Читати книгу - "Бріда"

набули спроможність бачити силові поля навколо людей або їхню ауру, як ми це називаємо. Це ваш перший крок на дорозі Великих Таємниць. Це відчуття скоро вас покине, а потім я навчу вас, як його знову розбуджувати.

Швидким і спритним рухом вона кинула свій кинджал, і він устромився в землю з такою силою, що його руків’я ще довго бриніло від удару.

— Церемонію завершено, — оголосила вона.

Бріда підійшла до Лоренса. Очі йому блищали, і вона знала, що він пишається нею і кохає її. Вони могли б зростати разом, спільно створити для себе нову манеру життя, відкривати Всесвіт, який був перед ними, знаходити людей, які мають бодай трохи мужності.

Але був іще один чоловік. Розмовляючи з Наставником Вікки, вона вже зробила вибір. Бо цей чоловік зможе підтримати її за руку в тяжкі хвилини життя й завдяки своєму досвіду з любов’ю проведе її крізь Темну Ніч Віри. Вона навчиться любити його, і її любов буде не меншою, ніж її повага до нього. Вони обоє йдуть по одній дорозі пізнання, завдяки йому вона дійшла аж сюди. Будучи з ним, вона зрештою опанує одного дня Традицію Сонця.

Вона знає тепер, що вона відьма. Протягом багатьох століть вона вивчала мистецтво чаклування й тепер повернулася на своє місце. Від сьогоднішнього вечора в її житті не буде нічого важливішого, ніж мудрість.

— Ходімо, — сказала вона Лоренсові, коли підійшла до нього.

Він дивився захопленим поглядом на жінку в чорному, що стояла перед ним; але Бріда знала, що Маг бачить її в голубому кольорі.

Вона подала йому сумку зі своїм одягом.

— Іди і спробуй зупинити попутну машину. А мені треба поговорити де з ким.

Лоренс узяв сумку. Але ступив лише кілька кроків у напрямку стежки, яка перетинала ліс. Ритуал закінчився, і вони знову були у світі людей із їхньою любов’ю, їхніми ревнощами, їхніми війнами та здобутками.

Страх повернувся до нього. Бріда була прекрасною як ніколи.

— Я не знаю, чи існує Бог, — сказав він, звертаючись до дерев, що його оточували. — І не можу тепер про це думати, бо переді мною таємниця.

Він відчував, що говорить якось по-іншому, з якоюсь дивною впевненістю, що її раніше ніколи за собою не помічав. Але в цю мить він вірив навіть у те, що дерева слухають його.

«Можливо, люди, які тут зібралися, не розуміють мене, можливо, вони зневажають мої зусилля, але я знаю, що в мене не менше мужності, ніж у них, бо я шукаю Бога, не віруючи в нього. Якщо він існує, то це Бог Відважних».

Лоренс помітив, що руки йому трохи тремтять. Ніч минула, але він так нічого й не зрозумів. Лише помітив, що провалився в транс — ото й усе. Але руки йому тремтіли не тому, що він провалився в Темну Ніч, як мала звичай казати Бріда.

Він подивився в небо, по якому тепер бігли низькі хмари. Отже, Бог — це Бог Відважних. І він спроможний його зрозуміти, бо люди відважні — це ті люди, що ухвалюють свої рішення зі страхом. Це люди, яких терзають демони на кожному кроці, які з тривогою дивляться на все, що вони роблять, запитуючи себе, мають вони рацію чи не мають.

Та навіть сумніваючись, вони діють. Вони діють тому, що вірять у чудеса, як і ті відьми, що танцювали сьогодні вночі навколо вогнища.

Він ще зможе наблизитися до Бога — через жінку, яка тепер поспішала до іншого чоловіка. Якщо вона його покине, то Він теж відійде від нього назавжди. Вона давала йому нагоду, бо знала, що найкращий спосіб розчинитися в Богові — це любов. Він не повинен утрати цей шанс і повернути її.

Він набрав повні груди повітря, холодного й чистого лісового повітря, і дав собі священну обіцянку.

Бог був Богом відважних.

Бріда підійшла до Мага. Вони зустрілися біля вогнища. Розмовляти було нелегко.

Вона першою порушила мовчанку.

— Ми йдемо однією дорогою.

Він ствердно кивнув головою.

— Тож ходімо по ній разом.

— Але ти мене не кохаєш, — сказав Маг.

— Я тебе кохаю. Я ще не осмислила свого кохання до тебе, але я кохаю. Ти моя Інша Частина.

Проте погляд Мага блукав далеко. Він думав по Традицію Сонця, а в основі науки Традиції Сонця була Любов. Любов — єдиний міст між невидимим і видимим, доступний для всіх людей. Любов — едина ефективна мова, що нею можна перекласти ту науку, якої Всесвіт щодня навчає людей.

— Я тебе не покину, — сказала вона. — Я хочу залишитися з тобою.

— Твій коханий тебе чекає, — відповів Маг. — Я благословляю ваше кохання.

Бріда подивилася на нього, нічого не розуміючи.

— Ніхто не може володіти сходом сонця, як той, що ми з тобою бачили одного дня, — провадив він. — Так само, як ніхто не може володіти днем, коли дощ б’є по шибках вікон, або тим спокоєм, який створює навколо себе сонна дитина, або хвилями, що розбиваються об скелі. Ніхто не може володіти всім тим найгарнішим, що існує на Землі — але ми можемо пізнавати й кохати. У ці хвилини Бог приходить до людей.

Ми не можемо бути господарями ані сонця, ані вечора, ані хвиль, ані навіть видіння Бога — бо ми неспроможні володіти самими собою.

Маг простяг руку до Бріди й подав їй квітку.

— Коли ми вперше зустрілися — а мені здається, що я завжди тебе знав, бо навіть не пам’ятаю, яким був світ до нашої зустрічі — я