Читати книгу - "Пентаграма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Глосолалія?
– Еге ж, саме так це і називається. Я деякий час слухала. Спочатку розрізнила щось подібне до «сатана» і «Содом». Потім і зовсім лайка: «хвойда», «погань» та інше – і поклала слухавку.
– А що на це сказав Андерс?
– Я йому не стала розповідати.
– Чому?
– Мене в це їхнє життя ніколи не допускали, та в мене й бажання немає туди пхатися.
Харрі відпив каву. Вібекке до чашки навіть не доторкнулася.
– Тобі не буває самотньо, Харрі?
Він подивився на неї:
– Абсолютно природно, що іноді тобі хочеться, аби поруч хтось був.
– А якщо поруч хтось є, а тобі однаково самотньо? – Вона зіщулилася, немов по кімнаті прокотилася хвиля холодного повітря. – Знаєш що? А давай із тобою вип’ємо!
– Вибач, у квартирі ні краплі.
Вона відкрила сумочку:
– Не принесеш дві склянки, дорогий?
– Більше одної не знадобиться.
– Ясно. – Вібекке дістала фляжку, закинула голову і зробила ковток. По підборіддю стекла золотаво-коричнева крапля. – Мені навіть не можна поворушитися, – розсміялася вона.
– Що?
– Андерс забороняє мені рухатися. Йому не подобається. Я мушу лежати абсолютно нерухомо. Не можна ні зітхнути, ні слова зронити. Найкраще прикидатися сплячою. Він говорить, у нього увесь вогонь пропадає, коли він відчуває пристрасть у відповідь з мого боку. – Вона зробила ще ковток і почала повільно закручувати кришку, дивлячись при цьому на Харрі. – Для мене це майже неможливо.
Її погляд був таким пильним, що він мимоволі затримав подих і, на своє невдоволення, відзначив виникле бажання.
Вона звела брову, неначе теж це помітила.
– Не сядеш на канапу? – хрипко і грубо прошепотіла вона.
Харрі побачив, як забилася синя жилка на її білій шиї. «Просто рефлекс, – розсудив він. – Собака Павлова, який реагує щоразу, коли подають сигнал. Умовна реакція – і все».
– Думаю, ні, – відповів він.
– Боїшся мене?
– Так.
Низ живота заповнився в’язкою млістю, мовби тілу не сподобалася його відповідь.
Вібекке голосно розсміялась, але спіймала його погляд і замовкла. Потім, зробивши губки бантиком, по-дитячому благальним голосом затягнула:
– Ну, Харрі…
– Не можу. Ти з біса чудова, але…
Вона, як і раніше, всміхалася, проте в погляді читалась образа, ніби він дав їй ляпаса.
– Пробач, мені потрібна не ти, – сказав Харрі.
Щось змінилось у виразі її очей, куточки губ сіпнулися, ніби вона ось-ось розсміється.
– Ха! – мовила вона. Мабуть, їй хотілося, щоб це прозвучало з іронією та підкреслено театрально, але вийшло втомлене зітхання безвиході. Гра закінчилася, вони обоє випали зі своєї ролі.
– Вибач, – сказав він.
– О, Харрі… – прошепотіла вона зі слізьми на очах.
Краще б вона цього не робила: тоді можна було б просто попросити її піти, а зараз йому довелось її втішити:
– Якщо тобі треба від мене ще щось, то у мене цього чогось немає. Це знала вона. Тепер це знаєш і ти.
Частина IV
Розділ 26
Субота. Душа. День
Коли сонце піднялося над Екебергом, розігріваючи й без того тепле вранішнє небо, Отто Танген якраз закінчував останню перевірку контрольного пульта.
В автобусі було темно й тісно, до того ж так пахло землею і прілим ганчір’ям, що не допомагали ніякі освіжувачі повітря. Іноді йому здавалося, що він сидить у бункері, відгородившись од усього світу й виразно відчуваючи запах мертвечини.
Старий чотириповерховий гуртожиток стояв посеред рівного майданчика на найвищій точці Кампена з видом на сусідній Тойєн. Обабіч нього – і практично паралельно – височіли два багатоквартирні будинки п’ятдесятих років спорудження. Усі три будівлі були однаково пофарбовані й мали однотипні вікна, очевидно, для цілісності враження. Але вік приховати неможливо: гуртожиток виглядав старезним дідом у компанії молоді, немовби в житловий масив його занесло ураганом.
Харрі й Волер погодилися, що автобус треба припаркувати разом з іншими машинами просто перед гуртожитком, де добре приймався сигнал і автобус не так впадав у вічі. Навіть якщо когось із перехожих зацікавить іржавий синій автобус «вольво» із затемненим склом, вони вирішать, що він належить групі «Виключені з дитсадка», як свідчить напис на боці – чорними літерами з білими черепами замість крапок.
Обтерши піт, Отто перевірив, чи добре працюють камери і чи всі кутки є видимими, для того, щоб щонайменше ворушіння поряд із гуртожитком фіксувалося хоч би на одному екрані й можна було прослідкувати шлях будь-якої людини від входу в будівлю до кожної з вісімдесяти кімнат у восьми коридорах чотирьох поверхів.
Установка, регулювання та перевірка камер зайняла всю ніч. У роті досі був гіркуватий металевий присмак розчину, який скріплював цеглу, а на брудній джинсовій куртці – жовтувата штукатурка.
Волер усе-таки прислухався до голосу розуму і зрозумів, що коли вони хочуть укластися в строк, краще не згадувати про давні грішки Отто. Розізнати що-небудь про саме затримання не вийшло, сказали тільки, що об’єкт дуже цікавий, а доказів не вистачає.
Ще не вийшло вести зйомку в ліфті. Бетонні стіни шахти не пропускали навіть досить сильного сигналу від безпровідної камери, а дроти викликали б підозру або плуталися в тросі. Волер погодився: однаково в ліфті нікого, окрім об’єкта, не буде. Мешканці обіцяли мовчати й зачинитися в кімнатах од четвертої до шостої.
Помудрувавши над мозаїкою зображень на трьох великих екранах, Отто Танген добився логічно зв’язної картинки. На лівому екрані – коридори на північ, від четвертого поверху до першого, в середині – вхід, усі сходи і майданчики ліфта, праворуч – коридори на південь.
Отто клацнув «мишею» на «Save», зберіг, закинув руки за голову і з задоволеним бурчанням відкинувся на спинку крісла. Тепер він контролював усю будівлю з молодими студентами та студентками. Було б у нього більше часу, він, можливо, встановив би камери в кімнатах, ясна річ, таємно від мешканців, – малюсінькі риб’ячі очі разом із російськими мікрофонами, – там, де їх ніколи не знайдуть. Хтиві молоденькі медички «aus Norwegen».[18] Можна було б змонтувати цілу плівку і потім продавати через знайомих. Чортів паскудник Волер! І як він тільки пронюхав про Аструпа і склад в Аскері?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.