Читати книгу - "Емісар"

і ставлячи його під стіну поруч із металошукачем. Айвен прочинив дверцята сейфа і просунув туди руку. Повністю дверцята не відчинялися — знизу заважала якась недоламана цеглина. У руці його з’явилася невеличка пластмасова коробка. Потім ще одна. А далі те, що він потяг, не пролазило у щілину. Потрібно було доламати знизу цеглу або…

Він вирішив «або». Бородань підійшов і, просунувши руки під край дверцят, доклав сил. Сейф піднявся на якийсь сантиметр догори і це дало змогу дверцятам розчинитися повністю і випустити руку Айвена з коробкою більшого розміру.

Незнайомець виявився фахівцем не лише з пошуку металу у стінах і відкривання сефів. Його рух був блискавичним і «проспав» його навіть я, не кажучи вже про людей Стенлі, котрі були зайняті знахідкою. Лише миттю пізніше я зрозумів, звідки взявся у його руці вузький та довгий клинок. Лише тоді, як блискуче лезо простромляло обох їх нараз, адже стояли дуже близько, я збагнув, що це ручка від металошукача і зброя була захована там.

Стиснутий крик вирвався з горла Айвена. Різким рухом комп’ютерник висмикнув зброю з тіл і проштрикнув удруге спочатку груди того ж Айвена, а потім і бороданя, який, схопившись за Айвена, намагався втриматися, а тоді потяг і його у протилежний кут під стіну. Вдарилася об бетонну підлогу, розлітаючись, коробка, секунду перед цим витягнута з сейфа, покотилося довге сверло від перфоратора, прихилене до стіни.

Тіла у куті ще робили останні рухи, а він кинувся і схопив вміст коробки. А далі…

Далі спрацювали мої рефлекси, які на щастя не остаточно заглушив страх. Його наступний рух уже не був непередбачуваним і я встиг нагнутися і схопити вільною рукою довге свердло з гострим, наче спис, наконечником. Так схотілося долі, щоб покотилося воно у моєму напрямку. Крик сам вирвався з мого горла, коли я відбивав його випад. Вістря клинка вдарило об стіну, а повторний удар мені вдалося відвести убік. Третій випад дав мені змогу ухилитися і самому махнути не надто зручною «пікою». Наконечник розсік повітря у напрямку його шиї, та ворог вчасно відсахнувся. От тепер він зупинився. А я зручніше перехопив свою несподівану зброю, звикаючи до її особливостей.

Він стояв навпроти мене, виставивши вістря клинка. Там за мною, буквально за крок, лежали ті, хто щойно претендував на схов Стенлі. Тепер усе це належало йому. І він не хотів залишати свідка. Потрапивши сюди у такий спосіб, він не міг мати при собі вогнепальної зброї. Тому й вагався, як учинити далі.

Браслети, що тримали мене біля труби, відбирали половину шансів, позбавляючи маневру. Ще частина втрачалася через недосконалість моєї зброї. Його клинок завдовжки майже метр, мав гостре лезо та ручку навіть чимось подібну до справжнього ефесу шаблі. Свердло ж моє мало близько півметра, і маленький, нехай навіть гострий наконечник. Проте вправні дії моєї лівої руки добряче остудили бойовий запал цього «лицаря». У його погляді пробігла нерішучість. Але браслети відбирали можливість використати зручний момент і напасти першим.

Я ступив півкроку вперед, вважаючи, що краще мати якийсь запас для захисту, аніж руху уперед у надії вразити його. Одночасно довелося відступити від стіни, перекриваючи прохід біля протилежної. Завдання мені полегшували відкриті дверцята сейфа, які стирчали з діри у стіні і які можна було зачинити тільки рухом на себе. Вони обмежували його маневр, не даючи проскочити попри стіну до трупів Айвена і бороданя, у чиїх кишенях були пістолети. Таки удача тримала сьогодні рішуче мою сторону, інакше цей «ніндзя» давно б уже продірявив мене кулею і забрався геть.

Я озирнувся на тіла. Нога Айвена лежала зовсім близько від мене. Можна було навіть зігнутися і хапнути її за штанину, а потім підтягнути до себе. Та хіба ж мені це дозволять? Ми дивилися в очі одне одному, думаючи про одне й те ж. Він також не відмовився б повернутися до кімнат і притягти з собою хоча б важке крісло, змести мене, а потім добивати своєю імпровізованою шаблею. Так би й вчинив, якби не тіла, що лежали поруч. Адже тоді я зустрічав би його вже з пістолетом.

У нього було два виходи — кинути мене і, забравши знахідку, йти геть, або ж вирішувати питання просто зараз, так як є. Напевно, перше не влаштовувало його категорично, бо клинок у руці несподівано зробив обманний рух до мого стегна, а тоді спрямувався мені у живіт. Дзенькіт, з яким зустрілася наша зброя, знову вдихнув у мене впевненість, і трикутне вістря мого свердла одразу ж розсікло повітря. Він встиг відсахнутися.

Моя імпровізована піка не мала руків’я і робити нею рублячі рухи було украй небезпечно — вона могла взагалі вилетіти з руки. Це означало б мій кінець. Він усе-таки фехтував, а не бездумно наносив удари. Вочевидь ця людина завжди знала, з ким має справу, тому й володіла своєю таємною зброєю. А я дивував його, грамотно захищаючись лівою рукою і роблячи випади усе частіше.

Він зупинився і озирнувся, шукаючи собі додаткової зручності. Напевно, дуже важливо для нього було довести справу до кінця, оскільки у його лівій руці з’явилася справжня ручка від металошукача з датчиком на кінці. Я відступив тепер уже зайвих півкроку і приготувався до зустрічі. Браслети тягли уперед. Піднявши палицю, він з криком кинувся на мене і рубонув нею, відводячи водночас другу руку для удару клинком. Смикнувши браслети на себе, я спрямував тіло йому назустріч, не звертючи уваги на цю імпровізовану палицю і намагаючись ухилитися від більш грізної зброї.

До кінця мій задум не спрацював і в голові добряче дзенькнуло, вдарило по плечі, а наступної миті я парирував удар його клинка. Тіла наші стиснулися і я відчув, як різонуло по правому боці. Відштовхнутий вагою мого тіла, втративши рівновагу він відступив.

Н-на-а!!!

Здавалося, я проштрикну його наскрізь. Ворог тримався за живіт, а я дивився на свою руку, що зуміла-таки нанести ефектний удар без замаху. Піка, що не мала ефесу, від стикання з його тілом проїхалася по моїй долоні і я тепер тримав її практично за вістря.

І все-таки його рука була у крові, як і подертий светр на животі. А