Читати книгу - "Маятник Фуко"

144
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 197
Перейти на сторінку:
не можете. Оригінальним африканським культам була властива слабість усіх релігій — вони були локальні, етнічні, короткозорі. Зіткнувшися з міфами завойовників, вони повторили давнє чудо: дали нове життя містерійним культам другого і третього століття нашої ери, які виникли у Середземномор’ї, коли Рим, який помалу розвалювався, зазнавав впливу бродінь, що походили з Персії, Єгипту, доюдейської Палестини… У століття пізньої імперії Африка зазнає впливів усіх середземноморських релігій і стає їх сховищем, місцем осідання. Європа зіпсована християнством як державною релігією, а Африка зберігає скарби знання, як зберігала і поширювала їх у часи єгиптян, даруючи їх грекам, які її й знищили».

28

Існує тіло, яке огортає всю цілість світу, і зображати його слід у формі кола, адже це форма Усього… Уяви собі тепер, що під колом цього тіла, посередині між загальним колом та колом зодіаку, містяться 36 деканів, розділяючи ті два кола і, так би мовити, окреслюючи зодіак, переносячись уздовж зодіаку на планетах… Зміни царів, піднесення міст, голод, чума, морські відпливи, землетруси — ніщо не може відбутися без впливу тих деканів…

(Corpus Hermeticurriy Stobaeus, excerptum VI)

«Що ж це за знання?»

«Чи усвідомлюєте ви, якою величною була епоха між другим і третім століттям по Христі? Не через пишноту присмерку Імперії, а завдяки всьому тому, що квітло тим часом у басейні Середземного моря. У Римі преторіяни вирізали своїх імператорів, а в Середземномор’ї процвітала ера Апулея, містерій Ісіди, того великого повернення духовности, яким був неоплатонізм, гноза… Благословенні часи, коли християни ще не захопили влади і не почали посилати єретиків на смерть. Чудова епоха, замешкана Нусом, освітлена зблисками екстази, населена присутностями, еманаціями, демонами та ангельськими воїнствами. Це знання розмите, роз’єднане, стародавнє як світ, воно походить з допіфагорейських часів, від брахманів Індії, гебреїв, магів, гімнософістів, а навіть варварів крайньої півночі, друїдів Ґаллій та Британських островів. Греки вважали варварів варварами, бо ті не вміли висловлюватися, адже їхні мови для надміру освічених еллінських вух звучали наче гавкання. Але саме в цю епоху виявляється, що варвари знають куди більше від еллінів, і саме завдяки своїй незбагненній мові. Гадаєте, ті, хто сьогодні танцюватиме, знають сенс усіх співів та магічних імен, що їх вони виголошуватимуть? На щастя, ні, адже невідоме ім’я функціює як вправа на дихання, як містичний вокаліз. Епоха Антонінів… Світ був сповнений чудесних відповідностей, витончених подібностей, слід було проникати в них і давати їм проникати в себе, через сон, оракула, мнгію, яка дозволяє впливати на природу та її сили, діючи подібним на подібне. Мудрість недоступна, летка, вона зникає при кожній спробі виміряти її. Ось чому в ту епоху перемогу здобув бог Гермес, вигадник усіх хитрощів, бог перехресть і злодіїв, але також творець письма, мистецтва ухиляння і приховування, навігації, яка манить подолати всяку межу, манить туди, де все зливається на обрії, кранів для піднімання каменів із землі, зброї, яка перетворює життя на смерть, водяних помп, які примушують підніматися важку матерію, філософії, яка створює ілюзії та омани… А знаєте, де зараз Гермес? Тут, я бачив його коло дверей, його зовуть Ешу, він посланець богів, посередник, торговець, якому невідома різниця між добром і злом».

Він глянув на нас із веселою недовірою. «Ви гадаєте, що я такий же швидкий у перерозподілі богів, як Гермес у розподілі краму. Гляньте на цю книжечку, яку я придбав сьогодні вранці у дешевій книгарні в Пелуріньйо. Магія і таємниці святого Кипріяна, рецепти чарів, щоб домогтися кохання або призвести до смерти ворога, заклики до ангелів та Пресвятої Діви. Популярна література для чорношкірих містиків. Але йдеться про святого Кипріяна Антіохійського, про якого існує багато літератури з срібних століть. Його батьки хотіли, щоб він навчився всього і щоб знав про все, що є в землі, в повітрі та в морській воді, тож послали його у далекі краї, щоб він навчився всіх таємниць, щоб знав про народження і загибель трав та про чесноти рослин і тварин, не з погляду природознавства, а у світлі окультної науки, захороненої в глибині архаїчних традицій далеких народів. У Дельфах Кипріян присвятив себе Аполлонові та драматургії змія, пізнав таємниці Мітри; у п’ятнадцять років на горі Олімп він був присутній на обрядах викликання Князя Світу Сього під проводом п'ятнадцяти жерців, щоб подолати його підступи; в Арго був утаємничений у містерії Гери, у Фрігії він спізнав спосіб провіщати майбутнє по печінці, і вже не було нічого на землі, в морській глибині і в повітрі, чого б він не знав — ні привида, ні предмета, ані людського виробу, він навіть знав мистецтво чарами міняти почерк. У підземних храмах Мемфісу він дізнався, як демони порозуміваються з земними речами, про ненависні їм місця, про улюблені їхні предмети, про те, як вони живуть у темряві, як у певних сферах вони здатні чинити опір і як вони вміють вселятися в душі та тіла, як вони вміють користуватися своїми вищими знаннями — впливати на пам’ять, викликати жах, ілюзії, як вони володіють мистецтвом викликати заворушення в землі і впливати на підземні течії… Згодом він, на жаль, навернувся, але дещо з його знань залишилося, передалося, і тепер ми знаходимо їх тут, на вустах та в голові цих обдертюхів, яких ви називаєте ідоловірцями. Мила моя, нещодавно ви дивилися на мене так, ніби я ci-devant[83]. Хто з нас живе у минулому? Ви, що хочете подарувати цій країні жахи робітничо-промислового віку, чи я, який бажає, щоб наша бідолашна Європа віднайшла природність і віру оцих нащадків рабів?»

«Господи», злісно просичала Ампаро, «ви ж самі знаєте, що це спосіб тримати їх у покорі…»

«Не в покорі, а в стані перманентного очікування. Без відчуття очікування нема навіть раю, хіба не ви, європейці, вчите цьому?»

«Маєте мене за європейку?»

«Колір шкіри не має значення, важить лише віра у Традицію. Вони дорого платять за те, щоб повернути відчуття очікування Заходові, паралізованому добробутом, вони, можливо, страждають, але їм ще не чужа мова духів природи, повітря, вод, вітрів…»

«Ви знову нас використовуєте».

«Знову?»

«Авжеж, 1789 рік мав би вас чогось навчити, графе. Коли нам урветься терпець — чик!» Усміхаючись, наче янгол, вона провела своєю прекрасною рукою по горлі. Навіть зуби Ампаро викликали в мене пожадання.

«Як драматично», мовив Альє, виймаючи з кишені свою табакерку і пестячи її пальцями. «Значить, ви мене впізнали? Але у ’89-му не раби примушували котитися голови, а ті самі браві

1 ... 54 55 56 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"