Читати книгу - "Подорож собаки"

тебе кохаю, Тренте.

– Ти найчарівніша наречена в історії весіль.

– Ти теж нівроку. Не можу повірити, що виходжу за тебе заміж.

– Навіки. Ти моя дружина навіки.

Вони поцілувалися, що останнім часом робили частенько. Я помахав хвостом.

– Я отримала вісточку від Ґлорії, – нарешті сказала Сі Джей, опускаючи мене на підлогу.

– Так? І що, вона вивергла прокльон семи демонів на нас і наші землі?

Сі Джей розсміялася.

– Ні, власне, це було дуже мило з її боку. Вона сказала: їй шкода, що вона мусить бойкотувати весілля, але переконана, що я розумію чому.

– Я от не розумію, – відповів Трент.

– Усе гаразд. Вона сказала, що пишається мною і що ти чудовий вилов, побажала чудового весілля, хоч її з нами не буде. Також висловила свій найглибший жаль, адже завжди гадала, що співатиме на моєму весіллі.

– Що ж, це точно не мій найглибший жаль, – сказав Трент.

Наприкінці дня я був настільки ситий і виснажений, що міг лише махати хвостом, коли люди нахилялися поцілувати мене та щось сказати. Мене підняли до Ганни, і я поцілував її в обличчя, злизнувши щось солодке з губ, і моє серце сповнилося любові до неї.

– Прощавай, Максе, ти такий милий песик, – сказала мені Ганна. – Такий хороший, хороший собака.

Мені подобалося чути ці слова з Ганниних вуст.

Тієї зими Сі Джей могла здійснювати довші та швидші прогулянки. Трент і далі щодня грався з гумовим м’ячиком, сидячи поряд із нею й видаючи ним шиплячі звуки. Як це йому ніколи не спадало на думку кинути той м’ячик мені – не розумію.

– Тиск хороший, – зазвичай казав Трент. У цьому випадку «хороший» не мав жодного стосунку до «собаки». – Ти вживаєш свої амінокислоти?

– Мені так зле на цій низькопротеїновій дієті. Хочу гамбургер зі стейком нагорі, – казала йому Сі Джей.

Того року в нас не було «Із Днем Подяки», проте одного вечора ним пахло по всій будівлі. Трент і Сі Джей покинули мене самого на кілька годин, а коли повернулися додому, дивовижні запахи «Із Днем Подяки» були на всьому їхньому одязі й руках. Я підозріливо обнюхав їх. Чи можуть люди взагалі мати «Із Днем Подяки» без собаки? Здавалося малоймовірним.

Однак «З Різдвом» у нас було. Трент спорудив штукенцію у вітальні, що пахла, як мій надвірний килимок, і завішав її котячими іграшками. Коли ми розірвали пакунки, у моєму була смачна жувальна іграшка.

Після «З Різдвом» Сі Джей почала майже на весь день лишати мене самого кілька разів на тиждень, але ніколи не пахла будь-яким іншим собакою, тож я знав, що вона не вигулює їх без мене.

– Як сьогодні твоє навчання? – часто питав її в ці дні Трент.

Вона здавалася щасливою, коли лишала мене самого, і це не мало жодного сенсу. Як на мене, відсутність собаки лише засмучує людей.

Я бачив, однак, що часом вона почувається дуже слабкою та втомленою.

– Поглянь, як моє обличчя рознесло! – скаржилася Трентові.

– Може, нам поговорити з лікарем про збільшення тобі дози сечогінних.

– Я вже й так проводжу весь час у туалеті, – гірко відповіла вона.

Я ткнувся мордою їй у руку, але цей дотик не приніс їй того ж задоволення, що й мені. Я так хотів, аби вона відчула те щастя, яке відчував я щоразу, коли ми торкались одне одного. Але люди – істоти значно складніші за собак. Ми завжди обожнюємо їх, але вони часом зляться на нас, як тоді, коли я погриз сумні черевики.

Одного дня моя дівчинка сильно засмутилась, і коли Трент повернувся додому, вона сиділа у вітальні й визирала з вікна, тримаючи мене на колінах.

– Що сталося? – спитав він.

