Читати книгу - "Таємничий острів"

цього колодязя, прикритого тепер дощаним трапом. Іноді він навіть намагався просунути під цей трап передні лапи, начебто хотів підняти його. І гавкав він тоді якось дивно — люто і тривожно.

Інженер часто спостерігав за такими незрозумілими витівками Топа. Що ж причаїлося в цій прірві? Що могло так хвилювати розумного собаку? Провал, безумовно, досягав моря. Можливо, всередині гранітного кряжа він розгалужувався на вузькі проходи. Можливо, він сполучувався з якою-небудь іншою печерою, схованою в надрах граніту. Але чи не припливало іноді якесь морське чудовисько відпочити на дні цього колодязя? Сайрес Сміт не знав, що й думати, і мимоволі в нього виникали найдивовижніші припущення. Він звик глибоко зазирати у світ науково прийнятної дійсності, тому не міг вибачити собі, що уява тягне його до сфери якихось загадкових і майже надприродних явищ. Але як же пояснити той факт, що собака, який не відрізнявся особливою нервозністю і ніколи, наприклад, не вив на Місяць, так завзято обнюхує кришку колодязя і сторожко прислухається, роблячи стійку над нею. Чому він так хвилюється, якщо в цій прірві не відбувається нічого підозрілого? Поводження Топа інтригувало інженера Сміта більше, ніж він наважувався зізнатися в цьому самому собі.

Принаймні він поділився своїми спостереженнями тільки з Гедеоном Спілетом, вважаючи зайвим посвячувати своїх товаришів у міркування, на які його наштовхують дивні звички, а може, просто примхи Топа.

Нарешті, морози скінчилися. Пішли дощі, впереміж з мокрим снігом або градом, траплялися шквали, але негода не затяглася. Крига скресла, розтали сніги, зробилися доступними й узбережжя океану, й береги ріки Віддяки, і ліс. Весна прийшла на превелику радість мешканців Гранітного палацу, і незабаром вони вже проводили в будинку лише години, відведені для сну і трапез.

У другій половині вересня колоністи багато полювали, і тут уже Пенкроф знову почав наполегливо вимагати рушниць, стверджуючи, що Сайрес Сміт обіцяв їх зробити. Інженер ухилявся, відкладав виконання обіцяного, знаючи, що без спеціальних інструментів майже неможливо зробити скільки-небудь придатну рушницю. Він умовляв Герберта і Гедеона Спілета почекати трохи, тому що вони вже прекрасно навчилися стріляти з луків і приносили з полювання чудову здобич усіх видів, і чотириногу і пернату: агуті, кенгуру, пекарі, голубів, дрохв, диких качок, чирків. Але впертий моряк нічого не бажав чути і не давав Сміту спокою, домагаючись, щоб той виконав його бажання. Втім, і Гедеон Спілет підтримував Пенкрофа.

— На острові, мені здається, — говорив він, — водяться дикі звірі, і варто подумати, як з ними боротися і винищувати їх. Може, настане година, коли в цьому виникне у нас життєва необхідність.

Але поки що Сайреса Сміта турбувало питання не про зброю, а про одяг. Вбрання колоністів витримало зиму, але до наступних морозів явно б не дожило. За всяку ціну необхідно роздобути звірині шкури або вовну жуйних тварин, а оскільки на острові водилася чимала кількість муфлонів, треба було знайти спосіб приручити їх, завести цілу череду і розводити муфлонів для потреб колонії. Навесні та влітку виникла нова робота: влаштувати загін для домашніх тварин і великий пташник — словом, заснувати в якому-небудь куточку острова щось на зразок ферми.

Здійсненню цього повинна передувати розвідка ще не дослідженої частини острова Лінкольна — в густих лісах, що тяглися правим берегом ріки Віддяки, від її гирла до кінця півострова Звивистого, і по всьому західному берегу острова. Але цю експедицію доводилося відкласти до кращої погоди, тобто перечекати ще з місяць.

Початку розвідки колоністи дожидалися з нетерпінням, і раптом відбулася подія, яка ще більше розпалила їхнє прагнення досліджувати всі свої володіння.

Сталося це 24 жовтня. Того дня Пенкроф вирушив перевірити пастки, які він завжди акуратно оглядав і змінював у них приманку. В одній з ям він знайшов ласу здобич — туди упали троє пекарі — свиня з двома поросятами.

Дуже задоволений такою вдачею, Пенкроф повернувся до Гранітного палацу і, як завжди, взявся розхвалювати свої мисливські трофеї.

— Ну, містере Сайрес, нині, ми вам влаштуємо смачний обід! О, містере Спілет, пальчики оближете!

— Прекрасно, — відповів журналіст. — Чим же ви нас пригощаєте сьогодні?

— Молочним поросям.

— Он воно що! Молочне порося… А послухати вас, Пенкрофе, так можна подумати, що нам подадуть на обід куріпку з трюфелями.

— Що? Куріпку? — здивувався Пенкроф. — Невже ви не любите смаженої поросятини?

— Ні, чому ж, люблю, — відповів Гедеон Спілет без особливого, втім, захвату. — Якщо не зловживати цією стравою…

— Он ви який привереда, пане газетярі — обурився Пенкроф, що не дозволяв критичного ставлення до своїх мисливських трофеїв. — Щось дуже ви стали перебірливі! Але ж сім місяців тому, коли нас викинуло на цей острів, ви були б щасливі поїсти такого м’ясця!..

— Ну зрозуміло, — відгукнувся журналіст. — Людина — істота недосконала. Ніколи не буває задоволеною.

— Добре вже, добре… — продовжував Пенкроф. — Сподіваюся, Наб сьогодні постарається. Гляньте-но на цих поросят. Їм не більше трьох місяців, м’ясо в них, мабуть, ніжне, як у перепелиць. Ходімо, Набе, на кухню. Я сам постежу, як вони будуть смажитися.

Підхопивши Наба під руку, моряк подався до кухні й занурився у кухарські старання.

Ніхто, звичайно, не перешкоджав його кулінарним витівкам. Разом з Набом він приготував відмінний обід, до якого входили двоє поросят, суп з кенгуру, копчений окіст, горіхи, пиво з відвару драцени, «чай Освего», — тобто все, що краще з комори, але всі наїдки затьмарювала головна страва — тушковане м’ясо пекарі.

До п’ятої години обід був готовий, і мешканці Гранітного палацу зібралися в їдальні. На столі вже парував у мисці суп з кенгуру. Всім він надзвичайно сподобався.

За супом пішли смажені поросята. Пенкроф захотів власноруч розрізати м’ясо і подав кожному співтрапезнику величезну порцію.

Печеня дійсно виявилася відмінною, і Пенкроф наминав свою пайку із завидним апетитом, як раптом у нього вирвалася лайка.

— Що з вами? — здивувався Сайрес Сміт.

— Зуб!.. Зуба зламав! — відповів моряк.

— Як же так? У ваших пекарі виявилися камінчики? — запитав Гедеон Спілет.

— Мабуть, — погодився з ним моряк і витяг з рота щось тверде, що позбавило його корінного зуба.

Але то був не камінчик… то була дробинка.

Частина друга

ПОКИНУТИЙ

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Дробинка. — Будівля піроги. — Полювання. — На верхівці каурі. — Ніщо не говорить про присутність людини. — Наб і Герберт на риболовлі. — Черепаха перевернулася. — Черепаха зникла. — Сайрес Сміт дає пояснення

Минуло рівно сім місяців відтоді, як пасажири повітряної кулі опинилися на острові Лінкольна. І з того часу, незважаючи на всі пошуки, вони не знайшли жодної