Читати книгу - "Золотий маг. Книга 1. Зерно"

від нього і дістатися. А ось чому він там опинився, це загадка. Але зараз не час це виясняти. День занадто затягнувся і подій було дуже багато. Я втомилася, та й тобі треба відпочити. Як твоя рука? Аня її оглянула?

— Ще ні. Важливіше було, щоб вона вам допомогла. Зараз сходжу до неї, і якщо ще не спить, то подивиться. Та, думаю, нічого страшного немає. Кров зупинилася. А рани загояться. О! Я забув сказати, що прихопив із собою меч ангела. Не впевнений, що вчинив правильно, але штучка аж надто хороша.

— Це, звичайно, ти даремно зробив. Ангели дуже не люблять, коли у них забирають меч. Їх за це сильно карають. Але з іншого боку, це може дати нам відповіді на деякі питання. Я впевнена, що завтра хтось із вищих ангелів заявиться його забрати. Ось у нього ми і запитаємо, що сталося. Добре, тобі час іти. У мене зовсім сил немає. Іди до Ані і — спати.

— Все, йду. Ви відпочивайте і набирайтеся сил.

Нік вийшов з кімнати. Тихенько прикрив за собою двері і спустився у вітальню. Там його вже чекала Аня. Вона не забула, що його рану теж треба оглянути. Вони пройшли в палату для хворих, де Аня почала промивати і змащувати різними мазями рану.

— Ніку, ти знаєш, я раніше ніколи не бачила справжню магію. Тільки ту, якої мене Ліна вчила. Ти, напевно, будеш справжнім магом. І спасибі тобі, що врятував Ліну і мене. Мені було дуже страшно.

— Ну що ви все заладили «врятував, врятував», — розлютився Нік. — Добре, що я там був. Я думаю, мені просто пощастило. А так будь-хто зробив би те саме.

— Я коли побачила демона, що з’явився з тіла лісника, мало свідомість не втратила. Я була впевнена, що він і мене вб’є, коли з Ліною закінчить. А ти не злякався!

— Просто не встиг. Я коли всю картину побачив, діяв автоматично. Та й з демоном мені пощастило. Якби не меч ангела, не думаю, що я б зміг із ним щось зробити. Я ж поки навіть не учень, а до справжнього мага мені ще дуже довго і багато чому доведеться вчитися. Тож добре, що так все закінчилося. А геройства тут ніякого. Гаразд, треба йти спати. Справді, щось сьогодні день затягнувся. Ти он ледве на ногах стоїш.

— Та я, напевно, і заснути сьогодні не зможу. Треба буде випити настоянки, а то перед очима все ще обличчя демона і Ліна на підлозі.

Нік посміхнувся їй у відповідь і пішов у свою кімнату. Втома і напруження зробили свою справу: не минуло й п’яти хвилин, як він уже спав сном немовляти.

Ранок видався сонячним. Нік прокинувся пізно задоволеним та бадьорим. Трохи боліла рука, але настрій був прекрасний. Він вмився, одягнувся і спустився у вітальню, щоб поснідати. Там нікого не було. Крізь панорамні вікна сонце заливало світлом всю кімнату. Він заглянув на кухню, аби знайти собі щось на сніданок. Там, як завжди, Галина щось готувала.

— Галино, як там Ліна? — запитав він, заходячи на кухню.

— Уже краще. Сьогодні зранку навіть трохи поїла. Правда, Аня сказала, що кілька днів їй доведеться провести в ліжку, поки сил не набереться. Але я думаю, що вже сьогодні до вечора вона збереться гуляти. Її завжди було важко втримати в ліжку.

— Це добре. А ви Аню не бачили? — запитав Нік, виходячи з кухні.

— Вона з самого ранку в саду щось робить.

Він справді знайшов Аню в саду. Вона збирала трави для різних настоянок.

— Аню, привіт! Як спалося? — запитав Нік.

— Загалом нормально. Випила відвару трав заспокійливих, настоянки снодійної і трохи виспалась. Як твоя рука?

— Добре. Майже не болить. Ти була у Ліни сьогодні? Як вона?

— З нею все гаразд. Відпочине кілька днів, сил набереться, буде як новенька. Пішли, я твою рану огляну. Ти йди в палату, а я зараз руки помию і прийду.

Аня залишилася задоволена побаченим. Рана була чиста та почала гоїтися. Вона наклала свіжу мазь, перебинтувала і відпустила Ніка. До обіду залишалося зовсім небагато часу, тому він зручно влаштувався в кріслі у вітальні і вирішив почекати там. Біля крісла стояв меч ангела, який вони забрали вчора. Виявляється, він забув його вночі у вітальні. Нік взяв меч, щоб уважніше роздивитися його при денному світлі. Він був справді красивий. Здавалося, що той був цілком зроблений із золота, але Нік знав, що золото — м’який метал і не може застосовуватися у холодній зброї, тому зрозуміти, що це за матеріал, він не зміг. По всій довжині леза з обох боків було нанесено гарні візерунки та написи. Мабуть, це були руни або заклинання, які і надавали мечу незвичайні чарівні властивості. Він замилувався мечем. Провів рукою по рунах і відчув, що вони теплі. У цей момент на другому поверсі в кімнаті Ліни стався срібний спалах. Від несподіванки Нік впустив меча. Той упав на підлогу зі дзвоном. Це привело його до тями. Не минуло й миті, як він, підхопивши меча з підлоги, біг сходами на другий поверх. Не стукаючи, влетів у кімнату Ліни. Вона лежала на ліжку, а біля вікна стояв ангел. Не роздумуючи, він став між ними, виставивши перед собою меч. Кров стукала у скронях. Він дивився ангелу прямо у вічі, готовий до всього. Ангел навіть не поворухнувся. Здавалося, поява людини його анітрохи не збентежила. Він нерухомо, уважно і з цікавістю розглядав Ніка.

— Ніку, заспокойся. Все добре. Мені нічого не загрожує. Ніку, ти мене чуєш? — пробилися в голову слова Ліни крізь грюкіт крові в скронях. Він озирнувся