Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Це ще як подивитись, — не погодився Нек, — он Коперфільд саме фокусами капітал собі сколотив.

Лук якусь мить мовчав, потім мовив:

— Мене дивує Сновгей. Що за чоловік, їй же бо’. Невже сподівався її затримати?

— Сновгей робив, що міг, — відповів Нек, — думаю він знав, що справі — глина.

— Але імітував роботу. Ні, Сновгею не впіймати волхвині.

— Ти чув, що він відійшов від справи?

— Ні-і, — Лук похитав головою. — Ні, Неку, Сновгей не залишить цю справу навіть під загрозою ядерної війни. Я знаю його давно. Він копає до кінця. Він зі шкіри вилізе, але спробує знайти її. Тому він лишається нашим конкурентом.

— А Белі?

— Белі? — перепитав Лук. — Хороший хлопець, але дуже далекий від магії.

Нек кивнув. Вони деякий час помовчали. Потім Нек підвівся.

— Ну, гаразд, Луче, я вже почеберяю. Мені треба прочитати одну статтю з теософії у бібліотеці Мілани.

— Вона не довідується про твоє захоплення літературою?

Нек похитав головою.

Нек так захопився читанням статі у «New-York Times», що геть забув про обережність. Через це пропустив повз вуха чимало підозрілих шарудінь і шкряботінь, не помітив як до бібліотеки увійшли… Він підвів голову і… розгубився. Переді ним стояла… Мілана.

Нек подумав: «Чи це не жарт? Чи це не марево? Чи я не куняю?!» і вщипнув себе за руку.

Жінка була вбрана в оксамитовий сарафан із шнурівкою. Колір їй пасував. Вигляд вона мала спокійний, очі примружені, кутики губ ледь помітно підняті догори.

— А я не знала про ваше захоплення літературою. — Мілана обійшла Нека і поклала руки йому на плечі. — Якби ви сказали, я б порадила деякі цікаві книжки.

Нек швидко перегорнув сторінку газети. Чи встигла вона помітити, яку саме статтю він читав?

— Мілана? — вимовив він. — Ви ж нібито вирушили в Кільця.

— А мені стало сумно і закортіло провідати фортецю. — вона перетнула кімнату, відсунула ослінець і сіла напроти, поклала обличчя в долоні і пильно подивилась своїми зеленими, ледь примруженими, очима.

«Це недобре, що вона впіймала мене отут, — думав Нек. — І все таки як їй вдалося проникнути сюди нечутно, мов кішечці?»

— Так чому ви мені не сказали про своє захоплення літературою?

— Ет, — Нек махнув рукою, — не хотів вам надокучати, у вас і так справ хоч відбавляй, а тут ще я зі своїми інтересами.

— Ну, що ви, мені було б зовсім нескладно підшукати для вас щось цікавеньке. А які жанри вам до вподоби?

— Та насправді ніякого зацікавлення немає, — спробував відкараскатись від господині Нек, — просто не спалося, нудьгував, дай, думаю, зайду гляну, що є почитати.

Мілана помовчала, а потім ні сіло, ні впало випалила:

— Ви я бачу не раді моєму поверненню.

— Що за нісенітниця. — буркнув Нек, — я тут задрімав над газетою, то не зразу й збагнув що до чого. Було подумав, що ви мені приснилися.

— Мій замок не намагалися пограбувати? — поцікавилася Мілана.

Нек завмер: «Чи говорити їй про Сновгея? Це може її сполохнути і змусити лишитися на Сатурні надовго».

В душі Нек аж ніяк не заперечував проти такого розвитку подій, але це похитнуло б його з Луком плани. Адже під час попереднього обшуку так і не вдалося нічого виявити, тому доведеться нишпорити далі.

— Ні, пані. — відповів він. — Чому ви назвали його замком?

Вона опустила довгі вії і тіні від них чиркнули по дубовому столу:

— Мої далекі предки жили у високому замку у Львові, — задумливо мовила вона. — Я все життя мріяла побувати у цьому місті і навіть уже спакувала валізи, але вибух на сонці…

— О, так, цей вибух…

— Я спробувала побудувати дім за проектом львівських архітекторів. Не знаю, що вийшло. Не можу порівняти.

— Ваш рід зі Львова?

Вона кивнула:

— Дід виїхав звідти задовго до народження мами. Моя юність минула в Англії.

— Так, Сатурн інтернаціональна планета. — задумливо мовив Нек, — Сюди приїздять всі, кому не поталанило вхопити зірку на батьківщині. Тому це планета без духу, без традицій і з дуже убогою минувшиною. Її обжили лише століття тому. Вся її історія як на долоні — жодних тобі таємниць, жодних загадок.

— Однак археолог Хрю стверджує, що до вибуху Сатурн населяли розумні істоти схожі на мурах; невисокі з вусиками і тонкими ніжками і у них була своя цивілізація…

— Ви читали Хрю? Це мій улюблений письменник, але він фантаст. Я так думаю, що він це вигадав. В будь-якому випадку тепер нічого не доведеш…

— Ви цікавитесь історією?

— Свого часу я навчався у коледжі на історичному факультеті.

— О, історія одна з моїх спеціальностей, — вона відвернулась до вікна — Хто ви? — запитання прозвучало різко і несподівано, мов вистріл.

Нек підстрибнув на стільці. Коли він глянув на Мілану, вона стояла взявши руки в боки, волосся її переливалося в перших променях штучного замінника сонця і від цього здавалося мандариновим, гострий ніс грізно роздувався, а вираз обличчя був вкрай недоброзичливим. Тіні від її неприродно довгих вій важкими штрихами лягли на дошку стола і Некові руки.

Нек відповів не зразу.

— Просто Мартін. Охоронець із Сатурна.

— Це вже я чула. Тепер хочу почути