Читати книгу - "Тирамісу з полуницями"

— А нічого, якщо я запишу розмову на диктофон? — запитала Лінка. — Це лише для себе, щоб не забути. Я під час розмови волію зосереджуватися на співрозмовнику, а не на тому, щоб устигнути все собі занотувати.

— Нормально, — відповіла Марта. — Усе гаразд, якщо інтерв'ю буде анонімне.

— Звичайно. Просто одна з багатьох історій. Я навіть твою зовнішність зміню, щоб ніхто не здогадався. Можемо починати?

— Давай...

— Тобі стільки само років, скільки мені або Зузі. Розкажи, коли ти захворіла?

— Доволі рано. Мені було тринадцять.

— Тринадцять? Я й не підозрювала, що можна захворіти в такому віці.

— Можна ще раніше. Я знала дівчину, яка хворіла з одинадцяти років.

— Як це почалося?

Із блогу «Три дурненькі мавпочки».

Анорексія — реальна історія

— Почалося з того, що я завжди почувалася товстою, — розповідає Анна, вісімнадцятирічна білявка. Зараз вона важить п'ятдесят п'ять кілограмів і виглядає цілком нормально. Ніхто б не здогадався, що кілька років тому вона змагалася зі смертю у відділенні інтенсивної терапії, а її вага впала до тридцяти п'яти кілограмів. — На початку хвороби я важила стільки само, скільки й тепер. Але мені було тринадцять. Як для тринадцятирічної дівчинки — це багато. А я завжди любила попоїсти, особливо солодощі, картоплю-фрі, чипси.

У родині Анни їли багато. Усі дотримувалися традиції недільних обідів, які складалися з кількох страв.

— Коли я сіла на дієту й почала перевіряти їжу за таблицею калорійності, то зрозуміла, що такий недільний обід містив їх кілька тисяч. Починалося із закусок, ковбаси, шинки, сирів, тоді був суп — грибний зі сметаною або жирний бульйон, друге, завжди м'ясо і якісь вареники або пиріг, а наприкінці десерт. Морозиво, тістечка чи навіть торти. Після такого обіду страви часто залишалися ще й на понеділок і вівторок. Так і харчувалися. Коли я робила уроки, мені без кінця щось приносили до кімнати. Бутербродики, млинчики з яблуками або й кружальця смаженої ковбаси. Я була розгодована, як льоха. І коли перейшла до гімназії, то всі з мене глузували, мовляв, гладуха.

— Зміна звичного оточення може стати важливим чинником, який провокує порушення харчування, — твердять спеціалісти. — Нове оточення може не сприймати вигляду дівчини, і це стане стимулом до схуднення.

Для Анни то був важкий рік. Крім зміни школи він приніс ще й смерть дідуся, якого дівчинка дуже любила.

— Ми з дідусем були дуже близькими, — розповідає вона тепер. — Коли він помер, мені здавалося, що я залишилася сама-самісінька. Не було з ким поговорити про важливі для мене речі.

Тому Анна нікому нічого не розповіла. Просто почала обмежувати їжу. У будні перестала обідати в школі, сніданки й вечері ховала до шухляд, а тоді викидала. А коли доводилося пообідати в сімейному колі, усе вибльовувала.

— Я прочитала в інтернеті, що коли після їжі виблювати, то від цього не погладшаєш. І весь час так робила.

Що ж пішло не так, як треба? Чому Анна, яка справді схудла на кілька кілограмів і виглядала так добре, що навіть однолітки перестали з неї глузувати, не змогла зупинитися й продовжувала худнути?

— Не знаю, чому так сталося, — розповідає вона. — Йдеться про те, що їжа почала застрягати мені в горлі. Єдине, що не викликало в мене огиди, то був знежирений йогурт. Решта видавалася жахливою. Навіть ті страви, які я раніше дуже любила. Усе це смерділо, здавалося жирним і огидним. Невдовзі я не могла їсти навіть йогурту. Відразу хотілося блювати. Або просто не могла його проковтнути.

Анна продовжувала худнути. Потому, як вона кілька разів знепритомніла, її поклали до лікарні. Вага впала до тридцяти із невеликим кілограмів.

— Найгірше було те, що я далі була невдоволена своїм тілом. Мені весь час здавалося, що я товста. Я сердилася, коли в лікарні мені ставили крапельниці й годували через зонд. Я весь час рахувала, наскільки погладшала, а тим часом моя мама плакала, бо їй сказали, що коли я не їстиму, то помру.

На питання, як їй вдалося вилікуватися, Анна якийсь час мовчить.

— Я не знаю, чи справді вилікувалася. Звісно, я їм, але це й досі для мене проблема, а не приємність. Іноді в мене виникають думки, що коли я їстиму, то знову буду товстою. Мені трапляється згадувати відчуття порожнечі, чистоти, яке виникало, коли я голодувала. Не можу їсти жирного, мені відразу погано. У мене розтяжки на животі від надто різких коливань ваги. Раніше, у середній школі, я класно грала у волейбол. Тепер я швидко втомлююся, не можу більше займатися жодним спортом. Не всі про це знають, але в період дозрівання худнення може стати занадто небезпечним для серця, системи кровообігу і т. д.

Мідзару

Наталія прочитала Лінчину статтю —