Вона знову заплакала.

– Мої нирки, – сказала вона. – Кажуть, нам надто небезпечно мати дітей.

Трент обвив її руками, і вони обійнялися. Я сунув носа між ними, щоб вони обоє погладили мене. Трент теж засмутився.

– Ми могли б усиновити. Ми ж усиновили Макса, адже так? Поглянь, як усе добре вийшло.

Я махнув хвостом, почувши своє ім’я, але Сі Джей відштовхнула його.

– Не можна виправити геть усе, Тренте! Я все зіпсувала. Це ціна, яку ми всі мусимо платити, зрозуміло? Не треба мені казати, що все гаразд.

Сі Джей встала, скинувши мене на підлогу, і покрокувала геть. Я подріботів за нею назирці, та, дійшовши до кінця коридору, вона зачинила двері перед моїм носом. За хвилину я розвернувся, пішов назад до Трента й застрибнув йому на коліна – хотів, аби він утішив мене.

Часом люди сердяться одне на одного, і це не має жодного стосунку до черевиків. Це за межами розуміння собаки, але любов між моєю дівчинкою й Трентом я розумів. Вони проводили багато днів, обійнявшись на канапі і в ліжку, і часто сиділи, майже торкаючись головами.

– Ти кохання мого життя, Сі Джей, – не раз казав Трент.

– Я теж тебе кохаю, Тренте, – відповідала Сі Джей.

У такі миті обожнювання між цими двома змушувало мене захоплено здригатись.

Як би я не полюбляв носити светр, усе ж був щасливішим за всіх, коли повітря зробилося гарячим і вогким. Однак того року Сі Джей сиділа на балконі під ковдрами, і я бачив, що їй холодно, з того, як вона притискала мене до себе. Я відчував, як вона згасає, втрачає сили, стає дедалі більш утомленою.

Жінка на ім’я місіс Воррен часто виходила на сусідній балкон погратися з рослинами.

– Вітаю, місіс Воррен, – говорила дівчина.

– Як почуваєтеся сьогодні, Сі Джей, уже краще? – питала місіс Воррен у відповідь.

– Трохи, – зазвичай казала їй Сі Джей.

Я ніколи не бачив місіс Воррен ніде, окрім як на балконі, однак іноді відчував її запах у коридорі. Вона не мала собаки.

– Поглянь на мої зап’ястки, вони зовсім розпухли, – якось сказала Сі Джей Трентові, коли той прийшов додому.

– Серденько, ти весь день була на сонці? – спитав він.

– Я замерзаю.

– Ти не ходила на лекції?

– Що? Який сьогодні день?

– О Сі Джей. Я непокоюся за тебе. Дай-но перевірю твій тиск.

Трент дістав свій особливий м’ячик, і я пильно стежив, як він стискає його, гадаючи: може, цього разу він дасть мені ним побавитися.

– Мабуть, настав час поговорити про… про більш постійний режим лікування.

– Я не хочу робити діаліз, Тренте!

– Серденько, ти центр мого всесвіту. Я б помер, якби з тобою щось сталося. Будь ласка, Сі Джей, ходімо до лікаря. Будь ласка.

Тієї ночі Сі Джей рано лягла спати. Трент не дав мені команди молитися, коли годував мене, однак запах у його подиху був такий сильний, що я все одно це зробив.

– Хороший собака, – сказав Трент, як кажуть, коли хвалять собак, насправді не дивлячись на них.

Наступного ранку, тільки-но Трент пішов, Сі Джей упала на кухні. Хвилину тому вона вдруге здійснювала подорож із балкона на кухню, щоб наповнити лійку водою, а наступної миті спіткнулася на підлозі. Я відчув удар подушечками своїх лап, а коли підбіг до неї й лизнув в обличчя, вона була непритомна.

Я заскиглив, тоді загавкав. Вона не ворухнулася. Її подих мав нездоровий кислий запах, і вона слабко вдихала й видихала. Я ошаленів. Підбіг до парадних дверей, але за ними не було чути нікого. Я загавкав. Тоді вибіг на балкон.

Місіс Воррен стояла навколішки,