Читати книгу - "Том 2"

Виходив у Львові в 1894—1897 pp.

одно слово (Оповідання тубільця з півночі)

Вперше надруковано у журн. «Вільна Україна», СПб., 1906, № 1-2, стор. 7—10, з підзаголовком «Оповідання старого якута». На поему відгукнувся А. Кримський заміткою «Критично-філологічні уваги про ложки дьогтю в бочках меду» (журн. «Нова громада», 1906, № 7, стор. 105—112), де говорилося, що в якутській мові слово воля є. Очевидно, під впливом цього зауваження Леся Українка, випускаючи поему окремою книжкою (Леся Українка. Одно слово (Оповідання тубільця з півночі). К., «Час», 1908, 12 стор ), змінила слово якута на тубільця.

Різниці між цим текстом і першодруком нема. У виданні 1908 р. подано пояснення до кількох слів: «Тойоном» звуть на півночі усякого начальника»; «Сполохом звуть різнобарвне сяйво на небі, що дуже часто буває видко вночі в холодних північних краях»; «Юртою зветься курінь, вкритий повстю або звірячими шкурами. В таких юртах живуть люди по холодних північних країнах»; «Тайгою звуться в Сибірі величезні темні ліси, що вкривають собою сливе всю цю країну».

Чорновий автограф поеми (ф. 2, № 742) має первісну назву «Чужі люди». У ньому в кінці поеми закреслено 16 рядків: від слів «Я до нього усе ходив» до «добрий був». Далі закреслено ще чотири рядки: від слів «Уже б ми їм казали» до «чого теє слово?», У друкованих текстах ці рядки є.

Дослідники творчості Лесі Українки припускають, що образ політичного в’язня, змальований в поемі, навіяний постаттю українського поета-революціонера, політичного засланця П. А. Гра-бовського.

Датується за першодруком.

Подається за виданням 1908 р.

«Вільна Україна» — український громадсько-політичний І літературний журнал прогресивного напряму. Виходив у Петербурзі в 1906 р.

«Нова громада» — літературно-мистецький журнал ліберально-буржуазного напряму. Виходив у Києві в 1906 р.

ВІЛА-ПОСЕСТРА

Вперше надруковано у журн. «Літературно-науковий вісник» (далі: ЛНВ), 1911, кн. 12, стор. 405—412.

Між чорновим автографом (ф. 2, № 737) і першодруком в кілька різночитань.

стор. 84 рядок 5 — Вже ж на те не обізвалась віла — відсутній.

стор. 84 рядок 11 — Побратим іще її вмовляв — відсутній.

стор. 86 після рядка 26 йде рядок, якого немає в друкованому тексті.— Та шукає свого побратима.

стор. 86 після рядка 28 йде рядок, якого немає в друкованому тексті — Віла йде аж до палат султанських.

стор. 90 після рядка 25 — ось він вже на брамі камінь креше —< 8акреслено строфу:

Простягає віла руки дужі, і підводить свого побратима, і несе, і на коня саджає, і сама сідає позад нього.

Першодрук і автограф не мають дати. Характер почерку і водяні знаки на папері автографа (п’ятикутна зірка) дають підстави датувати поему 1901 роком. На цьому ж папері писані і дат товані поезії: «Уста говорять: «він навіки згинув!» — 7.VI 1901 p., Кімполунг, «Мрія далекая, мрія минулая» — 10.VIII1901 p., Буркут. Поема була завершена 1911 р.

Датується орієнтовно.

Подається за першодруком.

«Літератур її о -науковий вісник» — український художній, науковий і публіцистичний журнал. За ідейним спрямуванням історія журналу поділяється на три періоди: 1) демократичний (1898—1906, Львів); 2) буржуазно-ліберальний (1907—1914) і буржуазно-націоналістичний (1917—1919, Київ—Львів); 3) буржуазно-націоналістичний і профашистський (1922—1939, Львів; з 1933 р. виходив під назвою «Вісник»).

В і л а — у міфології південних слов’ян діва-чарівниця.

Юнак (сербськ.)—герой; юнаки — герої епосу південнослов’янських народів.

