Читати книгу - "Діаболік"

Тільки-но я ухвалила рішення вбити Імператора, моторошне відчуття дезорієнтації зникло, тепер я точно знала, у якому напрямку рухатися далі.

Я вб’ю Імператора. Я зроблю це сьогодні. А потім його Діаболіки знищать мене. Тепер моє життя вимірювалося не днями, а годинами, і я прийняла це.

Тільки-но я розробила план, я знала, що маю робити. Я зможу вбити Імператора, скориставшись ефектом несподіванки, до того ж, я достатньо добре знала схему Імператорського Двору, щоб здійснити свою безжалісну місію.

Я встигла вивчити модель поведінки Імператора. Після зустрічі зі своїми радниками він дозволяв собі кількагодинний відпочинок. До своєї опочивальні він завжди йшов вузьким коридором. Там я до нього і підійду. Я чекатиму на нього неподалік від опочивальні. Я зроблю вигляд, що гірко плачу. А потім впаду на коліна, як перелякане дівча, і мої плечі будуть здригатися від ридань. Після цього безпорадна, новоспечена спадкоємиця родини Імпірінс, — покірна і боязка Сайдонія, — почне благати вислухати її, заливаючись гіркими слізьми.

Імператор, переконаний в тому, що вже переміг родину Імпірінс, і впевнений, що податлива та слабка дівчина відтепер повністю в його руках, відішле Діаболіків геть і дозволить спадкоємиці підійти ближче, щоб почути її слова і насолодитися кожним звуком, що злітатиме з моїх вуст, коли я благатиму... про що? На що він сподівався? Побачити мій страх перед ним чи, можливо, розпач і бажання отримати його заступництво?

Це не мало значення. Я думала лише про той день, коли Імператор наказав Лезер зрізати із себе шкіру, і про те, наскільки жадібно він вдивлявся в моє обличчя в ту мить. Він був людиною, яка отримує насолоду від страждання й страху інших людей, або, можливо, саме страждання молодих дівчат дає йому найбільшу насолоду. У будь-якому випадку, я виконаю обіцянку і дам Імператору те, що йому найбільше подобається.

А потім він опиниться в моїх руках. Я засаджу кинджал прямо йому в серце. Якщо він буде достатньо близько, а його Діаболіки достатньо далеко, я зможу зробити так, що рана виявиться смертельною, яка подарує йому кілька хвилин агонії, перш ніж по нього прийде неминуча смерть. Якщо ж мені не пощастить, доведеться завдати удару прямо в аорту.

Коли я кралася коридором, засідання таємної ради було в самому розпалі. Я завжди уявляла, що останні години свого життя, які я проведу в очікуванні смерті, промайнуть дуже швидко, але зараз час здавався мені вічністю.

Я замислилася над тим, чи отримала Сайдонія відповіді на свої запитання про сенс життя і причини нашого існування, якщо не в загробному світі, то хоча б у хімічному імпульсі мозку, в останні хвилини перед смертю. Вона розповідала, що деякі люди перед смертю бачать світло, що відкриває всі таємниці Космосу. Сподіваюсь, вона його побачила. Я розмірковувала над тим, чи було їй страшно в останні хвилини життя. Розмірковувала, чи...

Ці думки краяли мені серце.

Чи був у неї час, щоб згадати про мене, і подумати, чому її Діаболіка немає поряд, щоб захистити її?

Двері відчинилися і за поріг вийшла Енміті, щоб оглянути коридор. У напівтемряві Діаболік рухалася, немов великий тигр.

Вона побачила мене.

— Сенаторе фон Імпірінс, що ви тут робите?

Ми дивилися одна на одну, і в мене не було виправдань.

Вона завжди ставилася до мене з підозрою. Настав час виправдати її очікування. Я була її ворогом. І за хвилину я стану її смертю, або вона стане моєю загибеллю.

— Я ЧЕКАЮ, — сказала я, даючи їй шанс піти. — Я маю поговорити з вашим господарем.

Енміті примружила очі.

— Ні. Ви підете звідси! Негайно!

Якщо я її вб’ю, то далі все піде по плану. Якщо Енміті не повернеться і не здійме тривоги, Імператор вийде з покоїв. Я зроблю вигляд, що налякана і почну битися в істериці, і тоді він запитає, де Енміті. Заїкаючись на кожному слові, я пробурмочу щось і вб’ю його.

— Ви мене чуєте? Я сказала вам піти звідси, Сенаторе фон Імпірінс, — мовила Енміті і рушила в мій бік, граючи своїми м’язами й не відводячи від мене крижаного погляду бездонно синіх очей. — Негайно зникніть звідси, або я сама усуну вас.

Я збираюся вбити її господаря. Навіть якщо вона проб’є мій череп, зніме з мене шкіру і зітре в порошок те, що від мене залишиться, до кінця сьогоднішнього дня її хазяїн буде мертвим. Так само, як і Сайдонія. Ця величезна і жахлива порожнеча, що відкрилася всередині мене, поглине і її.

Смерть — не завжди означає жорстокість. Я б радше померла тисячу разів, ніж пережила Сайдонію. Тому я зроблю Енміті послугу і вб’ю її прямо зараз.

Я схилила голову, зробила вигляд, що мої плечі здригаються від ридань і сховала обличчя, прикрившись однією рукою. Другою рукою я вхопилася за кинджал, захований у складках моєї сукні.

— Я сказала вам піти! — Енміті наблизилася до мене.

І я засадила кинджал їй у бік.

Мені не вистачило секунди, щоб дотягнутися до її аорти. В останню секунду вона — сповнений сил Діаболік із м’язовою масою,