Читати книгу - "Кресова книга справедливих"

були бандерівці. На щастя, зараз за ними вбігла якась молода жінка, дочка або невістка цієї старшої українки, яка мене прийняла, і заговорила цих чоловіків, забираючи їх до іншої хати. Тим часом прибігла моя старша сестра і принесла мені одяг. Ця старша українка її остерегла, щоб швидко мене забирала та тікала, бо нам загрожує небезпека. [...] Протягом декількох днів вся наша родина і кільканадцятеро інших мешканців приховувалися в підвалі українського священика, за його знанням. Одного вечора він до нас прийшов і сказав, що його служниця доповіла вже бандерівцям, що той приховує поляків, і він не може дати жодної гарантії безпеки, і радить якнайскоріше втікати. Він допоміг в організації українських підвод і нас відвезли до Товстого і там ми поселилися аж до виїзду до Польщі».

Інший мешканець Литячів, Євген Тулігловський з родиною також приховувалися в хаті сусідки-українки. Через декілька днів вона їм сповістила, що хтось доніс бандерівцям, що вона приховує польських дітей, і що, у зв’язку з небезпекою, вони мусять покинути хату.

Джерело: C. Litwińczuk, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 18, с. 21; E. Tuligłowski, Byłem świadkiem, там само.

Торське, ґміна Устечко – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2500 мешканців.

У жовтні 1944 року від рук УПА загинуло понад 40 поляків. Олександр Хмура, детально описуючи хід подій, згадує допомогу, надану полякам українцями. Він вимінює українську родину Пахольчаків, яка від нападаючих сховала Ґеновефу, дівоче Кобилянська, та її дитину. Він пише також про українця Костюка, старшого брата в греко-католицькій церкві, який опинився, серед кількадесяти жертв чергового нападу, вбитий разом з родиною за те, що не схвалював злочинів, скоєних УПА.

У січні 1945 року члени УПА вбили польсько-українську родину Сендзишевських. Вижив лише їхній син Франциск. «Під час відсутності вартового, – пише Хмура, – Франкові вдалося розв’язати ноги і зі зв’язаними руками зміг вилізти, тільки йому відомим переходом, зі стодоли, та втекти. По дорозі він зустрів знайому літню жінку-українку, дуже релігійну, яка розв’язала йому руки».

Джерело: A. Chmura, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 18, с. 27–28.

Угриньківці, ґміна Угриньківці – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1600 мешканців.

«Через декілька днів після Різдва, – згадує грудень 1944 року Марія Сосновська, – знайома сусідка-українка поінформувала нас про небезпеку нападу бандерівців і радила заховатися в місті. Ми скористалися цією радою і разом з батьком виїхали до Заліщик і там затрималися в родича». Через два дні обоє повернулися до Угриньківців. «Певного моменту крізь вікно я зауважила, що польська частина села Угриньківці горить. Налякані цією подією, разом з батьком ми заховалися в сусіда-українця. Той нас прийняв, і разом з батьком спостерігали, чи в нашому напрямку не йдуть бандерівці». Вони змогли уникнути долі кількадесяти вбитих поляків 1 січня 1945 року.

Джерело: M. Sosnowska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1996, № 18, с. 29.

Устечко, ґміна Устечко – село зі значною перевагою українського населення над польським і єврейським, яке налічувало понад 2200 мешканців.

За свідченням Едварда Яворського, у 1944 році бандерівці вбили 17 поляків. Священик Петро Хом’як був врятований українцем, який таємно його вивіз до Товстого. Мабуть за цю допомогу, українець, його дружина та два сини були вбиті.

Джерело: Свідчення Едварда Яворського (у зборах Ромуальда Нєдзелька).

Червоногород, ґміна Дорогичівка – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 360 мешканців.

«На початку 1944 року, – згадує Каспер-Казимир Карасовський, – я пам’ятаю, до нашої хати приходили сусіди-українці: Михайло Стахера, Павло Кольба та Павло Витрикуш, які моєму батькові, Ігнатію Карасовському радили, щоб той утікав з села і шукав десь заховання, бо полякам загрожує небезпека. Вони також говорили про благословення ножів і зброї українськими попами, які заохочували до вбивств поляків та відпускали їм гріхи».

Описуючи воєнну історію родини, Марія Юзефовська говорить також про те, як вони залишили Червоногород. «Батько таємно увійшов у контакт з довіреним приятелем нашої родини і той погодився завезти нас до Заліщик – це був українець. Починання було дуже ризиковане і для нас, і для нашого перевізника, потрібно було пробратися через територію, контрольовану бандою».

Джерело: K. Karasowski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 2004, № 57, с. 49; M. Józefowska z d. Szuba, Byłam świadkiem, там само, с. 47.

ЗБАРАЗЬКИЙ ПОВІТ

Кошляки, ґміна Кошляки – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 2500 мешканців.

Уніатський настоятель парафії Кошляки, священик Теофіл Луцик, написав листа до Митрополичої курії латинського обряду у Львові, в якому поінформував про викрадення УПА 5 листопада 1944 року вікарія місцевої римо-католицької парафії, священика Володимира Сєкерського. Він також повідомляв, що особисто зайнявся похороном померлого своєю смертю католицького настоятеля, священика Яна Білінського.

Джерело: ks. J. Wołczański, Eksterminacja narodu polskiego i Kościoła rzymskokatolickiego przez ukraińskich nacjonalistów w Małopolsce Wschodniej w latach 1939–1945. Materiały źródłowe, ч. 1, Kraków 2005, с. 347.

Просівці, ґміна Скорики – польсько-українське село, яке налічувало близько 450 мешканців.

У листопаді 1944 року бандерівці вбили українця Григорія Хінія та п’ять осіб з його родини за те, що вони засуджували грабування і вбивства поляків.

Джерело: H. Komański, Powiat Zbaraż, ч. 2, „Na Rubieży” 1996, № 19, с. 20.

Старий Збараж, ґміна Чернихівці – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1100 мешканців.

Ян Кониш описує подію, учасником якої він був у липні 1941 року. Українські поліцейські зібрали 60 поляків нібито для лісових робіт. «У групі був також і я. Як я