Читати книгу - "Агатангел"

вас удома з паном Незабудком і паном Айвазовські?

Відповідь: Це несуттєво.

Питання: Чи розмовляли ви про містера Гомосапієнса?

Відповідь: Так, але не викрадали його.

Фрагмент допиту гр. Незабудка Ю.Й. (стенограма)

Питання: Коли, де і за яких обставин ви востаннє бачили зниклого громадянина Голландії містера Арнольда Гомосапієнса?

Відповідь:У тій халабуді за містом, «Інтерсрім» якийсь там, обмивали 500-й номер.

Питання: Як поводився містер Гомосапієнс?

Відповідь: Не помню, п’яний був.

Питання: Чи можете ви пригадати, хто саме і під які тости містера Гомосапієнса не випив чарки?

Відповідь: Не знаю, сам не пив.

Питання: Чому?

Відповідь: Якщо я хороший редактор тут, у Тигирині, це не означає, що я знаюся на комунальній політиці Амстердама.

Питання: Це означає, що ви недолюблювали містера Гомосапієнса?

Відповідь: Це означає, що я не в усьому з ним погоджувався. А долюблювати його в мої обов’язки не входить.

Питання: Чи розмовляли ви у пана Фіалка про містера Гомосапієнса?

Відповідь: Ні.

Примітки слідчого:

1. Фіалко, Незабудко і Айвазовські приховують, про що саме розмовляли, поїхавши з «Інтерекстріму».

2. Із результатів допитів усіх решта присутніх випливає, що до ранку в «Інтерекстрімі» залишився тільки сам містер Гомосапієнс, кілька працівниць рекламного відділу та Сніжана Терпужко, усі решта поїхали раніше.

3. Доброзичливо про жертву відгукуються тільки працівники рекламного відділу, Сніжана Терпужко і Горислава Галичанко, усі решта його недолюблювали.

4. Під час допиту підозрюваний Незабудко Ю.Й. попросив листок паперу, на якому написав: «Все, що серцем не обнять, заміняє слово “блядь”».

Щоденники української журналістки-1

Із рубрики «Не для преси»:

Людина должна розмовлять тією мовою,

якою мати його кормила груддю.

Уривки з розмови із популярним столичним телеведучим Василем Мокрим.

– Чи можлива в Україні журналістика європейського зразка?

– А хіба існує такий зразок? В Україні можлива професійна журналістика. А професіоналізм залежить не від того, на яку аудиторію працює людина – на широку чи камерну. Зараз рівень професіоналізму молодих журналістів дуже низький, тому добрим вважається вже той, хто знає, як пишеться «плацкартний вагон» і не плутає прізвище людини, в якої бере інтерв’ю. На Заході рівень професіоналізму значно вищий, бо краща освіта і вища конкуренція. Думаю, у нас теж незабаром буде краще, принаймні з конкуренцією.

Протягом усієї розмови біля нас стояла дівчинка з диктофоном і уважно слухала. Дочекавшись паузи, вона сказала: «Перепрошую, що перериваю, пане Сухий. Я – Леся Піцик, газета «Подробиці», тіраж 100 000. Скажіть, пожалуста, куди ви їздите відпочивати?

– Ну от, будь ласка, – посміхнувся мені Василь Мокрий і відповів Лесі Піцик: – Відпочивати не їжджу вже десять років, бо маю багато роботи. Одружений, двоє дітей, дружина – лев за гороскопом. Я – рак. Улюблена страва – фондю із печерицями. Рекомендую пояснити вашим читачам, що це таке. На телебаченні працюю 15 років, перед тим був професором хімії у Московському університеті. За походженням – поляк. Живу в Україні понад 30 років. Вільно розмовляю п’ятнадцятьма мовами, перераховувати не буду, бо назви більшості переважно друкують із помилками. Люблю імпресіоністичний живопис, подивіться у словнику і не плутайте з експресіоністичним, у вільний час займаюся фотографією і кулінарією. Маєте ще якісь запитання?

– Скажіть, – Леся не виявляла жодних ознак розгубленості, – а «фон дю» пишеться через «д» чи через «т» і в якому словнику це все шукати?

– Запитайте у вашого редактора, – відповів телеведучий.

Дівчинка ображено відійшла.

– Замість таких журналістів на прес-конференції можна присилати факси із анкетними запитаннями, – обурилася я.

– Так, але тіштеся, що ви не на її місці. Якби ви працювали в такому виданні, то ставили б такі самі запитання.

Я згадала, як колись урок української літератури заміняла в нас учителька російської Евеліна Стєпановна, яка забороняла нам форму «Степанівна», вважаючи, що це звучить «по-сільському». Темою уроку була творчість Лесі Українки, і я досі пам’ятаю, як Евеліна Стєпановна бурмотіла, повільно пересуваючись між рядами: «Найбільшим, це саме, достоїнством її поезії щитається трагізм жіночої участі». А коли відмінник Костик Гриценко щиро перепитав: «Участі в чому, скажіть, будь ласка?», вчителька поставила йому двійку. Евеліна Стєпановна була дружиною начальника РАЙВНО, тому сперечатися з нею ніхто не наважувався, а тим більше сумніватись у її профпридатності. Василь Мокрий має рацію, ця проблема існувала завжди. І не лише в журналістиці.

П’ятий труп невідомого

Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста – «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через двадцять три дні після зникнення містера Арнольда. Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений уночі біля смітника однієї з новобудов. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова зникла. «Ведеться робота щодо встановлення особи потерпілого, – писали газети. – Існує припущення, що у місті з’явився серійний убивця».

Що таке «криша», або Панько Овочевий

У штатному розкладі редакції існує посада автора ідеї, прізвище якого вказується на останній сторінці всіх випущених нами номерів. Автором ідеї у нас працює Панько Овочевий (у приватному спілкуванні Льоня), і його в редакції чомусь побоюються.

Цей невисокий лисуватий чоловічок виглядав би досить непримітним, якби його вбрали у звичайний одяг, але він незалежно від пори року носить темні окуляри й одягається у дорогі костюми, сорочки до яких (переважно яскраво-червоні) носить навипуск. Він старанно намагається приховувати своє ще не дуже помітне черевце й курить цигарки марки Dunhill. Незвичайною його постать роблять передусім невеличкі ріжки, що ледь помітно визирають із-за ріденьких кущиків волосся на потилиці. Коли Панько Овочевий морщить чоло, намагаючись зрозуміти текст, який читає, або співрозмовника, з яким спілкується, ріжки, що вочевидь не є зовсім твердими, злегка морщаться і починають нагадувати перестиглі огірки, які вже не дуже надаються до вжитку, хіба що для консервування на продаж. Розповідають, що його стриманість і мовчазність після першої ж випитої чарки миттєво зникають. Одного разу під час особливо вдалого вечора Панько примудрився не лише повністю знищити вітрину бару, розбомбивши її порожніми пляшками, якими цілив у стійку просто з-за столу, а й поранити бармена, що необережно підставив голову під удар. Наступного дня, протверезівши, Панько в трикратному розмірі відшкодував збитки власникові бару й купив нову машину постраждалому. Бармен дуже втішився подарункові, коли вийшов із лікарні після лікування струсу мозку.

Панька Овочевого називають «батьком тигиринської журналістики». Коло його знайомств сягає найвищих сфер. Кожен високопоставлений чиновник опиняється на сьомому небі від щастя, коли Панько заходить «погомоніти» із пляшкою доброго коньяку й шахами. Хтось розповідав мені бувальщину про такі посиденьки, коли Панько навідався до чиновника найвищої категорії, який саме збирався їхати на важливу