Читати книгу - "Таємничий острів"

них відбитки пазуристих лап. Герберт упевнено сказав, що ці сліди залишені якимось хижаком із сімейства котячих, — отже, підтверджувалося припущення Сайреса Сміта, що на острові водяться небезпечні звірі. Можливо, вони жили в густих лісах Далекого Заходу, але голод вигнав їх звідти, і вони заблукали на плато Круговиду. Може, вони почули людей.

— Яка ж це котяча порода? — запитав Пенкроф.

— Ягуари, — відповів Герберт,

— Я думав, що вони водяться тільки в жарких країнах.

— У Новому Світі вони трапляються на просторі від Мексики до аргентинських памп, — зауважив юнак. — А оскільки острів Лінкольна знаходиться приблизно на тій же широті, що й басейн ріки Ла-Плати, — не дивно, що на ньому зустрічаються тигри.

— Добре. Виходить, стережися! — підхопив Пенкроф.

Нарешті, потеплішало — і настільки, що сніг почав танути. Пішли дощі й змили білий покрив. Незважаючи на негоду, колоністи поповнили свої запаси рослинної їжі — горіхів, коренів драцени та іншого їстівного коріння, кленового соку, а запаси м’ясної їжі їм забезпечували кролики з крільчатника, агуті і кенгуру. Кілька разів вони ходили до лісу на полювання і переконалися, що буря дійсно повалила там чимало дерев. Пенкроф з Набом неодноразово вирушали з візком до покладів кам’яного вугілля, вирішивши запастися кількома тоннами. Дорогою вони помітили, що труба гончарної печі сильно пошкоджена вітром, і верхівка її збита не менше ніж на шість футів.

Крім вугілля, запасли ще й дрова для Гранітного палацу і сплавили їх на плоті по ріці Віддяки, що скинула із себе окови льоду. Виникало побоювання, що знову настануть сильні холоди.

Відвідали також і Нетрі, і, навідавши колишній свій притулок, колоністи могли тільки порадіти, що вони не жили там під час бурі. Море залишило в кам’яному лабіринті незаперечні сліди свого вторгнення. Вітри, розгулявшись на океанських просторах, гнали водяні гори, і хвилі, перехльостуючи через острівець, з дикою силою кидалися в проходи між гранітними брилами; вони до половини забили ці коридори піском, покрили камені товстим шаром водоростей. Поки Наб, Герберт і Пенкроф полювали і ходили по дрова, Сайрес Сміт з Гедеоном Спілетом порядкували у Нетрях; на превелику радість, гори і плавильні печі майже не постраждали, тому що купи піску, нанесені морем, захистили їх від шаленої бурі.

Колоністи завбачливо запаслися паливом, — морози ще не скінчилися. Як відомо, лютий у Північній півкулі завжди відзначається сильними холодами, а в Південній півкулі кінець серпня відповідає північному лютому, і на острові Лінкольна ця пора не була винятком із правила.

До 25 серпня після перемінної погоди з дощем і снігом подув південно-східний вітер, і відразу вдарив мороз. На думку Сайреса Сміта, ртутний стовпчик термометра Фаренгейта показував би не менше ніж вісім градусів нижче нуля (22,22° холоду за Цельсієм), і мороз, що тримався кілька днів, переносився ще сутужніше через різкий вітер. Знову довелося колоністам замкнутися в Гранітному палаці, закупорити двері й вікна, залишивши лише вузький отвір для доступу свіжого повітря; свічок палили дуже багато і, щоб поберегти їх, найчастіше задовольнялися відблисками вогню від багаття, що топилося, для якого дров не шкодували. Кілька разів то один, то інший мешканець Гранітного палацу спускався на берег моря, де щодня приплив нагромаджував цілі купи крижин, але, змерзнувши, поспішав повернутися додому і не без зусиль піднімався сходами, хапаючись за поперечини закоцюблими, закляклими руками. На морозі скрижанілі сходинки обпікали пальці.

