Читати книгу - "Війна з Росією"

в іншому місці, але відмовити авіаносцю в бойовій охороні, аби лиш знайти гроші для створення ще двох таких само нових і гарних?! У разі кораблів, які в найближчому майбутньому хтозна чи й забезпечуватимуться екіпажами, — це справжнісіньке божевілля! Капітан Буш був упевнений, що політики більше турбувалися про забезпечення робочих місць на суднобудівних заводах, ніж про боєздатність флоту. Джеймс не зміг стримати усмішку: адже навіть його батько, який все своє життя підтримував лейбористів, визнав, що те їхнє рішення в 2010 році було актом повного ідіотизму. Саме лейбористи і почали будувати нові авіаносці, скоротивши кількість кораблів бойової охорони.

Полишивши думки про батька, він розправив плечі та постукав у двері капітанської каюти.

— Доброго дня, сер. Капітан щойно закінчив телефонну розмову зі штабом флоту. Ви можете заходити, — сказав помічник, серйозний капітан третього рангу в окулярах.

— За-а-хо-о-дьте, — протяжно прозвучало з напіввідчинених дверей капітанської каюти.

Буш зайшов, зачинивши двері, та відсалютував капітану. Тоні Нарборо показав йому на стілець, що стояв перед столом. Капітану було трохи за сорок. Високий і з невиразним підборіддям, він зачісував волосся назад, наче кінозірка 50-х. «Геть безглуздий вигляд має з цією жовтуватою краваткою з індійським „огірочним“ принтом та синьою форменою сорочкою», — подумав Буш.

Тоні Нарборо був онуком адмірала, а його батько, що належав до родини банкірів Ллойдів, був змушений оголосити себе банкрутом після краху ринку страхування на початку 90-х. Із цієї ж причини маленький Тоні пішов учитися не в Ітонський коледж, а в звичайну загальноосвітню школу. Там він отримав хороший гарт у формі постійних образ і ляпасів від своїх шкільних приятелів.

Відчуваючи огиду до Сіті за те, що він зробив із його батьком, пішов служити на флот. Тоні Нарборо зажадав відновити добре ім’я своєї сім’ї та стати адміралом. І досі він робив усе правильно: став ад’ютантом одного успішного честолюбного адмірала, грав у крикет за флот, командував фрегатом, а потім і авіаносцем, випереджаючи своїх однолітків. І ось згодом очолив департамент Міністерства оборони, який відповідає за розміри і структуру Королівського військово-морського флоту. Нарборо чудово розумів, що вся його кар’єра залежить від того, чи покаже він невдоволення рішеннями командування, особливо за умов жорсткої економії коштів і політики стримування. Він знав, що інакомислення в цьому питанні стане його політичним самогубством, і тому діяв так, як йому наказували начальники.

Саме тому Нарборо допоміг керівництву флоту позбутися своїх фрегатів та есмінців, щоб знайти гроші для завершення будівництва авіаносців, яке і так вийшло за рамки бюджету і термінів. Попередній уряд вважав вигіднішим здати невеликі кораблі на металобрухт, ніж оголосити, що авіаносці виявилися священними білими слонами — тобто безглуздою і руйнівною для економіки тратою грошей, та пустити саме цих гігантів на переплавку. Буш навіть дещо співчував капітанові: будь-який офіцер флоту, який заявив би, що культові авіаносці слід відправити на брухт, міг відразу поховати свою кар’єру.

Коли Нарборо отримав командування над «Королевою Єлизаветою», що вважалося найпрестижнішою нагородою на флоті, ніхто не був здивований.

— Ну що, старпоме, — запитав капітан. — Як справи?

Буш сів на запропонований йому стілець і дістав свій записник.

— Про все в деталях я доповім вам на сьогоднішньому засіданні оперативної групи, сер, коли командири бойових частин теж будуть доповідати. Завантаження зброї, матеріально-технічне забезпечення і робота морських інженерів ідуть зараз за планом. Було б значно краще, якби інженерній службі вдалося вирішити проблеми з протиракетною системою «Феленкс». Але найбільший камінь спотикання — це літаки...

— Продовжуйте, — мовив капітан.

— Сер, — Буш глибоко зітхнув, — вам не сподобається те, що зараз скажу, але я мушу це зробити.

Уперше в своєму житті він так різко говорив із командиром. Тому, маючи неабиякі шанси стати капітаном фрегата, Буш зараз знижував їх до перспективи командувати рибальським баркасом.

— Хочу вам заявити, сер, що відправити наш авіаносець на війну з росіянами без літаків — цієї найважливішої частини його оборонної системи — значить, добровільно нарватися на неприємності.

Буш був моряком аж до самої кості, а все ж таки уважно стежив і за програмою розвитку винищувачів-бомбардувальників F-35B «Блискавка II». Тому він знав і про перевитрату коштів, і про проблеми з програмним і технічним забезпеченням, через що і відтермінували введення літаків у експлуатацію.

— Послухайте мене, старпоме, — Нарборо пригладив своє волосся. — Я вже казав сьогодні вранці, що нам дали вказівку стати флагманом для маневрової групи. Наше завдання в балтійському регіоні — це перебувати в береговій зоні і демонструвати рішучість та готовність британського уряду й НАТО протистояти росіянам. І, найголовніше, — зупинити їх, не дозволивши «російському ведмедю» зробити щось іще. Наше командування чудово розуміє, що балтійські країни у Москви під самим боком і тому мало що можна зробити для їхнього захисту. Але ми здатні зупинити росіян і не дати їм рушити далі. Так, у нас немає винищувачів-бомбардувальників, але і наша велика група вертольотів спільно з морськими піхотинцями — це теж не купка туристів. А взагалі, будьмо відвертими, ніхто нам не наказував починати фактичну війну з Росією.

Буш знав, що коли і далі ставатиме дибки, то це вже буде порушенням субординації. Його непокоїло поставлене перед ним завдання — і він висловив це. Тож тепер мав перед собою два шляхи: або залишити все як є і змиритися з тим усім, або звільнитися на знак протесту. Причому другий варіант за умов можливої війни міг бути прирівняний до боягузтва.

Однак він вирішив випробувати ще одну тактику. Дев’ятнадцять фрегатів та есмінців залишилося в Королівському флоті після останніх скорочень, але Буш знав: якщо вони посилять бойову охорону корабля, то шанси на успішне виконання завдання значно зростуть. Принаймні покращиться та жалюгідна ситуація, в якій вони зараз перебували. Їм треба отримати хоча б кілька охоронних кораблів для забезпечення протичовнової і протиповітряної оборони «Королеви Єлизавети». Бо ж одні кораблі були в довгостроковому ремонті, інші — в плановому, якісь — в доках для техобслуговування або взагалі — у віддалених частинах світу, і якби навіть мчали сюди повним ходом, то все одно не встигли б до виходу групи в море. Коли Королівський флот мав достатньо кораблів, він умів чудово справлятися з такими неприємними і несподіваними завданнями. Але сьогодні він був навіть не невеликим, а «виснаженим». Це слово полюбляють вживати політикани, коли намагаються видати погане за хороше. І найважливіше — вони нічим не запаслися на чорний день.

— Сер, ви задоволені