Читати книгу - "Пришестя роботів: техніка і загроза майбутнього безробіття"

І дійсно — основна проблема з ро́ботами-доглядачами для стариків полягає в тому, що насправді вони мало що вміють робити. Значного початкового прогресу було досягнуто завдяки лікувально-терапевтичним улюбленцям типу Паро, робототехнічного малюка-тюленя, основна функція якого полягає в забезпеченні товариської компанії й спілкування (за ціною до 5 тисяч доларів). Інші ро́боти вміють піднімати й пересувати стариків, позбавляючи людей-доглядачів значної частини клопоту. Одначе такі машини недешеві та громіздкі — їхня вага може вдесятеро перевищувати вагу людини, яку вони піднімають — і тому вони, скоріш за все, будуть застосовуватися, головним чином, в притулках для літніх і в шпиталях. Створення недорогого робота з рівнем кмітливості, достатнім для того, щоб допомагати виконувати процедури особистої гігієни чи ходити до туалету, — це надзвичайно важка технічна проблема. Втім, вже з’явилися машини, здатні виконувати конкретні завдання. До прикладу, науковці з Технологічного інституту штату Джорджія збудували робота з «м’яким дотиком», який вміє м’яко помити пацієнта прямо в ліжку, однак створення недорогого багатофункціонального робота-доглядача за стариками, що вмів би в автономному режимі допомагати особам, які майже повністю покладаються на інших людей, залишиться, скоріш за все, завданням на віддалене майбутнє.

Одне з відгалужень цієї надзвичайно важкої технічної перешкоди полягає в тому, що, попри теоретично величезні ринкові перспективи, існує відносно мало новопосталих компаній, зосереджених у своїй діяльності на конструюванні роботів-доглядачів для літніх людей, і до того ж цю сферу надходить мало венчурного капіталу. Найбільші сподівання покладаються, безсумнівно, на Японію, що перебуває на межі національної демографічної кризи, і де, на відміну від Сполучених Штатів, не існує сильної відрази до прямої співпраці між промисловістю й урядом. У 2013 році японський уряд ініціював програму, згідно з якою він має оплатити дві третини витрат, пов’язаних із розробкою недорогих монофункціональних робототехнічних пристроїв, здатних допомагати старикам або їхнім доглядачам [20].

Мабуть, наразі найвидатнішою робототехнічною інновацією в сфері послуг із догляду за людьми літнього віку, створеною в Японії, є Гібридна допоміжна кінцівка (ГДК) (Hybrid Assistive Limb, HAL) — оснащений приводом екзоскелетний костюм, який наче щойно зійшов зі сторінок наукової фантастики. Сконструйований професором Йошиюкі Санкаї з Університету Цукуба, костюм ГДК став результатом двадцятирічних досліджень і конструкторської роботи. Сенсори в костюмі здатні сприймати й інтерпретувати сигнали з мозку. Коли людина, яка вдягла костюм з акумуляторним живленням, думає про те, що їй треба встати й піти, негайно спрацьовують потужні двигуни, які забезпечують механічну допомогу. Також існує й різновид костюма, призначений для верхньої частини тіла, здатний допомагати доглядачам піднімати стариків. За допомогою такого костюма прикуті до інвалідного візка старики отримали змогу вставати й ходити. Компанія професора Санкаї, Cyberdyne,[28] сконструювала також більш потужну модифікацію екзоскелетного костюма, призначеного для працівників, які займаються очищенням атомної електростанції Фукусіма Даїчі після катастрофи, що сталася там 2011 року. Представники компанії стверджують, що цей костюм майже повністю замінить шістдесятикілограмовий вольфрамовий прошарок для захисту від радіації, який доводиться носити працівникам. Костюм ГДК — перший робототехнічний пристрій для догляду за літніми, що був сертифікований японським Міністерством економіки, торгівлі та промисловості. Оренда костюма коштує трохи менше двох тисяч доларів на рік, і він вже знайшов застосування в понад трьохстах японських шпиталях і притулках для людей похилого віку [21].

До числа інших розробок, яким судилося з’явитися в найближчому майбутньому, увійдуть, напевно, робототехнічні допоміжні пристрої для ходіння, а також недорогі ро́боти, що вміють приносити медпрепарати, подавати склянку води або ж знаходити й класти на місце, скажімо, окуляри, які часто кладуть не туди, куди слід. (Найімовірніше, це буде робитися за допомогою бирок із радіочастотною ідентифікацією.) З’являються також ро́боти, здатні стежити за людьми з деменцією та контролювати їх. У деяких шпиталях і притулках для літніх уже почали з’являтися теледистанційні ро́боти, що забезпечуватимуть лікарям або доглядачам змогу дистанційно спілкуватися з пацієнтами. Пристрої такого типу конструювати досить легко, оскільки при цьому можна обійти таку важку проблему, як забезпечення кмітливості. Історія роботів-доглядачів з недалекого майбутнього буде, загалом, історією машин, які допомагають, контро­люють або уможливлюють спілкування. Доступні ж за ціною ро́боти, здатні самотужки виконувати дійсно необхідні завдання, з’являться не так швидко.

Зважаючи на те, що роботи-доглядачі стариків, здатні до автономного функціонування, навряд чи з’являться в найближчому майбутньому, було би цілком резонно сподіватися на те, що гострий дефіцит доглядачів у притулках та на дому значною мірою компенсує спричинене розвитком технології знищення робочих місць, яке відбувається в інших галузях економіки. Можливо, ринок праці просто переміститься до сфери медицини й догляду за літніми людьми. Бюро трудової статистики (БТС) США (Bureau of Labor Statistics, BLS) прогнозує, що станом на 2022 рік буде створено 580 тисяч нових робочих місць для персональних доглядачів, 527 тисяч — для дипломованих медсестер (в цих двох видах зайнятості в Сполучених Штатах нині спостерігається найшвидше зростання), а також 424 тисяч — для працівників з надання медико-соціальної допомоги на дому і 312 тисяч робочих місць для сиділок [22]. Разом це становить близько 1,8 млн робочих місць.

Начебто велика цифра. Утім давайте зважимо ту обставину, що за прогнозами Інституту економічної політики станом на січень 2014 року Сполучені Штати недорахувалися 7,9 млн робочих місць унаслідок Великого Спаду. Ця цифра складається з 1,3 млн робочих місць, що були втрачені безпосередньо в результаті економічного спаду, плюс додаткові 6,6 млн робочих місць, що так і не були створені [23]. Іншими словами, якщо вищезазначені 1,8 млн робочих місць з’явилися б сьогодні, то вони перекрили б собою лише чверть діри, яка утворилася внаслідок спаду.

Звісно, ще один чинник полягає в тому, що ці робо́ти низькооплачувані й не зовсім підхожі для значної частини населення. Згідно з даними