Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
До цього періоду відноситься занедбання «будинку з фресками» у центральній частині Неаполя Скіфського й нанесення зверху розписів численних графіті у вигляді жанрових сценок, сарматських знаків, зображень тварин. Серед них є «картина», що зображує захоплення міста за допомогою облогових машин[455].
На Південному березі й Західному узбережжі римляни встановили систему вартових у найважливіших стратегічних напрямках. Один із загонів був розташований на скіфському городищі Алма-Кермен[456]. З напису 193 р. н. е. [КБН, № 1237] ми дізнаємося про перемогу боспорського царя Савромата II над сірахами (сіраками) та скіфами і приєднання Таврики за угодою. Можливо, ця угода була ухвалена між Боспором та Римом[457].
На захоплених Боспором землях у Центральному Криму наприкінці II — на початку III ст. н. е. відбувається потужний економічний підйом. У Південно-Західному Криму, що перебував від впливом Рима і Херсонеса, збільшується кількість речей античного виробництва в могильниках[458].
Зараз нема підстав говорити про якусь форму інтеграції населення Південно-Західного Криму до складу Римської імперії або Херсонеса. Внутрішнє життя населення цього регіону не було якоюсь мірою регламентоване римською адміністрацією чи громадянською общиною Херсонеса, але для проведення своєї політики, мабуть, використовувалася місцева соціальна верхівка.
У середині — третій чверті III ст. н. е. поселення Перед гірського Криму зазнали нищівного удару з боку войовничих різноетнічних дружин готського союзу племен. Саме з цими подіями дослідники пов'язують загибель Неаполя Скіфського, городищ Алма-Кермен, Усть-Альмінського та інших. Рештки місцевого населення увійшли до складу нового об'єднання, в якому панівне місце займали аланські племена[459]. Ці події можна вважати останніми штрихами політичної історії Кримської Скіфії.
Етнічний склад населення Кримської Скіфії протягом II ст. до н. е. — III ст. н. е. зазнав певних змін. Вони зумовлювались пересуванням значної кількості різноплемінних мас кочовиків на степових просторах Євразії, а також у лісостеповій смузі Східної Європи.
Етнічна інтеграція у II—І ст. до н. е. різних за походженням скіфських племен пояснюється змінами в соціальній сфері. Це стосується передусім формування сусідсько-територіальних общин, де різні етнічні групи землеробів співіснували з напівосілим населенням. Землероби, що населяли увесь рівнинний Крим, перебували в політичній залежності від кочовиків і платили їм данину [Strabo., VII, 4, 6].
Аналіз матеріалів з могильників другої половини І ст. до н. е. — першої половини І ст. н. е. свідчить про демографічний сплеск, що може бути пов'язано з переселенням у Крим певної частини жителів Нижнього Подніпров'я та прилеглих територій.
У другій половині І ст. н. е. в Перед гірському Криму відбуваються значні зміни в етнічному складі населення, про що свідчать матеріали ґрунтових могильників цього часу, а також впускні поховання в кургани. Аналіз обряду й інвентаря поховань вказує на змішаність пізніх скіфів з різними угрупованнями сарматських племен. Одним з них були, мабуть, сіраки, втягнуті в загальносарматський рух на захід [Рlin., IV, 83].
Унаслідок перемог боспорських царів над скіфами у II ст. н. е. та нищівних ударів аланських племен території Центрального та Південно-Східного Криму, можливо, були заселені військовими контингентами еллінізованих сарматів.
В цілому етнічна історія Кримської Скіфії може бути поділена на чотири етапи. На першому з них (кінець III—II ст. до н. е.) відбувалася асиміляція різних за походженням угруповань скіфських племен (скіфо-таври, скіфо-фракійці, скіфо-меоти). У І ст. до н. е. — першій половині І ст. н. е. (другий етап) до складу населення вливається потік сарматського населення з Північного Кавказу та Прикубання, а також жителів Нижнього Придніпров'я й Північно-Західного Причорномор'я. На третьому етапі (друга половина І — перша половина III ст. н. е.) внаслідок значного притоку сарматських племен спочатку відбувається інтеграція кримських скіфів з новим населенням, а з кінця II — початку III ст. н. е. сармати вже відіграють домінуючу роль. У третій чверті III ст. н. е. (четвертий етап) скіфо-сарматське об'єднання було розгромлене різноетнічними племенами готського союзу, а його залишки включено до складу нового населення Гірського Криму, основу якого складали аланські племена.
Рівень та напрями розвитку пізньоскіфської культури в Криму зумовлювалися процесами, що відбувалися в етносоціальній сфері суспільства. Виникнення та формування Скіфського царства проходило під значним впливом еллінської культури. Греки мешкали в Неаполі[460], та й в цілому для Скіфії характерний змішаний склад суспільства, багато поколінь якого проживало поряд з античними центрами. Пізньоскіфське населення зазнало значного впливу сарматської культури.
Рис. 49. Громадські та житлові споруди Неаполя Скіфського. За Ю. П. Зайцевим.
Еллінські традиції відбилися в архітектурному оформленні споруд, способах будівництва і оздоблення приміщень. Це, насамперед, стосується житлових будинків Неаполя («дім з напівпідвалом», «мегаронні» споруди), громадських будівель (ансамбль з портиками)[461]. Для пізньоскіфських будинків І ст. до н. е. — І ст. н. е. характерні мегарони — споруди, що складалися з великого приміщення та сіней. Є вони в Неаполі та на інших поселеннях («Чайка», Керкінітида, Калос-Лімен, Добре). Частина з них, вірогідно, мала житлове призначення, а монументальні правили за громадські споруди, де, можливо, відбувалися й релігійні церемонії[462]. Багато з таких будинків унаслідок перебудови втратили свої первісні функції й у II—III ст. н. е. перетворилися на житлові та господарчі приміщення.
Елементи грецького фортифікаційного мистецтва трапляються і в оборонних мурах міста. В господарчій діяльності пізні скіфи запозичили у греків систему землекористування та способи ремесла, що сприяло розвитку торгівлі та обміну. В побуті вживалися речі грецького походження або виготовлені за їхніми зразками. Відомі грецькі написи на постаментах, рельєфах, а також графіті на посуді та речах.
Знайдені на Неаполі та інших пам'ятках теракотові статуетки і бронзові фігурки грецьких богів (Деметра, Кора, Афродіта, Гермес, Зевс, Діоскури) належать до предметів імпорту, але деякі з них, імовірно, виготовлялись на місці за античними формами. Відомі й примітивніші зооморфні та антропоморфні фігурки, ритуальні «хлібці», які свідчать про поширення місцевих землеробсько-скотарських культів.
Дуже оригінальною є монументальна скульптура пізніх скіфів. Це антропоморфні надгробки та рельєфи. Зараз їх відомо більше 20. Вони поєднують у собі риси скіфської, грецької, сіндської, фракійської та сарматської традицій. Іконографію сюжетів представлено чоловічими фігурами зі зброєю, або з іншими атрибутами, примітивними портретами, фігурами вершників у різних композиціях, сценами адорації[463].
Значне місце в релігійних уявленнях скіфів займав культ домашнього вогнища. Про це свідчать їхній розпис та архітектурне оздоблення, наявність зольників-есхарів. Культ вогнища був тісно пов'язаний з ідеєю родючості та землеробсько-скотарськими культами[464].
Серед інших культів можна назвати поклоніння
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 2: Скіфо-антична доба», після закриття браузера.