Читати книгу - "Діалоги"

світовим розумом, що подбав про найкращий лад у всьому світі. Ціцерон у «Тускуланських бесідах» (3, 69) приписує цю думку Теофрастові, учневі Арістотеля.

5

…добре ним розпорядитися. — Оригінальне collocaretur (досл. вмістити) — з фінансової термінології, до якої часто звертаються римські письменники: життя, яке ми отримали, — наче певна сума грошей, які треба вдало вкласти, щоб вони пішли нам на користь, дали прибуток, а не були розтрачені.

6

В оригіналі протиставлено два дієслова: inellegere — розуміти і sentire — відчувати: потрібно розуміти, що втрата часу непоправна (irreparabile tempus), щоб потім, озирнувшись, не відчувати жалю за втраченим. Отож, перебіг часу, зникомість усього, що в часі, сприймаємо серцем. Знамените поетичне резюме цих думок у Вергілієвій «Енеїді»: «Сльози — в природі речей, і що смертне — торкається серця» (1, 462).

7

…у добровільному рабстві… — В «Листах до Луцілія» ця думка звучить афористично: «Найганебніше рабство — добровільне рабство».

8

…от ними й кидає то туди, то сюди… Як мореплавець повинен мати певний орієнтир (мету, ціль) своєї подорожі, так і людина — в житті. Про це часто І. Франко, якому імпонували засади стоїчної філософії (див. передмову, с. 39).

9

…найвеличнішому з поетів. — Цей вислів, вважають коментатори, належить грецькому комедіографові Менандру (фрагм. 340), хоча «найвеличнішим із поетів» Сенека називає зазвичай Гомера або Вергілія (у них такого вислову немає).

10

…натовпи клієнтів. — Залежні від заможних покровителів («патронів») клієнти, що складали переважний відсоток міського плебсу, щоранку юрмами поспішали скласти вітання (salutationes) своєму патронові.

11

Імператор Август (63 р. до н. е. — 14 р. н. е.), до 44 р. до н. е. — Гай Октавій; як син «причисленого до лику богів Цезаря» (був усиновлений Гаєм Юлієм Цезарем) отримував божественні почесті. Про згадувані далі діяння Августа, його змагання з внутрішніми та зовнішніми ворогами, з-поміж давніх авторів розповідає історик Саллюстій у своїх «Життєписах дванадцяти Цезарів», а також сам Август у т. зв. «Monumentum Ancyranum» («Анкарський пам’ятник»), що є звітом імператора про його діяльність від початку політичної кар’єри; документ відомий також під назвою «Res gestae divi Augusti» («Діяння божественного Августа»).

12

Дочка Августа — Юлія, що від першого шлюбу, зі Скрібонією (з Лівією дітей не мав), славилася легковажною поведінкою; проводячи політику морального очищення суспільства, зокрема, видаючи закони, що передбачали кару за перелюб, батько змушений був вислати дочку на вигнання.

13

…грізної жінки… Тобто Клеопатри VII Єгипетської (69—30 р. до н. е.), яка підтримувала Антонія у його боротьбі за владу з Октавіаном. Після поразки при Акції (31 р.) вона, як і Антоній, покінчила з собою, приклавши до грудей отруйну змію; про це, зокрема, Горацій у своїй оді (І, 37).

14

Чотири найвідоміші промови Ціцерона, виголошені за його консульства, — проти Катіліни (Orationes in Catilinam); організуючи змову популярів з метою захоплення влади, Катіліна планував скасувати борги й провести аграрну реформу, чим схилив на свій бік міську бідноту.

15

Лівій Друз Молодший Марк, народний трибун (91 р. до н. е.), противник правлячої сенаторської олігархії, син однойменного противника Гая Гракха — Лівія Друза Старшого; у своїх законопроектах він керувався насамперед інтересами держави; пропонував, зокрема, надати права громадянства римським союзникам та скасувати вершницькі суди.

16

Претекста — обшита широкою пурпурною облямівкою тога, яку носили жерці, магістрати, а також, до шістнадцятирічного віку, сини римських громадян.

17

Один із епітетів часу, «непоправний» (inreparabile), — у відомому вірші з Вергілієвих «Георгік» (III, 284): «Sed fugit interea, fugit inreparabile tempus» (хутко, однак, лине час, лине мить, — її не поправиш).

18

У «Листах до Луцілія» Сенека називає таких «людьми, зайнятими між олією і вином» (homines inter oleum et vinum occupati), тобто між фізичними вправами і вином; «зайнятий», латиною — «occupatus», окупований: людина покликана визволитися з тієї «окупації», в яку вона або добровільно загнала себе, або світ її «окупував». Перше, до чого Сенека закликає Луцілія, загалом людину, — це, власне, до визволення, до виборювання себе — для самого себе: «Vindica te tibi…»

19

Про розбещеність деградованих верств римського суспільства за часів Імперії, про небувале, що переходило будь-які межі, догоджання шлунку на постійних гостинах (convivia) залюбки писали римські сатирики — Горацій, Ювенал, Петроній (його знаменитий роман «Сатирикон») та ін.

20

Вільні науки (artes liberates, disciplinae liberates), тобто поетика, риторика, історія, граматика, філософія).

21

Людські хиби, лат. — humani errores; «error», подібно до нашого «блуд», — це і «помилка», і «блукання манівцями». «Erranti viam monstra», у Сенеки, — «вказати дорогу заблукалому», що є і християнською чеснотою.

22

…не залишив необробленим… — Людина, як порядний господар, покликана доглядати свою життєву ниву, очищати її від бур’яну; у Г. Кочура: «Мої рядки і я навколо сам…».

23

Фасції — символ влади: пучок прутів і встромлена в них сокира; несли їх ліктори, супроводжуючи вищих урядових осіб (магістратів); претора супроводжувало шість лікторів, консула — дванадцять, імператора — двадцять чотири.

24

Ігри — влаштування публічних ігор (змагань, видовищ, вистав) було компетенцією відповідних урядників; що пишнішими були ігри, то більшу популярність для себе здобував їх організатор.

25

Бачення у кожному окремому дні мовби моделі цілісного, довершеного життя — чи не найвиразніший акцент у трактуванні стоїками теми часу (пор. у Божественній Літургії: «Дня всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім»).

26

Сенека використовує вживану ще Лукрецієм метафору: як із гостини впору має відійти ситий гість (conviva satur), так і з життя — кожен, задоволений («contentus» означає також наповнений) вділеним йому життєвим часом; «сповнений своїх днів» — поширений і в Біблії вислів.

27

У «Листах до Луцілія» ця думка звучить афоризмом: «Vivere et esse non est idem» (жити й бути — не одне й те саме); Сенека (як згодом Декарт)