Пірнач — символ влади сербських воєначальників у далеку давнину.

«СЕ ВИ ПИТАЄТЕ ЗА ТИХ...»

Вперше надруковано у журн. «Радянський Львів», 1945, № 56, стор. 31—32, під назвою від редакції «Якутська поема».

У автографі (ф. 2, № 745) в прикінцевій частині поеми після рядка «не скаржаться, мов горя малої» йдуть закреслені автором рядки:

Се так було, поки зима, а потім, бач, напали страхи по ночах знов, та то дарма!

Сказали їм: страхи не ляхи!

Подається і датується за автографом.

ІЗОЛЬДА БІЛОРУКА

Вперше надруковано у JIHB, 1913, кн. 1, стор. 24—28. Чорновий автограф (ф. 2, № 741) має підзаголовок французькою мовою («Iseult-aux-blanches mains»).

У чорновому автографі закреслено строфи 2 і 3 в розділі НІ, а також передостанню строфу в розділі VI. Чистовий автограф (ф. 2, № 740) ідентичний з першодруком.

Датується за чорновим автографом.

Подається за першодруком.

Моргана, Мерлі н, Урганда — герої середньовічних рицарських романів, чарівники.

ТРИПТИХ

І. Що дасть нам силу? II. Орфеєве чудо. III. Про велета. Вперше надруковано у збірнику «Привіт Іванові Франкові в сорокалітє його письменської праці. 1874—1914», Львів, Іуіб, titop. 37—54.

Рядок «Робота наша щось не дуже гарна» на стор. 119 пропущений у першодруку, відновлюється за чорновим автографом. Чорновий автограф твору (ф. 2, № 749) має ряд різночитань!

стор. 105 після рядка 12 є такий рядок

і тонуть в дрібній хвилі побережній;

стор. 108 після рядка 10 йде такий рядок

на шибениці різним гультяям;

стор. 108 після рядка 11 є такий рядок

дешева рибка, то погана й юшка...»

стор. 113 рядки 14—18 скорочені:

Ой, хутко знову прийде ніч ворожа

і ворогів з собою приведе

під чорним покривалом своїм, і знову

стор. 113 рядки 29—ЗО відсутні.

стор. 114 рядки 5—9 (репліка Зета) відсутні.

стор. 122 у казці «Про велета» закреслено строфи 6 і 7і

Одно до одного тоді тулилися щільненько

маленькі «панна і мужик»,-а бо їм було страшненько,

Я пам’ятаю очі ті, наївні, круглі, карі, неначе вчора то було, що ми сиділи впарі.

Датується за чорновим автографом.

Подається за першодруком.

Центуріон — у давній римській армії- начальник центурії, сотні воїнів.

Преторіанці — у Стародавньому Римі солдати особистої охорони полководців, належали до привілейованої імператорської гвардії.

О р ф е й — в античній міфології співець, музика і спів ЧК§Го приборкували диких звірів, змушували рухатись каміння, схилитись гілля дерев.

Кітара (кіфара) — струнний щипковий музичний інструмент у стародавній Греції.

ПОЕТИЧНІ ПЕРЕКЛАДИ

Леся Українка у своїй творчій роботі приділяла багато уваги перекладам поетичних, прозових, драматичних творів, наукових праць. У цьому розділі зібрано її поетичні переклади.

З РОСІЙСЬК ої

І. С. Тургенев

НІМФИ

Вперше надруковано у жури. «Зоря», Львів, 1895, № 24, стор. 468—469.

Автограф не знайдено.

Датується орієнтовио 1895 роком.

Подається за першодруком.

С. Я. Надсон

«ПРО ЛЮБОВ ТВОЮ. ДРУЖЕ, Я МАРИВ НЕ РАЗ..,»

Вперше надруковано в альманасі «Нова рада», К., 1908, стор. 407—408, у тексті драми «Блакитна троянда» (1896). Вірш вкладено в уста героя драми, молодого літератора Ореста Груїча.

Чорновий автограф перекладу (ф. 2, № 892) без назви, підпису і дати.

Датується орієнтовно 1896 роком.

Подається за першодруком.