Потрібно було якось заповнити вимушене дозвілля, коли мимоволі довелося сидіти в чотирьох стінах. І тоді Сайрес Сміт придумав роботу, придатну для приміщення.

Читач, можливо, пам’ятає, що колоністи вживали замість цукру солодкий кленовий сік, який вони добували зі стовбурів дерев, роблячи в них глибокі надрізи. Сік цей вони збирали в глиняні глечики і користувалися ним для кулінарних потреб, тим паче, що, відстоявшись, він ставав прозорим і густим, як сироп.

Але в такий спосіб одержання цукру можна було внести удосконалення, і в один прекрасний день Сайрес Сміт оголосив, своїм товаришам, що вони займуться цукроварінням.

— Цукроварінням? — здивувався Пенкроф. — Здається, за такою справою жарко буває.

— Дуже жарко! — підтвердив інженер.

— Виходить, саме вчасно! — сказав Пенкроф.

При слові «цукроваріння» завжди уявляються цукрові заводи з їхнім складним устаткуванням і робітниками різних спеціальностей. У даному випадку про це, звичайно, і мови не йшло. Для кристалізації цукру насамперед очистили кленовий сік дуже простим способом. Сік поставили на вогонь у великих глиняних мисках, піддали його випарюванню, і незабаром на поверхні сиропу спливла піна; її зняли, а тільки-но сироп почав загусати, Наб узявся обережно помішувати його дерев’яною лопаточкою, щоб він скоріше випарювався і не підгоряв.

Кілька годин рідина кипіла на жаркому вогні, що приносив користь і процесу цукроваріння і зігрівав цукроварів, а в мисках одержали дуже густий сироп. Його злили в глиняні посудини, заздалегідь зліплені й обпалені в духовці кухонної плити. Наступного дня охололий сироп затвердів, набувши форму цукрових голів і брусків. Колоністи зварили справжнісінький цукор, щоправда, жовтуватий, але майже прозорий і чудовий на смак.

Холоди протрималися до половини вересня, і в’язням Гранітного палацу набридло їхнє усамітнення. Майже щодня вони вибиралися на свіже повітря, але вилазки їхні мимоволі не тривали довго. Впорядкування житла продовжувалося. За роботою йшли бесіди. Сайрес Сміт знайомив своїх супутників з найрізноманітнішими предметами, — головним чином із прикладними науками. У колоністів не існувало ніякої бібліотеки, але інженер Сміт був живою енциклопедією, завжди готовою до послуг товаришів, завжди відкритою на потрібній комусь сторінці, і до цього джерела, яке висвітлювало будь-яке їхнє питання, що викликало зацікавлення, вони зверталися дуже часто. так проводили час ці стійкі люди, які здавалося, зовсім не боялися майбутнього.

Одначе вже наближався кінець їхньому полону. А всім так хотілося, щоб швидше прийшли весняні дні або хоча б припинилися нестерпні холоди. Якби колоністи мали теплий одяг і могли не боятися морозів, скільки вилазок зробили б вони, навідалися б і в дюни, і на Качине болото! Тепер до дичини легко було підібратися, і полювання, звичайно, проходило б вдало. Але Сайрес Сміт не погоджувався, щоб його товариші, його сильні і тямущі помічники, ризикували своїм здоров’ям.

Варто зауважити, що найнетерплячіше за всіх (за винятком Пенкрофа) переносив своє ув’язнення Топ і Бідний пес нудився в Гранітному палаці, сновигав із кімнати до кімнати і на свій лад, але дуже красномовно, висловлював свою тугу і досаду на довгий і надокучливий полон.

Сайрес Сміт не раз помічав, що як тільки пес наближався до провалу, який сполучався з морем і відкривав свою чорну пащу у кутку складу, Топ шкірив зуби і гарчав; він кружляв біля