Читати книгу - "Час тирана. Прозріння 2084 року (2014)"

символом диктаторської держави (бо кожна держава поневолює), а столицею богонатхненного народу. Звідси ідея міста, що висить у небі, наче зоря.

— Невже вас не цікавить «Небесний Єрусалим»? — повторив своє запитання Гайдук. І після паузи додав тихо: — Ви мені дуже потрібні. Зараз не час тікати.

Шморгун уважно подивився на Гайдука, подумавши, як змінився за останній рік Координатор.

— Щось сталося, Ігорю Петровичу?

— Готується державний переворот.

— Це підозри? Чи реальні факти?

— Поки що підозри. Але дуже обґрунтовані.

— Я з вами, — просто сказав Шморгун. — А «Небесний Єрусалим» ми добудуємо. Всі надприбутки нашої корпорації будуть вкладені в нове місто. Але… хочете моєї поради?

— Кажіть.

— Вам треба перебороти своє горе. Люди почали відчувати утому і зневіру. Це погано. Одразу знайдуться бажаючі обійняти місце слабкого лідера. Ви як канатоходець над прірвою. Не можна зупинятися на півдорозі й піддаватися сумнівам. Ви популярні в народі. Вас підтримують люди, це реально. Звичайно, є вороги, які хочуть зруйнувати державу. Але у вас є величезна влада. Її треба розумно вжити. Як робили ви в 79-му, 80-му…

— Влада? — гірко всміхнувся Гайдук. — Тут ви помиляєтесь. Всі кажуть — диктатор, тиран… А я підрахував, що реально маю владу над п’ятдесятьма особами, не більше. Ну, може, над сотнею людей. Я можу їх змістити з посади, призначити нових. І все. А далі… від кожного залежить, як він мій наказ виконує. Є такий закон зіпсованого телефону. Будь-яка влада спотикається на цьому законі. І все питання полягає в тому, чи цей телефон працює погано з технічних причин, чи хтось свідомо спотворює сигнали. Я не в силах перевірити, як виконуються мої накази. Знаєте, що я вислуховую під час поїздок на місця? У нормальній державі більшість проблем вирішується на рівні повітів і земель, а не в столиці. А в нас… Коли це скінчиться? Віскі вип’єте? — несподівано перервав свій монолог Гайдук.

— Не відмовлюсь.

Гайдук відкрив праві дверцята масивного дубового столу, за яким сидів, і дістав з нижньої полиці пляшку «Jack Daniel's».

— За що п’ємо?

— За «Небесний Єрусалим», — цокнувся з ним Шморгун, уперше за останні роки відчувши тривогу за майбутнє.

Заяву про відставку він забрав.

50

Джорджа Безпалого розмістили в таємному спецізоляторі контррозвідки на Дегтярівській. Слідство вели полковник Домбровський та майор Блідий. Джордж не впізнав його, бо не запам’ятав обличчя нападника, який пустив йому в обличчя струмінь нейропаралітичного газу в Маростіці, а на кордоні Австрії вводив йому антидот. В’язня не били, не підключали до апаратури контролю за думками, не вводили ніяких речовин з так званого ряду «сироваток правди». Але допит вівся по дванадцять годин поспіль, жорстко, зі знанням багатьох деталей перебування Безпалого в Італії. Він не знав, що друга оперативна група агентів Назарової, яка мала свого «крота» в управлінні Франко Россі, схопила одного з трьох убивць Мар’яни Скандоне — рідної сестри Джорджа Безпалого, — і свідчення цього сицилійського мафіозі записали на диск; пройшовшись по його волосатих грудях паяльною лампою (запах був, наче обсмалювали кабана перед Різдвом), агенти багато чого дізналися і про обставини смерті Мар’яни, і про Фонд Крюгера, його власника, який угніздився недалеко від Палермо, та його людей.

Безпалий зрозумів, що ці похмурі «особісти», особливо білявий, із крижаним поглядом блакитних порожніх очей, не будуть панькатися з ним, як італійські контррозвідники, і виклав слідчим усе, що знав, детально, нічого не приховуючи. Згадав і полковника Стригуна, і Леді.

Протоколи допитів лягли на стіл Гайдука, і він вирішив зустрітися з Джорджем. Приїхав на вулицю Дегтярівську, нікого не попереджаючи, в джипі «Джура» без жодного супроводу. На подвір’я в’язниці вибіг розгублений полковник Домбровський, почав рапортувати, але Гайдук, не слухаючи його, пройшов усередину, в приміщення, в якому через спеціальне скло-дзеркало можна було спостерігати за допитом. Пізнав ту саму темно-сіру кімнату, в якій допитував колись Таса-Фелікса-Троцького і Зореславу. «Треба вміти захищати свою владу, — згадав слова Вчителя. — Той, хто не захищає своєї влади, — не гідний її. Смерть і страх смерті — ось найкращі охоронці влади».

Святополк Блідий-Рьонгвальд у чорному мундирі майора контррозвідки — дві срібні «шпали» в петлицях — продовжував допит Безпалого.

— Моєю метою, — неголосно, як на сповіді, мовив Джордж, — було вбивство генерала Гайдука. Я був готовий до цього.

— Яка причина вашої ненависті до Гайдука?

На столі, поверхню якого колись дряпала своїми пазурами Зореслава, стояв відеомагнітофон, що фіксував допит. На маленькому екранчику монітора можна було побачити зіщулену постать Безпалого.

— Особиста помста. Генерал Гайдук — вбивця мого батька… Те, що я пережив у той день у Спрінгфілді… коли побачив на балконі вбитого батька… вовік не забуду і не прошу.

Гайдук увійшов до кімнати, де вівся допит. Блідий-Рьонгвальд скочив з місця, хотів доповісти, але Гайдук, не подаючи йому руки, сказав:

— Вільні. Можете йти.

Сів навпроти в’язня й спитав:

— Ти пам’ятаєш мене, Джордже? Я — генерал Гайдук.

Джордж напружено мовчав. Сидів у м’яких гумових кайданах-рукавичках і не міг ударити генерала, навіть якби хотів. Але, як і тоді, під Вінницею, відчув дивний параліч волі, наче цей тиран, постарілий із того часу, як побачив його у Вінниці Безпалий, мав над ним гіпнотичну владу. Джордж НЕ МІГ підняти руку на Гайдука. І не хотів.

— Оскільки ти, Джордже, звинувачуєш мене у вбивстві твого батька, дай, будь ласка, мені шанс на справедливість. Вислухай мене.

Джордж, похиливши кучеряву голову на груди, вперто мовчав.

— Твій батько, Віктор Безпалий, був моїм найкращим другом, — сказав Гайдук. — Я вірив йому, як самому собі. І хотів залишити його керівником Бюро у Вашингтоні… Усім, що в мене залишилося найдорожчого в цьому житті