Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

рішення про участь у майбутній війні на боці Речі Посполитої. Сагайдачний та єпископ володимирський і берестейський Й. Курцевич були обрані послами у Варшаву до короля Сигізмунда III від імені козацького війська і православного духовенства. Посли подали королю схвалені козацькою радою вимоги: визнання і затвердження нововисвячених митрополита і єпископів, припинення утисків православної церкви та релігії, зрівняння її у правах з іншими конфесіями у Речі Посполитій, скасування посади старшого над козаками з боку польського уряду, визнання влади гетьмана, який обирається загальною козацькою радою. За послами виступило Військо Запорозьке, розтягнувшись від Прип’яті до м. Кам’янець-Подільського. Ця збройна демонстрація мала успіх. Сигізмунд III дав широкі обіцянки послам…» [146, с. 518].

Польська влада чинила так у відносинах з українцями завжди: коли її «припікало», вона йшла назустріч, коли ж ні — поверталася до старої політики насильства. Так трапилося й того разу…

Та повернімося до взяття Кафи у 1616 році гетьманом Сагайдачним.

«Козацька Флотилія на «чайках» відкрито підійшла до Кафи і цілий день простояла в акваторії Чорного моря. На той час не було постійної узбережної охорони і ніхто з турків-татар не звернув уваги на чорні цятки — козацькі чайки, розсипані по морю. До Кафи було вислано розвідку. Увечері, після військової ради, на якій старшина вислухала розвідника, кошовий Петро Сагайдачний розпорядився: «Третині козаків причалити до виступу в морі, підібратися під мури і засісти коло брами святого Антонія, другій частині козаків обійти місто з заходу і в садах чекати на умовний сигнал, з рештою козаків я ударю по місту з моря…»

З настанням ночі запорожці почали наступ. Розвідники, що залишилися в місті, відчинили браму святого Антонія і впустили козацьке військо. За провідників були колишні невільники. Козаки розійшлися у різних напрямках і почали захоплювати браму за брамою, вежу за вежею. Татари і турки нічого не підозрювали. Коли човни Сагайдачного пристали до берега навпроти Морської брами, турецька варта подала сигнал тривоги гарматним пострілом. Але було пізно — місто вже зайняли козаки, залишалась тільки цитадель. Почалася стрілянина: усі дванадцять веж цитаделі спрямували свої гармати на запорожців, які тоді зазнали значних втрат. Яничари відбили три штурми.

За наказом Сагайдачного козаки знайшли у цитаделі проточини і підклали туди бочку з порохом. Потужний вибух сколихнув місто, одна вежа впала і відкрила два широкі отвори в мурі. Козаки кинулися туди, але їм заступили дорогу яничари. Зав’язалася битва. Коли козаки підірвали ще одну діжку з порохом, зробивши вилом у мурі, яничари не витримали натиску. Здобувши цитадель, переможці виводили з льохів невільників, збивали з них кайдани.

На морі, наздогнавши турецькі галери, козаки випустили на волю також невільників-веслярів, а самі галери потопили. Здобувши Кафу, запорожці спалили мечеті і палати беїв, ефенді та інших турецьких достойників. Християнських церков і монастирів вони не чіпали. З собою забрали все коштовне майно, зброю, золото, гроші, дорогий одяг. Так козаки помстилися татарам за пограбування українських земель.

Після Кафи Сагайдачний повів свою флотилію до грузинського узбережжя, а потім до турецьких берегів; здобув Трапезунд, Синоп, розгромив флот Цекалі-баші. Повертався він з походу Азовським морем і річкою Молочною. Майже десять верст перетягували човни козаки суходолом до річки Кінські Води, що впадала у Дніпро, добираючись до своєї Січі над річкою Базавлук» [223, с. 16–17].

в) Взяття Трапезунда (1616 року)

Того ж таки 1616 року, восени, козаки взяли Трапезунд — турецьке місто на південному узбережжі Чорного моря.

«…Прямували до м. Самсун на малоазійському узбережжі Туреччини, але сильний вітер відніс… чайки на схід до м(ису) Мінера. Запорожці висадилися на берег і, пішки пройшовши до Трапезунда (сучасне місто Трабзон — завойоване турками-османами 1461 року в складі Трапезундської імперії, яка існувала з 1204 до 1461 року. — В.Б.), захопили, пограбували та підпалили його» [229, с. 186].

На цьому пригоди козаків того року не закінчилися. «Повернувшись на чайки, козаки дали бій турецькій флотилії під командуванням Цекалі-баші та потопили 3 галери, після чого вирушили на захід, спустошили частину східного узбережжя Босфору» [229, с. 186].

У праці «Атлас історії України» 2012 року видання, на сторінці 57 наведені «морські походи запорожців кінця XVI — першої половини XVII ст.» [230, с. 57].

Зазначимо — під час походу козаки дізналися, що турки перекрили вхід до Дніпровського лиману. Неподалік Джанкермена, тобто поблизу сучасного міста Очакова, їх чекала турецька ескадра Ібрагіма-баші. Тому козаки на чолі з Сагайдачним, перетнувши Чорне море, пройшли Керченською протокою в Азовське море, далі річкою Кальміус — до її верхів’я. Далі перетягли чайки через вододіл у річку Конку і по ній та Самарі потрапили у Дніпро, а після цього — до себе на Січ (Базавлук). Сьогодні це район с. Капулівки біля Нікополя Дніпропетровської області.

«Завдяки європейським дипломатам у Стамбулі (посли Венеції Вальєр і Контаріні, посол Франції де Сезі, посол Англії По), козацькі експедиції набули розголосу на Заході. Французький історик Бодьє писав про жах, який наводить на Стамбул одне ім’я козаків, а французький інженер Гійом Левассер де Боплан у своїй книзі «Опис України» описав тактику морських походів запорожців і подав креслення козацької чайки. Відтак у свідомості європейців почав формуватись образ лицаря-козака…» [229, с. 186].

Слід згадати дещо цікавого про морські походи українського лицарства. Так-от:

— рішення про морський похід ухвалювалося на загальновійськовій раді;

— очолювали морські походи або самі гетьмани, або найдосвідченіші старшини, знавці морської справи;

— морський прапор козаків майорів на човні похідного отамана;

— козаки виходили у морський похід після Спаса, або восени, інколи ранньої весни в похмурі, темні ночі, коли дні туманні, а ночі безмісячні;

— запас провіанту команда човна брала з собою, він визначався тривалістю походу і кількістю людей в команді, обов’язково брали: сухарі, сало, копчене м’ясо, сушену рибу, пшоно, борошно, діжку з водою;

— у морських походах козак мав мати: шаблю, кинджал, два пістолі, від двох до п’яти рушниць, шість фунтів пороху, певну кількість куль та сухого пороху; — на кожному човні мало бути (для бою): один-два фальконети (легкі мідні чи чавунні гармати), дві-три гаківниці (довгі крупнокаліберні рушниці з присошками), а також нюрнберзький квадрант, сокири, пили тощо.

Маймо на увазі, що козацькі чайки піднімалися над водою лише на два фути, і на середній морській хвилі (у 0,5 фута) були майже непомітні для турків. Це — ази морських походів наших предків, і вони мають бути нам відомі.

А далі перейдемо до деяких деталей та підсумкового аналізу битви на морі і ріках під час великого