Читати книгу - "Homo Deus"

Щоб з’ясувати це, розгляньмо реальний історичний приклад, про який ви навряд чи чули в релігійних рекламах, але який свого часу мав величезний соціальний і політичний вплив. У середньовічній Європі папи володіли далекосяжною політичною владою. Хоч де в Європі вибухне конфлікт, вони заявляли про своє повноваження цей конфлікт врегулювати. Щоб утвердити своє право на владу, вони раз по раз нагадували європейцям про «подарунок» Костянтина. Згідно із цією оповіддю, 30 березня 315 року римський імператор Костянтин підписав офіційний едикт, що дарував Папі Сильвестру І та його наступникам постійну владу над західною частиною Римської імперії. Папи зберігали цей цінний документ у своєму архіві й використовували його як потужний пропагандистський інструмент кожного разу, коли виникав опір з боку амбіційних князів, непокірних міст чи бунтівних селян.

Люди в середньовічній Європі відчували глибоку повагу до стародавніх імператорських едиктів і вірили, що чим старіший документ, тим більшу владу він має. Вони також твердо вірили, що королі й імператори — представники Бога. Костянтин був особливо шанований, бо перетворив Римську імперію з поганського королівства на християнську імперію. У суперечці між бажаннями тодішнього міського управління й едиктом, який видав сам Костянтин, для середньовічних європейців було очевидно, що стародавній документ має силу. Тож, щойно папа стикався з політичною опозицією, він розмахував «подарунком» Костянтина, вимагаючи слухняності. Не завжди це спрацьовувало. Однак «подарунок» Костянтина був важливим наріжним каменем папської пропаганди й середньовічного політичного порядку.

Коли ми детальніше розберемося з «подарунком» Костянтина, то побачимо, що ця оповідь складається з трьох окремих частин.

Моральне судження: люди повинні поважати стародавні едикти імператора більше, ніж нинішню громадську думку.

Фактологічне твердження: 30 березня 315 року імператор Костянтин дарував папам владу над Європою.

Практична вказівка: європейці у 315 році мусили підкорятися наказам папи.

Моральна влада стародавніх імперських едиктів аж ніяк не самоочевидна. Більшість європейців XXI століття думають, що бажання сучасних громадян стоять вище за едикти давно померлих монархів. Однак наука не може приєднатися до цих етичних дебатів, бо жоден експеримент чи рівняння не можуть запропонувати рішення. Якби сучасний учений перемістився в часі на 700 років назад, він би не зміг переконати середньовічних європейців, що едикти стародавніх імператорів не мають стосунку до сучасних політичних суперечок.

Але ж оповідь про «подарунок» Костянтина базувалася не на моральних судженнях. Вона містила й певні дуже конкретні фактологічні твердження, які наука найкраще здатна визначити як істинні чи фальсифіковані. У 1441 році Лоренцо Валла — католицький священик і піонер лінгвістики — опублікував наукове дослідження, що доводило фальсифікацію «подарунка» Костянтина. Валла проаналізував стиль та граматику документа й різних слів і термінів, що містилися в ньому. Він довів, що документ містив слова, які були невідомі в латинській мові IV століття, і зробив висновок, що документ було сфальсифіковано приблизно через чотириста років після смерті Костянтина. Більш того, дата, що фігурує в документі, — це «30 березня, у рік, коли Костянтин був консулом учетверте, а Ґалліканус був консулом уперше». У Римській імперії два консули обиралися щороку і загальною практикою було датувати документи за їхніми роками перебування на посаді консула. Прикро казати, але четверте консульство Костянтина було в 315 році, а от Ґаллікануса було обрано консулом уперше лише в 317-му. Якби цей надзвичайно важливий документ було дійсно складено в часи Костянтина, він би ніколи не містив такої скандальної помилки. Це так само, як, наприклад, Томас Джефферсон з колегами датували б Декларацію про незалежність Америки «34 липня 1776 року».

Нині всі історики погоджуються, що «подарунок» Костянтина було сфальсифіковано папським двором у VIII столітті. Навіть попри те, що Валла ніколи не обговорював моральну силу старовинних імператорських едиктів, його науковий аналіз підірвав практичну вказівку, що європейці повинні підкорятися папі.

* * *

Парламент Уганди 20 грудня 2013 року прийняв закон проти гомосексуалізму, що криміналізував гомосексуалізм, караючи деякі  вчинки пожиттєвим ув’язненням. Він був інспірований і підтриманий групами євангельських християн, які доводили, що Бог забороняє гомосексуалізм. Як доказ вони цитували книгу Левит[12] 18:22 («А з чоловіком не будеш лежати як з жінкою, гидота воно!» і Левит 20:13 («А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, гидоту вчинили обоє вони, будуть конче забиті, кров їхня на них!»). У попередні століття подібна релігійна оповідь була відповідальною за страждання мільйонів людей по всьому світу. Цю оповідь можна коротко підсумувати так.

Моральне судження: люди повинні слухатися наказів Бога.

Фактографічне твердження: приблизно 3000 років тому Бог наказав людям уникати гомосексуальних стосунків.

Практична вказівка: люди повинні уникати гомосексуальних стосунків.

Чи правдива ця оповідь? Науковці не можуть стверджувати, що люди повинні виконувати накази Бога. Ви можете заперечувати це, можете вірити, що права людини перевищують небесну владу, і якщо Бог наказує нам порушувати права людини, ми не повинні слухатися його. Однак не існує наукового експерименту, який би дав відповідь на це запитання.

Наука ж може багато що сказати про фактологічне твердження, що три тисячі років тому Творець Всесвіту наказав членам виду Homo sapiens утримуватися від стосунків між чоловіками. Як ми можемо дізнатися, чи це твердження є правдивим? Перегляд відповідної літератури свідчить, що, хоча це твердження повторюється в безлічі книжок, статей та інтернет-сайтів, усі вони посилаються на одне джерело — Біблію. Якщо так, то хто, може запитати науковець, складав Біблію і коли? Зауважте, що це фактологічне запитання, а не питання цінностей. Віддані іудеї й християни стверджують, що книгу Левит продиктував Бог Мойсееві на горі Синай і відтоді й дотепер у ній не було додано чи викинуто жодної літери. «Однак, — наполягав би вчений, — як ми можемо в цьому переконатися? Зрештою, папа стверджував, що “подарунок” Костянтина склав Костянтин особисто в IV столітті, тоді як фактично його сфальсифікували через чотириста років клерки папи».

Нині ми можемо використовувати цілий арсенал наукових методів, щоб визначити, хто склав Біблію і коли. Науковці саме це й робили протягом понад сто років, і, якщо вам цікаво, можете прочитати цілі книжки про їхні відкриття. Щоб скоротити оповідь, більшість рецензентів, що проводили «сліпе» рецензування, погоджуються, що Біблія — це збірка численних текстів, які склали різні автори-люди через сотні років після подій, які вони намагалися описати, і що ці тексти не було зведено в одну книгу ще довго після біблійних часів. Наприклад, хоча цар Давид, імовірно, жив близько 1000 року до н. е., загальноприйнято вважати, що книгу Повторення Закону було складено при дворі короля Іудеї Ісайї близько