Читати книгу - "Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими"

фахівці, що їх здійснювали, проґавили кілька важливих сигналів на початку ХХІ століття, включно з результатами виборів у США в 2014 році та загальних виборів у Великій Британії в 2015 році.

Анкетування серед фахівців, що здійснювали опитування з’ясувало в 2015 році: вони навіть думали, що їхня репутація була зруйнована цією низкою помилок. Деякі вважали, що це наслідок упередження медіа (коли медіа охочіше пише про поразки, а не про перемоги), а інші зазначали, що технологічні та демографічні зміни значно ускладнили проведення надійних опитувань. «Неправильні результати опитувань — це цікавіше, ніж правильні», — так фахівчиня з цієї галузі Барбара Карвальйо казала FiveThirtyEight (сам сайт теж присвячений опитуванням). Але інший експерт Метью Товері в 2015 році зауважив, що, «звісно, за останні три роки було кілька масштабних прорахунків».[130]

Проблема тут не стільки в самих опитуваннях, чия надійність обмежена залученням справжніх людей, а в тому, чого очікують від них. Це не гарантія майбутніх результатів. Багато речей — від непередбачуваних подій до реклами — можуть змінити громадську думку. Як і в будь-якій фаховій роботі, міра компетентності полягає в здатності вловити загальну тенденцію й уважно вивчити власні помилки. На кожну «New Coke» знайдуться тисячі успішних запусків продуктів і точних передбачень. Проте, як завжди, люди схильні пам’ятати погане (особливо якщо їм не сподобався результат), ігноруючи численні успіхи.

Люди забагато очікують від фахових прогнозів, але деякі експерти самі прагнуть продавати власні віщування. Упродовж десятків років професор-політолог Брюс Буено де Мескіта застосовував власний метод, щоб передбачати світові події для державних і приватних клієнтів. До його фірми протягом тридцяти років зверталося навіть ЦРУ, у чиєму дослідженні від 1993 року було сказано, що серед сотень передбачень Брюс «попадав у яблучко» вдвічі частіше, ніж аналітики самого ЦРУ.

Інші фахівці не могли випробувати заяви Буено де Мескіти, оскільки його методи та моделі захищені як бізнес-власність і не представлені в опублікованих дослідженнях. У 2009-му в New York Times писали:

Хоча Буено де Мескіта публікував багато передбачень в академічних журналах, переважна більшість його прогнозів була зроблена таємно для корпоративних чи урядових клієнтів і незалежні вчені не можуть їх перевірити. «Ми не маємо жодного уявлення, чи він має рацію дев’ять разів із десяти, дев’ять разів зі ста чи дев’ять разів із тисячі», — розповідає /професор Гарвардського університету Стівен/ Волт.

Волта не вразило дослідження ЦРУ, де вказано, що прогнози Буено де Мескіти справджувались у 90 відсотках. «Це просто чиновник ЦРУ середнього рівня говорить: “Непоганий інструмент”, — розповідає Волт. — Це не те саме, якби Брент Скоукрофт казав: «В адміністрації Буша ми не ухвалювали жодних рішень, не проконсультувавшись із Буено де Мескіта».[131]

І хоча точність прогнозів Буено де Мескіти невідома, важливіше тут те, що для його передбачень існує хороший ринок. Організації, що мають справу з високими ставками, — життя людей, гроші або і те, й інше, — неминуче жадібно кидаються на пошуки інформації перед тим, як ухвалювати ризиковані рішення. На фахівців, які кажуть, що можуть зазирнути в майбутнє, завжди буде більший попит, ніж на тих, хто пропонує обмеженіші консультації.

Спеціалістам із опитувань і консультантам на зразок Буено де Мескіти платять за передбачення, і вартість їхніх послуг лишається на розсуд клієнтів. Але інші фахівці та інтелектуали також створюють прогнози, і невдалі передбачення роблять свій внесок у руйнування довіри до науковців і професіоналів. Коли люди, які не змогли передбачити крах Радянського Союзу або обіцяли, що велика війна в Іраку буде легкою перемогою, знову роздають поради з питань життя та смерті, скептичність громадськості можна зрозуміти.

Якщо ж не брати до уваги питання, чи фахівці повинні робити передбачення, усе одно лишається проблема, що вони прогнозують і їхні прогнози часом вражаюче погані. У популярному дослідженні про «чорного лебедя», тобто непередбачувані події, що змінюють хід історії, Насім Талеб засуджує «епістемологічну самовпевненість» прогнозування загалом:[132]

Однак поводимося ми так, ніби здатні передбачити історичні події, ба гірше — змінити хід історії. Ми прогнозуємо дефіцит пенсійного фонду й ціни на нафту на тридцять років уперед, не усвідомлюючи навіть, що не знаємо, якими вони будуть наступного літа. Наші прогностичні помилки в політиці й економіці настільки великі, що, проглядаючи історію прогнозів, я щипаю себе, аби переконатися, що це не сон.[133]

Застереження Талеба про постійну присутність непевності — важливе зауваження, але його наполягання на тому, що треба змиритись із марністю передбачень, непрактичне. Люди не опустять рук і не кинуть спроб застосувати фаховість, щоб заздалегідь мінімізувати ризики.

Питання не в тому, чи повинні фахівці робити передбачення. Вони все одно будуть так чинити. Їх проситиме про це суспільство та уряд. Радше питання в тому, коли та як фахівці мають прогнозувати й що робити, якщо вони помиляються.

У 2005 році вчений Філіп Тетлок[134] зібрав дані про фахові передбачення в суспільних науках і з’ясував те, про що багато хто підозрював: «Коли порівняли експертів із носіями мінімальної продуктивності — дилетантами, шимпанзе, що кидають дротики, та різноманітними алгоритмами екстраполяції, — з’ясувалося, що фаховість практично не означає більшої здатності робити зважені або чіткі прогнози».[135] Здавалося, експерти не вправніше роблять прогнози, аніж крутять рулетку. Результати Тетлока утвердили багатьох людей у думці, що фахівці насправді не розуміються на тому, над чим працюють.

Така реакція на працю Тетлока — це класичний випадок нерозуміння фаховості пересічними людьми. Як зауважив сам науковець, «радикальні скептики зраділи таким результатам, але вони почали виклично себе поводити, а ми шукаємо закономірності в тому, хто й що спрогнозував правильно. Радикальний скептицизм радить нам нічого не очікувати. (...) Але дані виявили більше вірних прогнозів, ніж можна було списати на випадок».[136]

По суті Тетлок не порівнював фахівців із рештою людей, а порівняв їх із базовими показниками, а також із прогнозами інших експертів. Питання було не в тому, чи фахівці прогнозують не ліпше, ніж решта, а в тому, чому деяким спеціалістам передбачення вдаються краще. А це вже зовсім інша проблема. Як зазначав Джеймс Суровєцкі (той, що писав про мудрість натовпу), важливе розмаїття думок. Це означає, що багато думок може дати кращий результат, ніж одна, проте не значить, що коли ви «зберете групу різних людей, але без базових знань, їхня колективна мудрість буде кращою, ніж мудрість фахівців».[137]

Тетлок насправді з’ясував не те, що експерти були нічим не кращі за людей, які випадково вгадували, а те, що певні категорії