Читати книгу - "Відьмак. Вежа Ластівки"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 132
Перейти на сторінку:
й спостерігати звіддаля особу, колись знану й близьку, із якою ти мав довготривалий психічний контакт, який дозволяє створювати матрицю. Але чародійка і чародій, про яких я говорю, зробили помилку. Демаскували себе. Помилилися, підраховуючи членів дружини, і та помилка їх зрадила. Скажи їм, Регісе.

— Ґеральт може бути правим, — сказав повільно Регіс. — Як будь-який вампір, я невидимий для магічного візійного зонду й сканування, чи то для фіксуючих чар. Вампіра можна вислідити аналітичними чарами, зблизька, натомість неможливо викрити вампіра на відстані, скануючими чарами. Скануючі чари вампіра не покажуть. Там, де є вампір, фіксація скаже, що там немає нікого. Тільки чародій міг би так помилитися відносно нас: висканувати чотирьох там, де насправді п’ятеро — чи то четверо людей і один вампір.

— Ми скористаємося з тої помилки чародіїв, — знову продовжив відьмак. — Я, Кагір і Ангулема поїдемо в Бельгавен побалакати з напівельфом, який найняв проти нас убивць. Запитаємо у напівельфа не те, за чиїм наказом він діє, — це ми вже знаємо. Запитаємо його, де перебувають чародії, за чиїм наказом напівельф діє. Коли дізнаємося, де вони, — поїдемо туди. І виконаємо помсту.

Всі мовчали.

— Ми припинили підраховувати дати, тому навіть не зауважили, що вже двадцять п’яте вересня. Два дні тому була ніч Рівноніччя. Еквінокція. Так, була саме та ніч, про яку ви подумали. Бачу ваше пригноблення, бачу те, що стоїть у вас в очах. Ви отримали сигнал — тоді, тої паскудної ночі, коли купці, що стояли поблизу від нас, додавали собі сміливості оковитою, співами й феєрверками. Ви напевне відчули те менш чітко, ніж я та Кагір, але ви здогадалися. Ви про це підозрюєте. І я боюся, що підозрюєте ви слушно.

Закаркали ворони, що пролітали над голою скелею.

— Усе вказує на те, що Цірі мертва. Дві ночі тому, на Еквінокцію, вона загинула. Десь далеко звідси, самотня, одна серед ворожих і чужих їй людей.

— А нам залишилася тільки помста. Помста кривава і жорстока, про яку ще років сто будуть ходити оповідки. Оповідки, яких люди стануть боятися слухати після того, як настане ніч. А в тих, хто хотів би повторити такий злочин, нехай затремтить рука при згадці про нашу помсту. Ми дамо такий приклад жаху, щоб всіх аж тіпало! За методом пана Фулько, який знає, як належить приймати негідників і лотрів. Приклад, який ми дамо, здивує навіть його!

— Тож — почнемо, і нехай пекло нам допомагає! Кагіре, Ангулемо, на коней. Їдемо уверх по Неві, до Бельгавену. Любистку, Мільво й Регісе, ви прямуєте до Сансретуру, до кордонів Туссану. Не заблукаєте, дорогу вам вкаже Горгона. До побачення.

* * *

Цірі гладила чорного кота, який за звичаєм усіх котів світу повернувся до хати на мочарах, коли замилування волею та гульками було поставлене під питання холодом, голодом і незручностями. Тепер він лежав на колінах у дівчини й підставляв хребет під її долоню з муркотінням, що свідчило про глибоку насолоду.

Те, про що дівчина розповідала, кота не обходило ані на гріш.

— То був єдиний раз, коли мені наснився Ґеральт, — говорила Цірі. — Від того самого часу, від розставання на острові Танедд, від Вежі Чайки, я ніколи не бачила його уві сні. Тому я думала, що він мертвий. І раптом — той сон, такий, які бували у мене раніше, з тих, про які Йеннефер говорила, що вони віщі, прекогніційні, що показують або майбутнє, або минуле. Було це напередодні Еквінокції. У містечку, чию назву я не пам’ятаю. У підвалі, куди Бонгарт мене замкнув. Після того як він мене скатував і змусив визнати, хто я така.

— Ти розповіла йому, хто ти така? — підвів голову Висогота. — Розповіла йому все?

— За боягузтво, — вона ковтнула сухим горлом, — я заплатила приниженням і презирством до самої себе.

— Розкажи мені про свій сон.

— У ньому я бачила гору, велику, прямовисну, гранчасту, наче кам’яний ніж. Бачила Ґеральта. Чула, що він говорить. Дуже докладно. Кожне слово, наче була поряд із ним. Пам’ятаю, я хотіла крикнути, що все те неправда, що він жахливо помилився… Що помилився в усьому! Адже не було ще Еквінокції, тож, навіть коли й сталося так, що в Еквінокцію я померла, не можна оголошувати мене мертвою раніше, бо я ж іще жива. І не можна звинувачувати Йеннефер і говорити про неї такі речі…

Вона замовкла на мить, погладила кота, сильно шморгнула носом.

— Але я не могла промовити ані слова. Навіть дихати я не могла… Наче тонула. І тоді прокинулася. Останнє, що я бачила, що пам’ятала з того сну, була трійця вершників. Ґеральт і ще двоє, що мчали ущелиною, зі стін якої спадали гірські водоспади…

Висогота мовчав.

* * *

Якби по сутінках хтось підкрався до хати із запалою стріхою, якби зазирнув через шпарину в віконниці, то побачив би у скупо освітленій хаті сивобородого старця, що зосереджено слухає розповідь попелястоволосої дівчини зі щокою, знівеченою паскудним шрамом.

Побачив би чорного кота, який лежить на колінах у дівчини, ліниво мурчить, випрошуючи, аби його гладили, — до утіхи мишей, що гарцювали по хаті.

Але того ніхто не міг побачити. Хата із запалою і замшілою стріхою була добре прихована серед туманів, серед безкрайніх трясовин Переплуту, куди ніхто не відважувався заходити.

Відомо, що як відьмак страждання, муку й смерть роздає, то таку similissime[20] розкіш і піднесення пізнає, яку людина нормальна й набожна тільки тоді має, коли із дружиною своєю шлюбною спілкується, ibidem cum eiaculatio[21]. З того ясно випливає, що й у цій матерії відьмак є природі створінням противним, неморальним і бридким виродженцем, що народився із дна пекла чорнішого й смердючішого, бо ж зі страждання і муки хіба тільки сам диявол насолоду мати може.

Анонім. Монструм, або ж відьмака описання

Розділ 6

Вони з’їхали з головного шляху, що вів долиною Неві, прямували тепер навпростець, через гори. Їхали настільки швидко, наскільки дозволяла стежка, вузька, крута, притулена до скель із фантастичними формами, вкритими плямами різнокольорових мохів і лишайників. Їхали серед вертикальних скельних урвищ, з яких спадали рвані струмені водоспадів і потоків. Проїжджали крізь ущелини і яри, нестійкими містками над урвищами, на дні яких кипіла

1 ... 54 55 56 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відьмак. Вежа Ластівки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Відьмак. Вежа Ластівки"