Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Вибач, якщо невчасно, — голос його здався втомленим і нездоровим. — Скажи, ми з тобою вчора зустрічалися?
— А... — я розгубилася. — Так! Я з мамою гуляла, у мене мама вчора приїжджала в Москву... Ну і ми з тобою... зустрілися, на набережній...
— А до того?
— Що — до того?
У телефоні досить довго мовчали.
— Розумієш, — нарешті сказав Сем, — мені неначе голову розтрощили на дрібні шматки, і я не можу їх зібрати. От я бачу твій номер у себе на телефоні... І не пам’ятаю, коли ти мені його дала.
Я врізала долонею по спинці лави, так що посипалися лусочки облупленої фарби. Ну Інструктор. Ну живодер.
— Сем, — я гарячково міркувала. — Ну... А! Учора на набережній я тобі дала номер. Слухай... Насправді я така рада, що ти подзвонив! Давай...
Я хотіла сказати «давай сьогодні побачимося», але прикусила язика. Бо, по-перше, пристойні дівчата так не поводяться, а по-друге, я гадки не маю, скільки мені ще сидіти на цій дачі.
— А ти взагалі де? — він ніби прочитав мої думки.
— Вулиця Річкова, сто сорок сім, — я подивилася на дошку з номером на розі будиночка.
— Інформативненько... Може, мені під’їхати по тебе на машині?
— Е... розумієш, я тут у друзів на дачі.
Він затнувся.
— У тебе багато друзів, — сказав з дивною інтонацією. — Ну, добре... Дзвони, як звільнишся.
— Обов’язково! Одужуй, Сем...
Він завершив дзвінок. Я знов ляснула по лаві, аж визирнули з деревини іржаві цвяхи. Насилу придушила бажання негайно передзвонити й сказати — приїдь.
Ну чому мені так не щастить?!
* * *До вечора стало геть холодно. Я провела ревізію речей, знайшла дві поїдені міллю ковдри й звила собі коло буржуйки якусь подобу гнізда. Запас води тут був, дві величезні пластикові каністри, але з їжею ситуація була кепська.
Уранці, вирушаючи на певну страту, я не поснідала і кави навіть не випила. На свіжому повітрі до мене повернулися радість життя й апетит, при цьому з усієї їжі, анонсованої Піплом, я відшукала в будинку тільки макарони. Олії не було й солі, на жаль, теж.
Я знайшла каструльку й зварила макарони на буржуйці — уперше в житті. Згори вони злиплися на кашу, знизу підгоріли. Вживати таке могла тільки дуже голодна людина, але мені не було де дітися.
Смеркало. Я запалила недогарок свічки. У телефоні сідав акумулятор. Навколо ухали якісь птахи, дивно тріщав очерет на березі, та найбільше мене тривожили звуки, що долинали з протилежного від буржуйки темного кутка. У будинку явно жив іще хтось крім мене.
Задзвонив телефон.
— Як ти там? — запитав Гриша.
— Змерзла. Їсти хочу. Макарони закінчилися. Їжі тут немає зовсім, і ще...
Щось метнулося в дальньому кутку, крихітне й швидке. Я здригнулася:
— І ще тут миші!
— Миші? — Гриша стурбувався. — Мишам, напевно, можна крихти давати або сухарик розмочити. Піпл, чим ви мишей звичайно годуєте?
Я зітхнула крізь зуби:
— Довго мені ще тут сидіти?
— Ну, скажімо так... Ми поки що нікого не переконали, — в його голосі чулася досада.
— Якщо я тут помру з голоду й холоду, проблема зникне сама собою.
— Секунду, Дашо. Є ідея...
Стіна раптом здригнулася й стала м’яка, як кисіль. Потім на ній засвітився контур — графіті; я вперше бачила, як відкривається Гришина рамка — з протилежного боку.
Відкрилася діра. Усередині замерехтіло світло. Гриша ввійшов, тримаючи в одній руці балон, а в другій телефон:
— Ходімо перекусимо. Заодно зігрієшся.
Він був дивно веселий.
* * *Я зрозуміла, чого так, коли опинилась на Піпловій кухні. На кухонному столі валялися нерівно нарізані скибки хліба, шматки сиру й ковбаси, а в центрі стояла майже порожня пляшка доброго коньяку і два коньячні келихи. Гриша потягся до полиці по келих для мене...
— Ні, — сказав Піпл. — Це тюльпан, а тут потрібний сніфтер... Ґранд Шампань: квіткова група ароматів з нотами квітучого винограду, сухого липового цвіту й висушених пагонів виноградної лози... Зараз візьмемо другу пляшку.
Він сам виловив з полиці келих, на мій погляд точнісінько такий самий, як пропонував Гриша, і врочисто поставив на стіл переді мною:
— Бери хліб, плавлений сирок, а то тебе з голоду вирубає.
— Хлопці, — сказала я обережно, — то ви тут бухаєте.
Гриша усміхнувся:
— Про що й мова.
— Ґранд-Шампань, — проспівав Піпл, — субрегіон на південь від міста Коньяк, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темний світ. Рівновага», після закриття браузера.