнайкраще. І якщо вам не складно, чи не могли б ви, проходячи біля Юпітера, триматися ближче до екватора, а конкретніше — до 115 довготи. Там утворилася якась цікава чорна пляма майже тисячу кілометрів у діаметрі — імовірно, своєрідний підйом глибинних газів. Скидається на круглу тінь від супутника, але воно ніяк не може бути тінню.

Таня коротко подякувала і зазначила, що наразі екіпажу не до метеорології Юпітера. Центр керування польотом вражав браком такту в найнесподіваніші миті.

— Усі системи функціонують нормально, — доповів Еал. — Дві хвилини до запалювання.

Дивно, подумав Флойд, як часто термінологія переживає технології, які дають їм життя. Лише хімічні ракети здатні до