Читати книгу - "Забути неможливо зберегти"

 Системний адміністратор. ">[43] повинен був відформатувати «під нуль» текстовий диск D. Але перед цим редактору відділу належало під свою відповідальність зняти звідти всю цінну інформацію, що могла згодитися надалі.

Тут варто зазначити, що попри жахливу злість, Валера дуже хотів відшукати клятий матеріал, що, мабуть, і став причиною дивної поведінки Петровича в останній день життя. Однак після відвідування «Соціуму» міліціонерами в цивільному нічого схожого на той матеріал не відшукав, хоч як намагався! Цікаво, що б це означало? Невже менти приходили в редакцію, тільки щоб переписати собі якийсь файл із комп’ютера самогубця… або зовсім стерти його?! Справді, Валера ж не бачив, щоб вони користувалися флешкою – отже, не переписали, а просто «вбили» текст. Навіщо?!

Але тоді чому головний редактор дозволив зробити це?! Він же прийшов разом з міліцією… більше того – сам робив пошук. Особисто! Все це не вкладалося в голові. Не знайшовши файлу зі статтею, зрозуміти щось було неможливо. Валера шукав знов і знов, однак марно.

Аж раптом сьогодні відбулося саме те, чого він так жадав!!! І заковика була буквально дріб’язковою!.. Просто перш ніж переглядати інформацію, Валера зробив те, про що раніше якось забував: відключив у меню «Сервіс → Параметри папок → Вид» режим «Приховувати захищені системні файли (рекомендується)» і увімкнув «Показувати приховані файли, папки і диски». При цьому на диску D одразу ж виявилися всі технічні файли, раніш невидимі. Серед них і знайшовся файл ~$ndido1. doc, а до нього ще півтори дюжини тепм-файлів,[44] датованих нещасливим днем 20.06.2013.

Найсвіжіший фантом (створений о 17:37) називався ~WRL0795. tmp. Звідки це сміття узялося?! Його поява могла стати наслідком, наприклад, різкого кидка напруги, що стався 20 червня незабаром після 17 годин 37 хвилин.

Валера напружив пам’ять і дійсно пригадав, що в той нещасливий день незадовго до закінчення роботи в редакції вибило світло. Отже, він справді знайшов те, що шукав! Щоправда, читати статтю загиблого власкора на місці не наважився – просто відновив файл під ім’ям!! ndido1. doc, зберіг собі на флешку в теку найважливіших матеріалів!!! NB, а читанням ризикнув зайнятися вдома, лише спровадивши дружину в спальню. І тепер треба було вирішити: що ж робити з цим сюрпризом далі.

Ну, за гамбурзьким рахунком…

Насамперед зрозуміло, що опублікувати викривальну статтю просто зараз немає найменшої можливості. Не те щоб Валера боявся за свою шкуру. Просто настільки серйозні обвинувачення, як работоргівля й примус до проституції, вимагають бодай якихось доказів – а де вони?! Про це знав один лише Олег Нежданий (у миру – Марцулан, усередині редакції – Петрович), тіло якого в неділю, 23 червня вони всім колективом проводили до крематорію Байкового цвинтаря.

Втім, не він один знав: Петрович же не з пальця матеріал висмоктав! Напевно, є людина… або навіть люди, від якого (або від яких) припливла використана ним інформація. Але як їх відшукати, людей цих?…

Хоча якби тут був замовник, який надав підтверджувальні відомості, то за минулі два тижні він би напевно з’явився. А оскільки замовника немає… То що, невже ж Петрович сам усе це розкопав?! Цього не можна виключати. Журналіст він досвідчений, дарма що у власкорах сидів. І все-таки з відділом «Кримінал» він співпрацював рідко… якщо взагалі співпрацював! Таким чином, головна версія полягає в тому, що замовник, який надав Петровичу матеріали, таки був, але кудись зник у невідомому напрямі.

Цікавий розклад виходить: замовник зник, автор статті ні з тих ні з сих напився і стрибнув з даху, переодягнені в цивільне міліціонери в присутності головного редактора «Кур’єрського експреса» стерли файл із редакційного комп’ютера… Але про що сама стаття?! По суті, про мафію, яка обманом постачає «живий товар» у закордонні борделі. Усі причетні до написання статті зникають або гинуть. Слідом ідуть люди в цивільному, сліди підчищають, а сам головред їм потурає.

Подібний хід подій, по-перше, говорить про можливу причетність до темної справи «перевертнів у погонах». Але якщо це так і є, тоді Петрович міг не сам з даху стрибнути, а його звідти могли попросту скинути. Або не з даху. Або не скинули, а прирізали. А може, вкололи чимось. А результати судмедекспертизи підробили. Тепер тіло кремували – і все, нічого не доведеш! Небезпечно все це, ох, до чого ж небезпечно…

Але по-друге… і це найгірше: Валера не міг заприсягнутися, що головред славетного «Кур’єрського експреса» не заодно з гіпотетичними «перевертнями». Почалося все з дурного питання на планірці, чи не пише хтось із журналістів чогось неузгодженого з начальством. Споконвіку головред такими речами не цікавився! А тут раптом будь ласка… Далі відбулася його бесіда з Петровичем, після якої власкор вилетів сам не свій, учинив скандал, поїхав в УНІАН… А вночі покінчив із собою. І після всього головред приводить двох у цивільному, особисто риється в комп’ютері Петровича й мовчки дивиться на те, як люди в цивільному його знахідку безповоротно стирають. Ох, до чого ж підозріло!..

Що маємо в сухому залишку? У нього на руках майже готова (ще без косметичної літредактури, але то справа смаку) викривальна стаття без єдиного доказу. Автор статті звів рахунки з життям. Сам чи не сам?! Хтозна… Замовник зник. Куди?! Бозна… І на таких умовах йому гіпотетично протистоять «перевертні в погонах», які покривають торговців жінками, і власний головний редактор!!!

Жах.