Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

яке чинили люди СС, підкорені безпосередньо тій людині, яка тепер шукає миру, — генералові Вольфу. Тому я оцінив Вашу позицію не як очікувальну, а, скоріше, як негативну: не можна вірити людині, одна рука якої чинить зло, а друга шукає добра. Половинчастість і роздвоєність зрозуміла в людині, сину божому, аж ніяк не може бути виправдана в тому, хто визначає політику, в діячеві армії чи держави, якому дано владу.

Але діставши відмову у Ватікані, генерал Вольф досяг успіхів у своїй діяльності, зустрівшись тут, у Берні, з містером Даллесом. Ті відомості, що надходять до нас, дають змогу зробити висновок: переговори Вольфа й Даллеса просуваються вельми успішно.

Треба зрозуміти мою позицію: якщо я вдруге стану застерігати пана Даллеса від подальших контактів з генералом Вольфом, у наших американських друзів може створитися хибна уява про ті мотиви, які спонукають нас: люди державної політики далеко не завжди розуміють політику слуг божих.

Розповідати панові Даллесу про підступність генерала Вольфа і про ті злодіяння, які чинили нацисти за його наказами на землі нашої прекрасної Італії, марно. По-перше, хто має очі, хай побачить, а по-друге, не личить нам, слугам божим, виставляти наші страждання напоказ. Ми знали, на що йшли, обираючи свій шлях.

Становище здавалося мені тяжким і безвихідним доти, поки сюди, в Берн, не прибув пастор Шлаг. Ви повинні пам'ятати цю благородну людину, яка завжди боролася за мир, не раз приїжджаючи в Швейцарію, Ватікан і Великобританію до 1933 року, коли виїзд із Німеччини не був пов'язаний з тими поліцейськими труднощами, які почалися після приходу до влади Гітлера. Пастор Шлаг прибув сюди, за його словами, — для того, щоб вивчити всі реальні можливості укладення миру, скорого й справедливого. Його, як він каже, переправили сюди люди, занепокоєні помітним зближенням точки зору на майбутній мир таких протилежних фігур, як Вольф і Даллес.

Пастор Шлаг вбачає свою місію в тому, щоб запобігти можливості подальших переговорів між Вольфом і Даллесом, бо глибоко переконаний у тому, що Вольф аж ніяк не дбає про мир, він лише зондує грунт для збереження режиму нацистів і замість цього дістає поступки від тих, хто тепер має єдину реальну владу в Німеччині, — СС.

Він вбачає свою місію також і в тому, щоб налагодити контакти між тими людьми, які, ризикуючи життям, вивезли його з Німеччини, і представниками союзників. Люди, яких він, за його словами, представляє, вважають своїм найголовнішим обов'язком зумовити ліквідацію всього того, що було пов'язане — і може бути в майбутньому пов'язане — з СС і НСДАП.

Я просив би Вашої згоди на відверту розмову з пастором Шлагом. Очевидно, варто було б ширше проінформувати його, що відбувається тепер у Берні.

Доти, поки я не зможу запропонувати пасторові Шлагу реальних доказів нашої щирості, важко сподіватися від нього відвертої розмови, в якій він повідомив би повні дані про тих своїх однодумців, які ждуть його сигналу в Німеччині.

Я не цілком певен, що його однодумці в Німеччині такі могутні, як би нам того хотілося. Шлаг ніколи не був політиком, він завжди був чесним пастором. Проте, звертаючи свій погляд у майбутнє, я бачу величезну вигоду від того, що пастор, саме пастор, служитель бога, виявився тією чистою й високою людиною, яка шукала миру, ризикуючи своїм життям, але при цьому не йшла на компроміс з нацистами.

Очевидно, цей високий приклад громадянської мужності сина божого і його слуги допоможе нам урятувати німців від більшовизму, коли змучений народ Німеччини повинен буде вибирати своє майбутнє. Відкинутий Гітлером од Ватікану, народ Німеччини, так чи інакше, повернеться в лоно святої Христової віри, і пастор Шлаг — або ж світлий образ його — допоможе нашим пасторам у майбутньому нести своє світло туди, де було царство нацистської тьми.

Я чекаю Вашої відповіді найближчим часом.

Ваш Нореллі»

Даллес дістав вказівку від начальника управління стратегічних служб Донована надалі називати переговори з Вольфом кодовим словом «Кросворд». Для того щоб форсувати переговори, двох генералів — Ейрі, начальника розвідки британського фельдмаршала Александера, і американця Лемнітцера — послали для участі в них.

У Швейцарії, на тихій вулиці, в невеличкій квартирі, найнятій через підставних осіб, їх чекав Аллен Даллес. Саме тут вони два дні радились, виробляючи загальну платформу для продовження переговорів з генералом СС Карлом Вольфом.

— У нас мало часу, — сказав Даллес, — а зробити нам треба немало. Позиція союзників має бути точна й продумана.

— Англо-американських союзників, — не то в формі запитання, не то в стверждувальній формі сказав генерал Ейрі.

— Англо-американських чи американо-англійських — у даному випадку формальний термін, який не міняє суті справи, — відповів Даллес.

Так уперше за весь час війни з поняття «союзники» випало одне лише слово — «радянський». І замість «англо-радянсько-американські союзники» в Берні з'явився новий термін — «англо-американські союзники»…

13.3.1945 (10 годин 31 хвилина)

Айсман прийшов до Мюллера не переодягшись, а він був брудний: чоботи заляпані глиною, френч промок — у Нойштадті він довго брьохав під дощем, шукаючи сестру пастора Шлага. За адресою, вказаною в справі, вона не проживала. Він звернувся в місцеве відділення гестапо, але й там нічого не знали про найближчих родичів Шлага.

Сусіди, правда, розповіли йому, що цими днями, пізно вночі, вони чули шум автомобільного мотора. Але хто приїздив, на якій машині і що після цього сталося з фрау Анною та її дітьми — ніхто нічого не знав.

Мюллер прийняв Айсмана посміхаючись. Вислухавши оберштурмбанфюрера, він нічого не сказав. Він вийняв із сейфа папочку й витяг звідти аркуш паперу.

— А як бути з цим? — спитав він, подаючи аркуш Айсману.

Це був рапорт Айсмана, в якому він розписався про своє повне довір'я штандартенфюреру Штірліцу.

Айсман довго мовчав, а потім тяжко зітхнув:

— Будь ми всі тричі прокляті!

— Отак буде правильніше, — згодився Мюллер і поклав рапорт у папочку. — Це вам хороший урок, дружище.

— Що ж мені, писати новий рапорт на ваше ім'я?

— Навіщо? Не треба…

— Але я вважаю своїм обов'язком відмовитися від попередньої думки.

— А чи добре це? — спитав Мюллер. — Коли відмовляються від своєї думки — завжди погано пахне.

— Що ж мені робити?

— Вірити, що я не дам ходу вашому попередньому рапортові. Та й годі. І працювати далі. І знати, що незабаром вам доведеться поїхати до Праги: звідти, можливо, ви повернетесь і до пастора, і до свого вірного друга, з яким ви разом лежали під бомбами в Смоленську. А тепер ідіть. І не бідкайтесь. Контррозвідник мусить знати,