Читати книгу - "Вітер часу"

– Нічого, подивилась на зірки, та й зникла.

– Пьяная сучка. Не обращай внимания, она уже ушла.

– Куди ж вона пішла, ніч на дворі?

– Поехала своей машиной.

– А не розіб’ється, вона ж випивши?

– Ничого ей не сделается. Пойдем наверх, а то замерзнешь.

Іван піднявся разом з хазяйкою, яка була на рік-другий молодшою за нього.

Гулянка, або паті, як тут кажуть, була в розпалі. Хлопці танцювали з дівчатами під музику аудіоплейєра. Хазяйка запросила Івана, бо вільних дівчат не було, а кругленька Олівія не бажала танцювати, сиділа поруч з Толіком біля ноутбука. Хазяїн, який забагато випив, спав у другій спальні. Коли скінчився танок, хазяйка сіла на місце Емілії, налила собі трохи вина.

– А де ж твій чоловік? – поцікавився Іван.

– Да где же он может быть? Напился, как всегда. Мы уже год, как женаты. Ты ж видишь, он старше меня, у него дочка есть, он тут развелся с женой.

Хлопці і дівчата танцювали, не звертаючи на них уваги. Вони були випивши, але не дуже п’яні. Скоро Коля зі своєю дівчиною кудись зник.

– Може додому поїхали? – стурбувався Іван, міркуючи, як йому дістатись додому, якщо Єгор нап’ється.

– Да нет, пошли на кухню, там есть тахта, через полчаса вернутся, – посміхнулась хазяйка. – Они давно встречаются, но не живут вместе, потому что места нет.

Хвилин за десять і Єгор пішов зі своєю дівчиною.

– Она живет недалеко от нас, ехать не надо, – повідомила хазяйка.

З кімнати, де сидів Толя, виглянула Олівія:

– А где все?

– Вышли подышать, – підвелась хазяйка. – Я тоже пойду мыть посуду, Иван обещал помочь.

Вона подивилась на Івана. Той кивнув. Олівія знову сховалась. Вона не полюбляла мити посуд.

Коли повернулись Коля і дівчина, хазяйка зібрала посуд, дала частину Івану, а частину взяла сама. Вони спустились сходами у кухню. Тут хазяйка поставила посуд і замкнула двері.

– Иди сюда, – потягнула вона Івана на тахту, – посиди немного.

Іван присів поруч, але хазяйка охопила його руками, і вони разом завалились на подушки.

– Не спеши, – стиха сказала вона, – муж не проснется до утра.

«Оце так Новий рік, – подумав Іван, цілуючи жінку. – Як його зустрінеш, так і проведеш».

Жінка віддавалась йому, як скажена.

Іван здивувався:

– Ти що, закохалась у мене?

– Не будь глупым, – відповіла хазяйка. – Я не люблю своего мужа, а бросить пока что не могу.

Іван, який давно не мав жінки, приклався ще двічі. Та й хазяйка йому сподобалась.

– Ну, хватит, – нарешті сказала вона. – Хотя муж и не проснется, но другие не спят.

Вона надягла фартух і почала мити посуд.

– А ты вытирай, если уж попался, – і дала йому рушник.

Коли повернулись наверх, то побачили, що Коля і його дівчина одягнуті сплять на дивані. Толя ж, як і раніше, сидів з Олівією біля ноутбука. Тільки вона принесла йому пиріжки і кока-колу. Почувши, що хазяйка повернулась, Толя вийшов з кімнати:

– Я, наверно, поеду, уже шесть утра. Надо и поспать.

– Я з тобою, – сказав Іван.

– Это правильно. – подала голос хазяйка, – потому что эти разгильдяи будут гулять еще целый день.

Виглянула і Олівія:

– Довезете меня до метро?

Толя кивнув. Він попросив паперовий пакет, поклав туди десяток пиріжків і прихопив ще пляшку кока-коли.

Разом з хазяйкою зійшли вниз, хлопці і Олівія сіли в машину, що стояла біля будинку.

– Иван, подожди минутку, ты что-то забыл, – покликала хазяйка.

– Що? – здивувався Іван.

– Иди покажу.

Іван вийшов з машини і увійшов в будинок. Хазяйка обняла його і міцно поцілувала.

– Ты когда едеш домой, в Украину? – спитала.

– Після старого Нового року,

– То есть еще встретимся. Ну, иди.

Цього разу вже Іван поцілував її і вийшов.

– Ну, что забыл? – поцікавився Толя.

– Гаманець загубив, а вона знайшла.

Толя натиснув на газ.

Вдома ще усі спали: Саша з Мар’яною у своїй кімнаті, кум з дружиною на дивані в більшій кімнаті, їх дочка – в кімнаті хлопців. Іван пішов до себе, де в ліжечку сидів Артурчик. Він вже не спав, але сидів тихо. Побачивши Івана, він широко посміхнувся і простягнув до нього руки, просячись на волю. Іван підняв його, памперси Артурчика були повні.

– Артуре, ти великий хлопчик, – сказав він, – треба вже самому ходити на горщик.

Артур був не згодний, він зібрався заплакати.

– Ну, ходімо до ванної, я тебе помию трошки, одягнемо нові памперси.