Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

а вона все частіше втрачала свідомість, намагаючись викреслити з пам’яті саме слово «Маростіка», і останнє, що почула в своєму житті, це слова Полковника:

— Крюгер наказав кінчати.

І тоді Вінсент накинув на її тонку шию зашморг і щосили затягнув його.

49

Як і домовлялись, рівно о 10:00 AM у кабінет до Гайдука прийшов Шморгун. Він уже мало був схожий на того Шморгуна, якого вперше на засіданні ЦКР побачив у 2079 році Гайдук: руда борода посіріла й зменшилася — була акуратно підстрижена; кудись поділася худоребрість — він розповнів і вже не крутився дзиґою, як колись, а рухався, розмовляв і міркував поважно — і важко було сказати, чи то фізична вага вплинула на його поведінку, чи зміна поведінки з хлоп’ячої на дорослу спричинилася до погладшання. Проте, на щастя, залишилась незмінною творча захопленість Шморгуна, його здатність висувати нові ідеї і втілювати їх.

Шморгун залишався головою Ради менеджерів, тобто фактично виконував обов’язки прем’єр-міністра України-Руси, а також як мер Великого Києва відповідав за діяльність багатомільйонної метрополії, поділеної Дніпром на Київ-East та Київ-West. Але головною його пристрастю залишалась енергетика — удосконалення різних видів пального, від «валер’янових крапель», на яких він сколотив свій багатомільярдний статок і став одним із найбагатших бізнесменів Європи — до найсучасніших зразків твердого синтетичного палива. Йому вдалося виграти змагання за ринки у Малахова завдяки тому, що Шморгунове пальне було менш небезпечне і більш дешеве, аніж МЕС (мобільні енергетичні станції) Малахова, які працювали на плутонії й могли стати здобиччю ядерних терористів. Тому Малахову довелося обмежитись виробництвом озброєнь, що приносило компанії «Чорнобиль-30» прибутки, менші за прибутки Енергетичного концерну «Валер’янові краплі» (ЕКВК).

Шморгун приніс заяву Гайдуку про звільнення з посади голови Ради менеджерів і мера Великого Києва у зв’язку з бажанням зосередитись на науково-винахідницькій роботі в своєму Концерні.

«Ще один», — подумав Гайдук, майже не дивуючись. Тільки спитав сухо:

— Причини?

— Ми налагодили механізм. Тепер він працює. Є люди, які здатні його підтримувати. Рада менеджерів упорається без мене. А в мера Києва є надійні заступники. Я пропоную узаконити поділ Києва на дві великі частини. Києвом-East може керувати генерал Раджив Лал. Ми вже приготували йому офіс у новому будинку на проспекті Індіри Голембієвської в Дарниці. Київ-West нехай очолить Нерубай. Хлопець він розумний і енергійний. А мені треба довести до пуття одну задумку, — він хитро подивився на Гайдука, ставши на якусь мить схожим на колишнього Шморгуна. — Вам може здатися божевільною ця ідея… але зараз перевіряємо. Передача енергії на відстані за допомогою цифрової інформації. Надихнуло мене відкриття професора Вебера щодо цифрової передачі вірусів.

— А як же Київ-2? — нагадав Гайдук. — Це ваша ідея. Невже кинете?

Одразу після військового перевороту Шморгун висунув ідею побудови поряд із Києвом, нижче по течії Дніпра, нової столиці України-Руси — екологічно збалансованого невеликого міста парків, озер і проток із розміщеними в ньому урядовими установами, музеями, храмами, університетами, майстернями художників і гуманітарними науковими центрами.

Гайдук підтримав цю ідею, справедливо вважаючи, що старий Київ у спотвореному війнами і олігархічними новобудовами вигляді, майже позбавлений зелені, із застарілою інфраструктурою і транспортними колапсами не може бути ефективною столицею великої європейської держави. Звичайно, рішучі заходи, вжиті військовим режимом, трохи покращили ситуацію в Києві: перш за все, була побудована сучасна восьмирядна кільцева траса навколо міста; крізь заплутане, як сама історія Києва, плетиво вулиць, власне, над вулицями були зведені чотири хайвеї — широкі бетонні чотирирядні жолоби — два із Заходу на Схід і два з Півдня на Північ — на висоті триповерхових будинків, зі спіральними з’їздами вниз й багатоповерховими паркінгами на місці розвалюх XIX століття й «хрущоб», що збереглися з XX-го; хайвеї West-East оминали історичну зону Києва і пересікали Дніпро завдяки новим мостам; рух Хрещатиком військові заборонили, а мерія була перенесена з бездарної споруди на центральній вулиці у старовинний палац на Липках на вулиці Пилипа Орлика. Було побудовано десятки тунелів, відкрито понад сорок нових станцій метро, київські гори з’єднано віадуками — і вся ця очисна, руйнівна, перебудовна і споруджувальна робота проводилась під безпосереднім керівництвом Шморгуна.

І все ж, незважаючи на значні успіхи в розв’язанні проблем Великого Києва, потреба в побудові Києва-2 залишалася. Оголосили міжнародний архітектурний конкурс на проект нового міста і на назву нової столиці. Конкурс виграв молодий геній із Венесуели Кузьма Крейда, який запропонував під горою Борщихою побудувати штучний бетонний півострів на Дніпрі. Намити пісок і покласти згори животворний чорнозем, засадити його садами й розмістити над ним величезну сталево-титанову сітку на бетонних опорах, у клітинах якої мали бути підвішені над садами й штучними озерцями химерні споруди урядових установ, з’єднані одна з одною прозорими транспортними тунелями. З назвою міста склалося гірше — крім «Київ-2», «Либідь», «Київ-South», «Сонцедар» та «Яропіль» жодної по-справжньому адекватної цьому видатному проектові назви не знайшли, і тому конкурс на назву було продовжено.

Народ нове місто назвав «Гайдук-парк». Тоді, під час узгодження архітектурної концепції нової столиці, Гайдук зустрівся з Кузьмою Крейдою: зосереджений, з високим чолом юнак носив у собі якісь розмиті фамільні риси генерального прокуратора кріпацько-козацької України, свого батька Івана Оврамовича Крейди, але відрізнявся від нього мрійливою мовчазністю, виразною чистотою помислів, лагідним короткозорим поглядом світлих, а не чорних, як у батька, очей, а головне — геніальною силою уяви, що малювала міста майбутнього — небачені, наче мушлі в небі, споруди, об’єднані в химерні структури, непідвладні нормальній людській фантазії. Працював у Токіо, в майстерні світової слави архітектора Казуйо Тамури. Ціну запросив за проект цілком помірну, кажучи, що відчуває свій обов’язок перед колишньою Батьківщиною. Про батька мовив дуже стримано, сказавши лише, що той загинув під час війни 2079 року, і нічого про нього невідомо; поїхати до Полтави чемно відмовився. Проект його називався «Небесний Єрусалим». На запитання — чому така назва? — пояснив, що Київ для нього завжди асоціювався з Єрусалимом. Крім того, сказав молодий Крейда, «Небесний Єрусалим» — це образ святого міста, раю, втілення досконалого суспільства, місце, де людина зустрічається з Богом. Столиця України має бути не