Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

наш вихідний світ. Дон Хуан додав, що природним наслідком такої незрушності, як у випадку з магами прадавніх часів, є те, що точка збирання сновидця не може повернутися до свого звичайного положення.

— Подумайте про це, — закликав він нас. — Можливо, саме це трапляється з усіма нами у світі повсякденного життя. Ми тут, і фіксація точки збирання настільки непорушна, що змусила нас забути, звідки ми і якою була мета нашого приходу сюди.

Дон Хуан не хотів більше нічого казати про нашу подорож. Я відчував, що він береже нас від подальшого дискомфорту і страху. Він повів нас на пізній обід. У той час, коли ми дісталися ресторану, що за два квартали від готелів, була шоста година вечора. Ми з Керол проспали, якщо можна це так назвати, близько вісімнадцяти годин.

Один лише дон Хуан зголоднів. Керол зауважила з ноткою гніву, що він глитає, як свиня. Кілька голів обернулися в наш бік, почувши сміх дона Хуана.

Стояв теплий вечір. Небо було чисте. Дув м’який ласкавий вітерець, коли ми сідали на лаву на Пасео Аламеда.

— Є одне питання, що не дає мені спокою, — сказала Керол дону Хуану. — Ми ж не використовували усвідомлення як спосіб подорожувати, адже так?

— Це правда, — сказав дон Хуан і глибоко зітхнув. — Завдання було прослизнути повз неорганічних істот, а не бути керованими ними.

— І що тепер буде? — спитала вона.

— На деякий час ви припините переслідувати переслідувачів, доки обидва не наберетеся сил, — сказав він. — Чи, може, ви ніколи цього не здійсните. Насправді це неважливо: якщо не працює одне, спрацює інше. Магія — це нескінченний виклик.

Він знову пояснив нам, наче намагався закріпити свої пояснення в нас у головах, що, перш ніж використовувати усвідомлення як елемент оточення, сновидці мають здійснити подорож до сфери неорганічних істот. Потім треба скористатися цією подорожжю як трампліном і, маючи в розпорядженні необхідну темну енергію, змусити жбурнути себе крізь середовище усвідомлення до іншого світу.

— Невдача вашої подорожі в тому, що ви не мали часу скористатись усвідомленням як елементом для подорожі, — продовжував він. — Не встигли потрапити до сфери неорганічних істот, як уже опинилися в іншому світі.

— Що ви нам порадите? — спитала Керол.

— Я пораджу вам бачитися якомога рідше, — сказав він. — Упевнений, що неорганічні істоти не проґавлять можливості дістати вас обох, особливо якщо ви об’єднаєте сили.

Тож відтоді ми з Керол Тіґґз свідомо трималися осторонь одне від одного. Перспектива ненавмисне спровокувати простеньку подорож була завеликим ризиком для нас. Дон Хуан підтримував наше рішення, знову й знову твердячи, що разом ми маємо досить енергії, аби спокусити неорганічних істот заманити нас знову.

Дон Хуан повернув мої заняття сновидіннями до бачення енергії в примарних станах, з яких вона береться. З плином часу я побачив усе, що мені відкрилося. Таким чином я досягнув найхарактернішого стану — втрати здатності детально описати все, що бачив. При цьому я завжди відчував, ніби досягнув станів сприйняття, для яких не знаходив слів.

Дон Хуан пояснив мої незрозумілі й непередавані видіння тим, що моє енергетичне тіло застосовує усвідомлення не як елемент для подорожей, оскільки я ніколи не мав достатньо енергії, окрім як для входження до енергетичних полів неоживленої матерії чи живих істот.

Орендар

Більше жодних занять сновидіннями, як я до того звик, не було. Наступного разу, коли я побачив дона Хуана, він віддав мене під опіку двох жінок зі своєї групи, Флорінди й Зулейки, двох своїх найближчих соратниць. Їхні настанови були зовсім не про брами сновидіння, а про різні способи використання енергетичного тіла, й тривали недостатньо довго, щоб мати суттєвий вплив. Я мав враження, що їх більше цікавить відвідувати мене, ніж чогось навчати.

— Нічого більше в сновидіннях я тебе навчити не можу, — сказав дон Хуан, коли я спитав його про такий стан речей. — Мій час на землі спливає. Але залишиться Флорінда. Саме вона направлятиме не лише тебе, але й усіх моїх учнів.

— Вона продовжить мої заняття сновидіннями?

— Цього я не знаю, і вона теж. Все залежить від духа. Справжнього гравця. Самі ми гравцями не є — ми лише пішаки в його руках. За наказами духа я маю розповісти тобі, що являє собою четверта брама сновидінь, хоч і не можу більше вести тебе.

— Який сенс загострювати мій апетит? Краще мені не знати.

— Дух не доручає вирішувати мені чи тобі. Я повинен змалювати тобі четверту браму, подобається мені це чи ні.

Дон Хуан пояснив, що перед четвертою брамою сновидінь енергетичне тіло подорожує до особливих, певних місць, і що є три способи скористатися четвертою брамою: перший — подорожувати до певних місць світу, другий — подорожувати до певних місць за межами цього світу, і третій — подорожувати до місць, що існують лише в намірі інших. Він стверджував, що останній спосіб найважчий і найнебезпечніший з трьох і, без жодних сумнівів, є прерогативою магів минулого.

— Що ви хочете, щоб я робив із цим знанням? — спитав я.

— Наразі — нічого. Відклади його, допоки воно тобі не знадобиться.

— Хочете сказати, що я зможу перетнути четверту браму власними силами, без допомоги?

— Зможеш чи ні, вирішуватиме дух.

Він різко облишив цю тему, але не дав мені відчуття, що варто спробувати досягти й перетнути четверту браму самотужки.

Потім дон Хуан призначив мені останню зустріч, щоб дати, як він висловився, чаклунське напуття: завершальний штрих до моїх занять сновидіннями. Він наказав зустрітися з ним у маленькому місті в південній Мексиці, де мешкав зі своїми товаришами-магами.

Я прибув туди наприкінці дня. Ми з доном Хуаном сиділи на терасі його будинку в якихось незручних плетених кріслах, доповнених товстими завеликими подушками. Дон Хуан сміявся й підморгував мені. Крісла були подарунком від однієї з жінок його групи, і ми мали просто сидіти, наче нас ніщо не турбує, особливо його. Крісла придбали для нього у Фініксі, штат Аризона, і з величезними труднощами доправили до Мексики.

Дон Хуан попросив прочитати йому вірш Ділана Томаса, який, з його слів, мав найактуальніше значення для мене на цю мить.

Я так прагнув поїхати геть

Від зужитих неправд шипіння

І старих жахів голосіння.

Все нестерпніших, коли день

Через гору сповзає в глибини моря…

Я так прагнув поїхати, якби не страх:

Що, як раптом життя, не прожите донині,

Зі старого багаття неправд спалахне

І, тріскучими іскрами в