Читати книгу - "Поміж сірих сутінків"

я; мороз уже щипав мене за обличчя.

– А в мене вже змерзли! Дай мені свої рукавиці. На кілька хвилин. Ти можеш руки в кишені покласти.

Я згадала, як Йонас пропонував мені пальто, і замислилася, чи треба ділитися рукавицями з лисим.

– Дай мені свої рукавиці, а я тобі дещо розповім.

– Що саме ви збираєтеся мені розповісти? – підозріливо спитала я.

– Таке, що ти хочеш знати.

– А що ж я хочу дізнатися від вас?

– Швидше, дай рукавиці, – він цокотів зубами.

Я мовчки йшла далі.

– Та, чорт, дай мені рукавиці – і я розповім, за що вас депортували!

Я зупинилась і подивилась на нього.

Він стяг з моїх рук рукавиці.

– Ну ти не стій – замерзнеш. Іди далі. І руки в кишені поклади.

Ми пішли.

– Ну?

– Знаєш Пятраса Вілкаса? – спитав він.

Пятрас Вілкас. Брат мого батька. Батько Йоани.

– Так, – сказала я. – Він мій дядько. Йоана – моя найкраща подруга.

– А це хто – його дочка?

Я кивнула.

– Ну то ось чому вас депортували, – сказав він, розтираючи руки в рукавицях. – Твоя мати знає. Просто тобі не казала. То ось чому.

– Що ви хочете сказати – «ось чому»? Звідки ви знаєте?

– А яка різниця звідки? Твій дядько втік із Литви перед тим, як вас депортували.

– Ви брешете!

– Правда? У твоєї тітки дівоче прізвище німецьке. То сім’я твого дядька втекла – можливо, як репатріанти, через Німеччину. Твій батько допомагав їм. Він брав у цій втечі участь. Тому твою сім’ю внесли в список. Твого батька посадили до в’язниці, ви тут поздихаєте в арктичному пеклі, а твоя найкраща подруга зараз, мабуть, живе в Америці.

Що він каже? Йоана втекла і подалася до Америки? Як це може бути?

– Репатріація, якщо вдасться, – сказав тато, різко замовкнувши, коли побачив мене у дверях.

Дорога Ліно,

…тепер, після Різдва, в житті стало все зовсім серйозно… Тато поскладав у коробки майже всі книжки – каже, що вони займають забагато місця.

Я подумала про свій останній день народження. Тато долучився до нас у ресторані пізно. Я розповіла йому, що Йоана нічого мені не надіслала. Помітила, що від згадки про мою двоюрідну сестру він напружився.

– Мабуть, вона просто зайнята, – сказав він.

– Краще до Швеції, – мовила мама.

– Неможливо, – пояснив тато. – Єдиний їхній варіант – Німеччина.

– А хто їде до Німеччини? – гукнула я з їдальні.

Стало тихо.

– А я думала, вся родина твоєї тьоті в Німеччині, – сказала я.

– Видно, родич там у неї є. Він їй листи пише. З Пенсільванії.

Цілком може бути.

За свободу Йоани я віддала свою.

– Що завгодно дав би за цигарку, – мовив лисий.

74

– Але чому ви мені не сказали?

– Ми намагалися захистити твого дядька. А вони збиралися допомогти нам, – пояснила мама.

– У чому допомогти? – спитав Йонас.

– Утекти, – прошепотіла мама.

Не було необхідності говорити тихіше. Усі вдавали, що зайняти своїми нігтями чи одягом, але вони могли чути кожне слово. Тільки Яніна уважно дивилася. Вона сиділа на колінах біля Йонаса, виловлюючи вошей із брів.

– Прибувши до Німеччини, вони збиралися оформити й нам папери на репатріацію.

– А як це – репатріація? – спитала Яніна.

– Це коли повертаються туди, звідки походить твій рід, – пояснила я.

– А ви німці? – спитала вона в мами.

– Ні, люба. Але моя невістка і її рідня народились у Німеччині, – пояснила мама. – Ми вважали, що через них можемо зробити папери.

– А тато їм допомагав? Тому він був співучасником? – спитала я.

– Співучасником? Він ніякого злочину не вчинив, Ліно. Він їм допомагав. Вони ж наша родина.

– То Йоана в Німеччині? – спитала я.

– Дуже ймовірно, – сказала мама. – Але потім усе пішло дуже погано. Коли вони виїхали, тато отримав відомості, що в квітні НКВД обшукало їхній будинок. Мабуть, хтось доніс.

– Кому потрібно таке робити? – не зрозумів Йонас.

– Литовцям, які співпрацюють із радянською владою. Вони розповідають про інших людей, щоб захистити себе.

Хтось у юрті судомно закашляв.

– Повірити не можу – як це Йоана мені не сказала!

– А Йоана не знала! Батьки, певна річ, їй того не казали. Боялися, що вона комусь скаже. Вона гадала, що вони їдуть у гості до друзів сім’ї, – пояснила мама.

– Андрюс казав, вони вважали, що в його батька є міжнародні контакти. То Совєти вважають, що тато має зв’язок із кимось за кордоном Литви, – тихо сказав Йонас. – Отже, він у небезпеці.

Мама кивнула. Яніна встала й лягла біля своєї матері.

У моїй голові проносилися різні думки. Не встигала я дати раду одній, як її застувала друга. Ми караємось, а сім’я Йоани безпечно і зручно живе в Німеччині. Ми віддали своє життя за їхнє. Мама сердилася, що